Фіаско США в Ірані змінило світ - він уже ніколи не буде таким, як раніше

Французьке видання Le Monde опублікувало статтю, присвячену масштабним змінам, що відбуваються у світі після невдалої кампанії США в Ірані

Війна з Іраном прискорила формування миру, в якому союзники США роблять ставку на самостійність

Конфлікт на Близькому Сході став не причиною, а каталізатором процесів, що розвиваються вже кілька років. Партнери Сполучених Штатів все частіше прагнуть знизити залежність від Вашингтона, диверсифікувати зовнішньополітичні зв'язки та вибудовувати гнучкішу систему безпеки.

Президент США Дональд Трамп представляє підсумки протистояння з Іраном як успіх. За його версією, кризу вдалося взяти під контроль, а найгостріші проблеми незабаром буде врегульовано дипломатичним шляхом. Однак багато експертів вважають, що реальні результати виявилися набагато менш вражаючими.

Після підписання проміжних домовленостей із Тегераном американська адміністрація спробувала подати ситуацію як рух до остаточного врегулювання. За підсумками переговорів сторони заявили про намір виробити фінальну угоду протягом двох місяців. Проте за кілька місяців конфлікту цілі Вашингтона неодноразово змінювалися.

Спочатку Білий дім говорив про підтримку протестного руху в Ірані та необхідність зміни режиму. Потім головним завданням було оголошено знищення іранського ракетного потенціалу. Пізніше американське керівництво заявляло про ліквідацію ключових представників політичної та військової еліти країни та оголошувало про досягнуту перемогу. Однак відсутність капітуляції Тегерана змусила Вашингтон повернутися до переговорів.

В результаті сторони дійшли згоди, яку багато аналітиків вважають вкрай крихкою. Незважаючи на гучні заяви американського президента про те, що з іранською загрозою «покінчено», ситуація в регіоні залишається нестабільною.

Ціна конфлікту

На думку ряду експертів, війна стала серйозним ударом у стратегічні позиції США.

"Це велика стратегічна поразка для Сполучених Штатів", - вважає колишній радник віце-президента Камали Харріс і співробітник Brookings Institution Філіп Гордон

За його оцінкою, конфлікт зажадав величезних фінансових витрат, послабив американський вплив і поставив під сумнів багато зовнішньополітичних планів Вашингтона.

Гордон звертає увагу на цілу низку негативних наслідків: зростання економічних витрат, скорочення запасів озброєнь, ускладнення відносин із союзниками та посилення ролі Ірану у питаннях безпеки Перської затоки.

Таку ж оцінку дає політолог Роберт Каган. У своїй статті для The Atlantic він зазначив:

«Важко знайти в американській історії момент, коли Сполучені Штати зазнали б такої повної поразки в конфлікті»

На його думку, наслідки нинішньої кризи можуть виявитися довготривалішими від багатьох колишніх зовнішньополітичних невдач США.

Експерт також вважає, що події навколо Ірану прискорюють формування так званого постамериканського світу, в якому вплив Вашингтона поступово скорочується, а регіональні держави починають діяти самостійніше.

Союзники більше не розраховують лише на США

На думку президента Німецького фонду Маршалла Олександри де Хооп Шеффер, Сполучені Штати дедалі активніше перекладають відповідальність за вирішення регіональних проблем на партнерів.

"Сполучені Штати хочуть перекласти відповідальність за врегулювання криз на своїх партнерів або регіональних союзників", - зазначає експерт

За її словами, європейським країнам пропонується самостійно стримувати Росію, державам Перської затоки контролювати ризики, пов'язані з Іраном, а союзникам в Індо-Тихоокеанському регіоні брати участь в обмеженні китайського впливу. Однак така передача повноважень відбувається без єдиної стратегії та чіткого плану.

У результаті союзники стикаються із необхідністю самостійно забезпечувати власну безпеку. При цьому невизначеність стає новою нормою міжнародної політики.

Додаткові сумніви викликали дії американської адміністрації останніми роками. Держави Перської затоки все частіше задаються питанням, чи залишається присутність американських військ гарантією безпеки, чи перетворюється на додатковий фактор ризику.

Експерт Stimson Center Вілл Сміт нагадує, що недовіра до США виникла не вчора. За його словами, тривожні сигнали з'явилися ще після укладання ядерної угоди з Іраном у 2015 році, а потім посилилися через відсутність жорсткої реакції Вашингтона на атаки проти саудівської нафтової інфраструктури 2019-го.

Сьогодні, вважає Сміт, союзників непокоїть не лише надійність американських зобов'язань, а й «зростаюча безрозсудність» зовнішньополітичних рішень Вашингтона.

Курс на альтернативні альянси

Незважаючи на зниження довіри, більшість партнерів США не розглядають повного розриву відносин з Вашингтоном. Американська військова, технологічна та економічна міць, як і раніше, залишається унікальною. Проте держави прагнуть розширювати простір для маневру.

За словами Олександри де Хооп Шеффер, союзникам доводиться вирішувати одразу кілька завдань: продовжувати співпрацю зі США там, де інтереси збігаються, діяти самостійно у спірних питаннях та одночасно створювати нові формати взаємодії поза американським впливом.

Одним із прикладів такого підходу називають оборонну співпрацю Польщі та Південної Кореї. Інший приклад — Японія, яка поряд із союзницькими відносинами зі США активно зміцнює зв'язки з Австралією та Філіппінами.

Все більшої популярності набуває стратегія, відома як hedging — «хеджування» зовнішньополітичних ризиків. Як зазначала оглядач Foreign Policy Сюзанна Носсель , йдеться про політику, яка дозволяє уникнути критичної залежності від одного партнера. Така модель передбачає розвиток паралельних відносин разом із кількома центрами сили.

Подібний підхід уже використовують держави Перської затоки, які активно вивчають український досвід застосування безпілотників та одночасно розширюють співпрацю з європейськими та азіатськими постачальниками озброєнь.

Водночас регіон залишається неоднорідним. Під час конфлікту з Іраном позиції Саудівської Аравії та Об'єднаних Арабських Еміратів помітно відрізнялися. Це свідчить про те, що створення єдиної системи безпеки на Близькому Сході, як і раніше, залишається складним завданням.

Експерти сходяться на думці: найближчими роками конкуренція на світовому ринку озброєнь посилюватиметься, а держави продовжуватимуть шукати нові формати співробітництва. США збережуть найважливішу роль завдяки своїм технологічним можливостям та оборонній промисловості, проте їхні союзники все частіше прагнутимуть більшої самостійності та диверсифікації партнерств.

Головний підсумок іранської кризи полягає не так у її військових результатах, як у прискоренні глобальної перебудови міжнародних відносин. Світ стає більш багатополярним, а колишня модель, заснована на безумовному лідерстві США, поступово поступається місцем системі, де держави вважають за краще мати кілька опор замість однієї.