Як син загиблого Олексія Вадатурського намагається врятувати «Нібулон»

Через повномасштабне вторгнення одна з найбільших агрокомпаній України «Нібулон» не лише втратила значну частину своїх посівних земель, урожаю та інфраструктури. Росіяни убили засновника компанії – Героя України Олексія Вадатурського.

Financial Times поговорив зі спадкоємцем Олексія Андрієм, який змінив батька на посаді гендиректора та розповів, чим компанія живе зараз. Forbes вибрав головне.

Під час візиту до Миколаєва та області не можна не помітити, що їм не вистачає колишньої жвавості. Пришвартовані баржі та тягачі. Чайки кружляють над напівзруйнованими будинками, в які поцілили ракети. Ворожі війська на Кінбурнській косі періодично обстрілюють область.

«Багато наших великих компаній було зруйновано, і вони не повертаються до роботи, оскільки це ще дуже ризиковано, – розповів FT голова Миколаївської обласної державної адміністрації Віталій Кім. – Робочі місця – це велика проблема».

Місцеві компанії роблять усе, щоб пристосуватися до обставин. Agrofusion, третій найбільший у Європі виробник томатної пасти, встановлює мобільні будинки для робітників, які втратили власне житло. Незважаючи на зруйновані теплиці, вона відновила деякі операції минулого місяця, - розповів Кім.

До війни «Нібулон» мав власний флот з 82 суден, понад 76 000 га посівних земель і 6000 співробітників. Компанія транспортувала зерно 4500 приватних фермерів лише за $5 за тонну. Через Миколаїв проходила третина українського експорту зерна.

Війна змінила все. «Нібулону», як і іншим зерновим компаніям України, доводиться будувати нові логістичні шляхи. Без доступу до Чорного моря та через обмежене використання Дніпра транспортні витрати тепер перевищують $150 за тонну, розповів Андрій Вадатурський.

Після повномасштабного вторгнення компанія збудувала термінал в Ізмаїлі на Дунаї, через який відправляють близько 240 000 т зерна на місяць. Завдяки цьому витрати на транспортування вдалося знизити до $125 за тонну. Але навіть такий рекордний експорт компанії, який у 2021-му досяг 5,6 млн т, минулого року впав на дві третини – до 1,8 млн тонн.

Міни і снаряди, що не розірвалися, - це ще одна проблема, пише FT. Миколаїв майже захопили у березні, коли росіяни намагалися просунутися до Одеси, тож дороги міста перерізані окопами, а поля посипані боєприпасами.

Агрозавод у Снігурівці, яка майже рік перебувала в окупації, не впізнати: ангари з обладнанням та зернові силоси розстріляні та розбиті, дороги перетворилися на суцільне місиво через обстріли, село, в якому жили робітники, майже занедбане.

Життєво необхідна економічна підтримка

«Нібулон», який заборгував загалом $570 млн 26 західним та українським кредиторам, минулої осені припинив виплати міжнародним кредиторам.

«Люди говорять про військову підтримку та про те, як страждають. Але ніхто не говорить про компанії, – нарікає Вадатурський. – Мене непокоїть те, що бізнес не виживе. А бізнес життєво необхідний кожній країні».

Чверть з 40 млн га українських орних земель потребують розмінування, тому очищення від снарядів, що не розірвалися, може бути найбільш небезпечним завданням для таких агрокомпаній, як «Нібулон». Але для Вадатурського найгостріша необхідність - це готівка, він називає її «повітрям», - щоб протягнути компанію через війну.

Гендиректор «Нібулону» хоче домовитися про заморожування боргу з відстроченням виплат, щоб трохи полегшити життя компанії. Але спроби переконати міжнародних кредиторів погодитись на зміну графіка виплат за боргами завмерли на місці. Деякі українські банки навіть почали конфіскувати активи компанії.

Щоб знову залучити фінансування, Вадатурський хоче, щоб західні союзники України надали гарантії покриття ризиків, пов'язаних з війною. Так зростуть шанси на те, що приватні та багатосторонні банки розвитку позичать гроші українським компаніям.

Заступник міністра економіки Олександр Грибан каже, що для України головним пріоритетом є переконати країни «Великої сімки» відкрити трастовий фонд для покриття витрат на перерахування приватним кредиторам. Поки що кілька десятків мільйонів євро виділили на покриття ризиків, пов'язаних з війною в Україні. Їх надало багатостороннє агентство з гарантування інвестицій Світового банку.

Якщо говорити про прямі інвестиції, то IFC, приватний кредитний підрозділ Світового банку, виділив $2 млрд для допомоги українському бізнесу, але уряд ще не почав компенсувати збитки бізнесу. Тим часом приватний капітал побоюється інвестувати в бізнес у зоні військових дій, та й корупція в цьому питанні не допомагає.

Ті ж, хто готовий інвестувати, пропонують, за словами Вадатурського, «злочинно» низькі ціни. «Українські активи дуже дешеві, тому, звісно, ​​до них є інтерес, – каже він FT. – Питання в тому, чи варто їх продавати зараз».

Томаш Фіала, гендиректор та засновник інвестиційного банку та розпорядника активами Dragon Capital, погоджується.

«Фірми приватного капіталу та інші іноземні інвестори точно зацікавлені та використовують цей час, щоб зібрати фонди, – каже він. – Хоча люди дуже співчувають, 95% цих грошей не буде інвестовано, доки не закінчиться війна».

Наразі великі надії покладаються на успішний наступ України навесні, який наблизить закінчення війни, відкинувши загарбників з більшої частини територій. Також індустрія сподівається на розширення зернової угоди за підтримки ООН, щоб вона включала миколаївський порт та об'єкти «Нібулону». Поки що у продовжену 18 березня угоду нові порти не додали.

«Майбутнє компанії дуже залежить від «зернового коридору», – каже Джайлз Меттетал, колишній директор агробізнесу в ЄБРР та член міжнародної консультативної ради «Нібулона». – Вона може сама себе фінансувати, якщо досягне певного рівня експорту».

Тягар спадкоємця

Влітку 2022 року 74-річного Олексія Вадатурського та його дружину Раїсу було вбито російською ракетою у себе вдома в Миколаєві.

«Я пам'ятаю кожну хвилину того дня, – каже єдиний син Олексія Андрій, якому раптово довелося взяти на себе контроль над компанією. «Мого батька та матір було вбито 31 липня. Я став виконавчим директором 4 серпня. 5-го влаштував похорон і мав переконатися, що в нас достатньо грошей, щоб виплатити працівникам зарплату».

Андрію Вадатурському потрібно було не лише продовжувати підтримувати корпоративну спадщину свого відомого батька, а й давати собі ради в особливостях воєнного часу.

40% довоєнного штату компанії не може працювати: багато хто пішов на фронт, живе на окупованій території або переїхав. Але Вадатурський каже, що все одно намагається «платити людям зарплати, не звільняти їх та зберегти команду». Згідно з опитуванням Національного банку України, близько 80% українських компаній говорять те саме.

Він зібрав міжнародну консультативну раду та розділив основні функції компанії (сільське господарство, логістику, торгівлю зерном та кораблебудування) на окремі центри прибутку. Саме такі сучасні та прозорі корпоративні практики потрібні Україні, щоб залучити міжнародні інвестиції та інтегруватися у європейські ринки після війни.

Однак для Вадатурського головним питанням залишаються кредитори. Він каже, що з кредитними канікулами та готівкою «Нібулон» зможе профінансувати наступну посівну, незалежні фермери зможуть уникнути банкрутства, вдасться виростити продовольство, Україні знадобиться менше західної допомоги, а споживачі по всьому світу отримають дешевшу їжу.

«Без грошей ти нічого не можеш зробити, – каже він. – Тепер це мій головний пріоритет».