Фотограф «Азова» розповів про життя після полону (відео)

У День українських захисників та захисниць Дмитро Козацький із позивним «Орест», якого називають очима «Азовсталі», поговорив з журналістами після звільнення з полону.

Як йдеться у сюжеті «Сніданку з 1+1», саме завдяки легендарним фото Козацького світ дізнався, як українські захисники до останнього захищали завод та в яких умовах перебували у польовому шпиталі.

Дмитро поділився подробицями свого стану наразі і зазначив, що радіти повною мірою своєму звільненню не може, оскільки ще багато українських захисників та захисниць залишаються у полоні.

«Фізично я почуваюся добре, реабілітація проходить чудово. Звичайно, зараз радіти повною мірою неможливо, тому що досі багато наших хлопців залишаються в полоні, йде війна. Про це не варто забувати. Однак у мене є така думка, що можна трохи дозволяти собі радіти, сьогодні таке свято, але ніколи не забуваю про той біль, який зараз разом із нами. Поки ми всіх не заберемо, поки не переможемо», - поділився Козацький.

З полону «Орест» повернувся з вагою 51 кілограм. Каже, що щодня стежить за станом організму, зважується та вже набрав 8 кілограмів. За словами «азовця», у полоні йому неймовірно хотілося чорного хліба та чогось солодкого. Однак найголовніше, про що він мріяв – це спокій, який зараз він нарешті має.

«Я стільки часу про це думав, уявляв, якою буде зустріч із рідними та близькими. І коли побачив напис «Україна» – я просто біг від радості. На той момент емоції переповнювали. Ти відчуваєш свободу, а для нашої країни, нашої нації – це надзвичайно важливо», - прокоментував «Орест».

Також Дмитру Козацькому поставили несподіване запитання про особисте життя. Фотограф зізнався, що його серце зайняте, проте наголосив, що цю тему не любить розголошувати.

Після повернення додому Дмитра почали впізнавати і на вулицях. Але хлопець від цього бентежиться і наголошує, що не вважає себе зіркою чи героєм: «Я просто робив свою роботу. Я не герой, я фотографую героїв. Якби не ці артилеристи, піхота, мінометники та інші підрозділи – всього просто не було б. І це для мене є надзвичайною честю фотографувати таких людей».