Міжнародна група астрономів із Технологічного університету Чалмерса (Швеція) з’ясувала, що світло й зоряний пил самі по собі не можуть пояснити потужні вітри гігантських зір, які розносять хімічні елементи, необхідні для життя. Нове дослідження зорі R Doradus, опубліковане в журналі Astronomy & Astrophysics, спростовує давнє уявлення про механізм поширення таких елементів у Галактиці.

Упродовж десятиліть вважалося, що червоні гіганти — старі, охолоджені зорі, подібні до нашого Сонця — втрачають речовину під дією тиску світла, яке відштовхує частинки пилу в навколишній простір. Такі вітри насичують міжзоряний простір вуглецем, киснем і азотом, з яких згодом формуються планети. Проте спостереження за R Doradus показали, що частинки зоряного пилу довкола неї занадто малі, аби світло могло створити достатню силу для їх викиду.

1 / 1Ширококутний вид ділянки неба навколо зірки R Doradus. Джерело: ESO/Digitized Sky Survey 2/Davide De Martin

Команда під керівництвом астрофізика Тео Хурі провела детальні спостереження за допомогою інструмента Sphere на Дуже великому телескопі ESO (VLT) у Чилі. Аналіз поляризованого світла, відбитого від пилових частинок, дозволив визначити їхній розмір і склад — переважно силікати та оксиди алюмінію. Отримані дані свідчать, що середній розмір зерен становить лише одну десятитисячну міліметра, що робить їх занадто легкими для ефективного розгону зоряним випромінюванням.

Об'єднання результатів спостережень із комп’ютерним моделюванням показало, що тиск світла не може бути головним рушієм зоряного вітру. Науковці припускають, що процес може бути значно складнішим: можливу роль відіграють гігантські конвективні «бульбашки» на поверхні зорі, її пульсації або вибухові епізоди інтенсивного утворення пилу, зафіксовані раніше за допомогою телескопа ALMA.

«Ми думали, що добре розуміємо цей процес, але виявилося, що ні. Це робить відкриття ще цікавішим», — зазначив Хурі. За словами професора Вотера Влеммінгса, одного з авторів роботи, тепер астрономи мають дослідити альтернативні механізми, які допомагають червоним гігантам втрачати масу, — адже саме ці вітри забезпечують Галактику будівельними блоками для нових зір, планет і життя.