Катували струмом і змушували співати гімн РФ: військова з Миколаєва розповіла про перебування у полоні

Військовослужбовиця з Миколаєва Руслана Нуца з 2020 року захищає Україну у складі 36-ї бригади морської піхоти. Дівчина потрапила до полону навесні 2022 року. Пройшла Оленівку, Таганрог, Білгородську та Курську області. Руслана повернулася додому 17 жовтня 2022 року.

Спогадами про повернення в Україну після побиття, тортур і примусового співу гімну Росії поділилася з кореспондентами Суспільного.

«Щодня там з вулиці, з двору того СІЗО були чутні крики. Як чоловіків, так і дівчат. Вони знущалися, намагалися якусь інформацію витягти, хлопці кричали: "Не треба, я не знаю, будь ласка". Постійно були ці крики. Це було важче, бо ти знаєш, що це українці, навіть нехай не з моєї бригади, але українці. І дівчата кричали, а ти сидиш і нічого не зробиш», - розповідає Руслана Нуца.

Після 12 квітня 2022 року Руслану разом із сотнями полонених перевезли до російського Таганрогу.

«Вони всі говорили: "Ви нікому не потрібні". Через те, що я з Миколаєва, мені казали: "Миколаїв – це вже Росія. Бери російський паспорт". І дуже часто вони нам пропонували російські паспорти брати», - розповідає військовослужбовиця.

Через місяць у Таганрозі дівчину відправили у жіночу колонію до Білгородської області. Ще через три місяці – до Курської. Там, за словами Руслани, їх змушували вивчати російські вірші та співати гімн Російської Федерації.

«Не пояснити, як важко було читати той гімн. Я, мабуть, проплакала годину, доки я все читала. А потім щоранку та щовечора ми його співали. І треба було не те, що співати, а кричати», - каже Руслана.

На дівчину намагалися впливати психологічно, били та катували струмом.

«Це був офіцер. Я навіть його обличчя тоді бачила. Він його не ховав. Але я так зрозуміла, що він був під алкоголем чи на якихось препаратах», - згадує захисниця.

Руслана каже, найщасливіший момент – 17 жовтня: повернення до України.

«Ми вийшли. Я побачила чоловіка у бронежилеті з жовто-синьою стрічкою. Він сказав: «Ласкаво просимо до України. Вирівняйте свої спини», - згадує вона.

Після повернення – лікування та реабілітація, відпустка та повернення на службу. Каже, та сама рота і посада, бо сумнівів, чи служити далі, — не було. Дівчина згадує перші важкі бої, недостатній досвід.

«Система добре пишеться в книгах. Насправді все відбувається трохи інакше, особливо коли в тебе мало часу. З'явився досвід, і тоді вже на автоматі все відбувається», - розповідає військовослужбовиця.

Руслана Нуца – кавалер ордена «За мужність» третього та другого ступенів. Медик на фахом розповідає, що стати військовою мріяла з дитинства та не шкодує про свій вибір.