Український Беверлі-Хіллс: як і де живуть мажори під час війни

Елітні маєтки, «золоті ворота», пункт пропуску та вихід на Дніпро. Це селище під Києвом називають українським Беверлі-Хіллс, куди з'їхалася жити вся еліта і де купують замки, зокрема, злодії.

Хто саме оселився в Козині, що за 20 хвилин від столиці, повідомляється в сюжеті TSN.ua.

Еліта в селі під Києвом

Селище Козин на околиці столиці розташоване в історичній місцевості Конча-Заспа. Його заснували ченці Києво-Печерської лаври. Перші згадки про невеликі хутори з'явилися ще у XI столітті. А ось за часів совєтщини будувати там боялися, щоб не відібрали. Однак після проголошення української незалежності в селищі як гриби почали з'являтися елітні маєтки відомих в Україні людей.

Козин вважається одним із найдорожчих населених пунктів в Україні. У невеликому селищі володіють ділянками політики, бізнесмени та сучасні підозрювані, яким інкримінують крадіжки у Збройних Сил під час війни.

Хто купив маєток за викрадені гроші?

Один із недавніх покупців – уже в СІЗО. Йдеться про сім'ю Гринкевичів. Вони так збагатилися за час війни, що син Гринкевича старшого Роман, не маючи власного житла до повномасштабного вторгнення, раптово купив у травні 2023 року будинок в цьому самому Козині за 25 млн грн площею майже 290 квадратних метрів, а щоб далеко не бігати, там же прикупив і дві земельні ділянки.

Звідки взяв такі гроші молодий хлопець? Все просто: його на пару з батьком підозрюють у численних махінаціях на закупівлі для Збройних Сил України. За даними правоохоронців, розкрала ця родина близько півтора мільярда гривень.

Ціни на елітні будинки

Власне будинки там золоті. Якщо заглянути на сайт оголошень у котеджному містечку Дніпрова хвиля, то садибу з будинком площею 495 м² із басейном, сауною, вбиральнями, зоною відпочинку, зимовим садом, причалом на Дніпрі продають більш ніж за 133 мільйони гривень.

Інший будинок вже майже вдвічі дорожчий – за 209,5 млн грн, з гостьовою кімнатою площею 127 м², у якій є камін, двома кухнями, п'ятьма спальнями з власними вбиральнями та санвузлами, кінозалом, кабінетом, SPA-зоною з басейном 118 м², а ще сауною, хаммамом та тренажерним залом. В оголошенні зазначили, що котедж спланували відомі дизайнери за ексклюзивним проєктом, а в будівництві використовували виключно екологічні матеріали.

Або, наприклад, продається особняк площею 1100 квадратних метрів із 60 сотками землі, між двох річок — Дніпро і Козинка. Описують так: у дворі вихід до екологічно чистої річки Козинка, широке та проточне гирло. Дубове берегоукріплення, власний пляж, пірс (на пірсі альтанка з піччю/каміном). Берегова охоронна сигналізація, освітлення, камери. Такий будинок коштує понад 43 мільйони гривень.

Є в оголошеннях і пропозиція за майже 190 мільйонів гривень. На додачу йде ставок з коропами.

Словом, у багатьох тут безліч охорони, вихід до річки, хоча згідно із законом перекривати доступ до води та будувати на березі заборонено. Але такі дрібниці мало кого хвилюють, а кожну територію охоплено безліччю камер спостереження — конфіденційність насамперед.

Хто оселився в дорогому селі?

І саме тут прикупили найдорожчі будиночки найбагатші українські політики — колишні та чинні. Серед них: нинішня нардеп, а колись перша жінка-прем'єр Юлія Тимошенко, 5-й президент України Петро Порошенко, нардеп кількох скликань, який зараз у СІЗО за підозрою у держзраді Нестор Шуфрич, олігарх, який з 18 червня 2021 року перебуває під санкціями, запровадженими РНБО, Дмитро Фірташ, а також 2-й президент України Леонід Кучма, 3-й президент Віктор Ющенко та багато інших відомих людей.

Просто так на територію – не можна

Заїхати прості смертні на цю територію не можуть. Котеджний комплекс «Золоті ворота» розташований за кілька кілометрів від центру селища. Потрапити на територію можуть лише мешканці та працівники. На в'їзді стоїть будівля охорони та шлагбаум. Поза цим пропускним пунктом вирує життя звичайних українців. Подивитися на дві паралельні реальності приїхала кореспондентка Gazeta.ua. Так про побачене висловлюється журналістка:

«Від очей селище закриває густий сосновий ліс. Відразу на в'їзді стоять кіоски з квітами, кафе та супермаркет. Трохи далі за рогом – місцевий ринок. У цій частині селища вирує життя, але й близько немає натяку на помпезність. По обидва боки доріг — невисокі багатоквартирні будинки та затишні дворики з дитячими майданчиками та лавками. Вулиця веде повз сучасну школу та торговий центр, у вікні якого видно жінку, яка займається в спортзалі. За навчальним закладом – новий стадіон із зеленим газоном. Найбільше людей біля супермаркету. Сюди заходять купити продукти, каву чи зняти готівку у банкоматі. Поруч кілька магазинів та салон краси».

Що кажуть місцеві?

Журналістка поспілкувалася з місцевими та дізналася, чи бачили вони обличчя власників розкішних будинків. Одна з жінок — 59-річна Валентина, виявилася домробітницею у кількох маєтках. Говорить, що умови праці дуже змінилися порівняно з минулими роками, раніше платили більше:  «Раніше годували тут, а зараз ні, так і везу з собою їжу. Колись була хороша зарплата – 1000$, – каже Валентина. — Зараз трохи менше — 1200 гривень на день, але й дякую. У мене вже вік, тож для мене це гарна робота. До обов'язків входить прибирання, прання, прасування. Одразу у двох будинках працюю. Хазяйка працює ріелтором, а чоловік її колись був депутатом, а зараз на пенсії. Життя багатих відрізняється лише тим, що вони мають гроші й можуть собі більше дозволити. А стосовно родин — нічим не краще. Так само сваряться, кожен має свої інтереси. Дивно було, коли починала. 2006 року потрапила до родини нафтового магната. Мене ця розкіш здивувала, бо я із села приїхала і ніколи не думала, що люди можуть так жити. Його дружина приїхала з бутіка, магазину та привезла пакети з одягом. Моїм обов'язком було розпакувати та розвісити речі — на 50 тисяч гривень скупилася. Це в ті роки було дуже багато, і це була одноразова покупка”.

Бізнесмен, у якого працювала жінка, мав власну яхту. Сім'я часто вирушала в морську подорож Європою:

«Мене брали з собою щоліта, тому я хоч побачила світ. Чоловік був алкозалежним у мене, тому завдяки цій роботі змогла вибратися. До Хорватії, Італії, Туреччини плавали. Усі робили покупки на Бессарабському ринку – він тоді найдорожчим вважався, - згадує вона. — Брали рибу — стерлядь, дорадо, сибас. Це зараз усі можуть купити, а на той час це вважалося делікатесом. Нині вже не так живуть, як раніше. Немає такої розкоші, хоч і можуть дозволити креветки, подорожі. До війни мої господарі мали свою кухарку, а тепер приїжджають тільки раз на тиждень. У колишніх господарів я готувала їжу, але важко було, бо всім потрібне індивідуально й у різний час. Нині б не витримала такої роботи».

Ніколи у вічі не бачили своїх відомих сусідів інші місцеві жителі.

«Я все життя тут. Вважайте, 26 років цій крамниці — тоді все й почалося, і ця Дамба будувалася. Колись на цьому місці були просто вода та пісок. Тут майже кожен має вихід до води. Хлопці розповідають, що купаються зараз лише тут за мийкою, де звичайні дачі. Корінні мешканці Козина – це там, у центрі. А ті, що приїхали 15 років тому, не рахуються. Тимошенко десь тут живе, Фірташа наче маєток був, Шуфрича. Ми настільки до цього звикли за все життя, що вже не дивуємось».

До речі, колись це селище частенько потрапляло у скандали. По дітях стріляли як по живих цілях, бо вони підійшли до особняків.

Про візит журналістки дізнався директор містечка, спілкуватися бажання явно не мав, але все ж зізнався, для цього селища такі мешканці «вигідні»:

«Земля була покинута. Спершу роздали тут землі працівникам поліції, потім віддали ділянки для чиновників, — згадує чоловік. — Але довгий час на цьому місці було болото з очеретом, бо вважай, з усіх боків вода. Перші дачі скромні будували — вони й досі стоять на в'їзді. Ділянки давали працівникам підприємств. Потім уже почали з'являтися котеджі, і Козин змінився. Все, що ви тут бачите — дороги, магазини, нічого цього не було, якби сюди не надходили гроші. На податки у селищі збудували школу, спортзали, великий стадіон — це погано? У нас тут мешкають колишні чиновники, колишній віце-прем'єр-міністр, але зараз усі вони вже пенсіонери. Майже всі тут мають прибережні ділянки. За це щороку власники сплачують 20 тисяч гривень податків до бюджету Козина. За ці гроші розвивається інфраструктура. Усіх цікавить якась сенсація, але не всі люди однаково жили і не житимуть. Адже це інвестори для селища».

Чоловік запевняє, що тепер територію та річки доглядають, а місцеві жителі, мовляв, задоволені тим, що Козин розвивається. Журналістка зазначила, що вечорами вулиці села порожні, а у вікнах деяких маєтків не світиться, і помітно, що вони навіть не заселені: хтось ще в процесі будівництва свого елітного будинку.