"Як я став… Вадатурським"

— В ті часи не мотивували. Мені треба було приїхати в село, у приміщення з кухнею, де жило 4 родини. А кому хочеться перший рік прожити в вагончику? Мені відразу запропонували посаду головного енергетика, але то було доволі ризиковано — взяти молоду людину без жодного практичного досвіду в електросистемах.

— Що було вашим козирем?

— Те, що я був організатором, активною людиною. Вони побачили живого керівника, вже готового, який може організувати виробництво на місці, і мене зробили головним енергетиком. Головний інженер вибрав мене як одного з успішних молодих раціоналізаторів — я мав багато різних посвідчень раціоналізатора колишнього СРСР та досить ефективно впроваджував усілякі пропозиції. Було багато суперечок, чи виплачувати мені за це нагороду, але через кілька років все-таки виплатили — комісіям нікуди було дітися, бо я показував реальні досягнення.

Тоді мене направили радянським спеціалістом, керівником на будівництво підприємства до Монголії. Мене мали направити до Югославії або Ірану, і на той час я вже був секретарем комсомольської організації, бо керівник підприємства, головний інженер тоді мав бути комуністом, і я вступив у партію. А під час кандидатського стажу ніхто не мав права їхати до капіталістичної країни — лише туди, де соціалістичний устрій. І я поїхав до Монголії. Після закінчення кандидатського стажу я б зміг поїхати в іншу країну, але до того мав попрацювати на Радянський Союз.

— Скільки років ви там працювали?

— Рік. Потім мені запропонували залишитись ще на два роки, але я відмовився, і згодом вже були досить привабливі пропозиції працевлаштування в інших містах колишнього СРСР. Я хотів поїхати з Миколаївської області, бо мені було нецікаво працювати в селі. Але мене потім перевели в управління хлібопродуктів в Миколаїв, і там я пройшов шлях від начальника виробничого відділу до заступника начальника. Тож все моє життя було пов’язане з впровадженням нових технологій та будівництвом.

— Саме в цьому управлінні вас знайшов "Нібулон"?

— Коли між нами та Європою прибрали завісу та почалися перші подорожі закордон, я зрозумів, що моє життя має бути пов'язано з працею за кордоном. Я багато їздив світом і вже бачив, як люди живуть. Ще за часів СРСР мені запропонували організувати спільне українсько-угорсько-англійське сільськогосподарське підприємство. Його назву "Нібулон" — "Николаев" (рос.), Будапешт, Лондон — придумав я в останню ніч перед реєстрацією.

— Хто вам запропонував?

— Коли живеш активно, не сидиш на місці, є ідеї і практично будь-який проект можеш реалізувати, то пропозиції ідуть постійно. Мені тоді запропонували очолити підприємство, і мені це було цікаво. Важко повірити, але тоді, в 1991 році, ми два роки працювали без зарплатні — перші співробітники працювали на ентузіазмі. Потім розпався Союз, наше підприємство почало працювати, на нас навалилося багато роботи, а аграрне виробництво в Україні почало розвалюватися.

Ставало все гірше і гірше. Але як керівник я не міг допустити фіаско, тож ми в кожній ситуації шукали вихід та пропонували аграрному секторe різні варіанти, як вижити. Ми стали аграрним підприємством, коли аграрний сектор з нами не розраховувався за послуги — в ділових стосунках і зараз немає культури, а тоді тим більш. Тоді за честь вважалося, коли СРСР списував борги аграрному сектору.

— Насправді ж вам ніхто не списував борги, і ті, кому ви поставляли продукцію, не платили?

— Я вимушений був брати банківські кредити під сотні відсотків річних. Це був 1992-93 рік, коли була гіперінфляція 1 до 1000.

— Не страшно було брати кредит?

— Треба було рахувати, чи можеш його обслуговувати. Нас життя змусило рахувати. Але ми знали, як боротися та вижити в тій ситуації. В 1998 році ми отримали перший в Україні кредит Світового банку — в квітні отримали кредитні гроші, курс тоді був приблизно 1,8 грн за долар, а в серпні 1998 курс становив вже 5,3 грн за долар.

— Чи ви позичали гроші, щоб виплатити співробітникам зарплатню?

— Тоді були дуже важкі, буремні часи для України, було багато розбірок між бізнес-структурами, було рейдерство, постійно йшов розподіл ринків, війна різних угруповань. Від всього того гинули люди, і в нас виробився алгоритм, який допоміг нам вижити. Ми прийняли рішення, що, по-перше, працювати будемо виключно прозоро, по-друге — не будемо позичати кошти ні в кого, крім банків, по-третє — не будемо працювати з сумнівними бізнесовими структурами, лише з господарствами й організаціями, які здійснюють свою діяльність виключно в рамках законодавства. У нас було 10 таких пунктів, і ця програма діє і сьогодні.

 

 

— Ви з сином маєте 100% акцій. А чи не простіше було б отримати українського чи закордонного інвестора і не шукати запозичень за кордоном?

— Невелике уточнення — син разом зі мною є співвласником компанії, але він як народний депутат України не має права займатись бізнесом безпосередньо. Свою частку він передав в управління мені, але залишився власником компанії. Щодо інвесторів — мене життя навчило все робити за свої кошти. А якщо хтось дає гроші, то доведеться ж потім віддавати свої. Потрібно навчитись генерувати кошти, тоді будеш відчувати ціну зароблених грошей, планувати, витрачати їх раціонально, а не займатись гігантоманією і робити щось таке, що завтра не дасть віддачу.

— Співпраця з банками допомогла вам з основ поставити цей бізнес правильно?

— Ми прийняли рішення не співпрацювати з інвестиційними фондами, лише з банками, легально працювати і жити за правилами і законами, які впроваджує банківська система. Тим більше, що ми пройшли школу отримання позики у Світового банку. Це досить велика відповідальність — тобі довірили, з тобою співпрацюють, і ти маєш певну відповідальність перед банком.

Коли з Вашингтону приїхали люди оцінювати діяльність нашої компанії та побачили моє особисте житло та наш офіс, ті Таврії, на яких ми їздили, і запропонували передати все це під заставу, я відповів, що мені неприємно приходити в квартиру і розуміти, що вона чужа, в заставі, сідати в автомобіль і знати, що він чужий, приходити до офісу і знати, що він заставлений. Я їм сказав на тій зустрічі: "Треба поспілкуватися з членами сім'ї, вранці я дам вам відповідь". І коли я отримав згоду родини, наступного дня зустрівся з менеджерами банку і сказав, що погоджуюся, вони відповіли: "Ми вашу 2-кімнатну квартиру брати не будемо. Ми розуміємо ваш психологічний стан".

Тоді нашу компанію знали на багатьох рівнях, і навіть міністри казали —- ось керівник підприємства став на ноги завдяки тому, що почав жити по правилах і прозоро в законодавчому мінному полі нашої країни.

— Чи могла б компанія "Нібулон" стати такою, якою вона є, без кредитів?

— Це було б неможливо. Коли береш кредит, отримуєш додаткові кошти в конкретний бізнес-проект, це шлях до розвитку компанії. Коли чітко розумієш, на яке вкладення розраховуєш і потім отримуєш прибуток, з'являється база для повернення кредиту. Зараз банки навіть стають у чергу, щоб з нами співпрацювати, але ми сьогодні не ведемося на щось просто цікаве — ми маємо чітке розуміння, скільки коштів треба взяти і скільки можемо обробити, щоб вчасно розрахуватися з банками.

— Чим сьогодні є компанія "Нібулон"? Що вона виробляє? Що вона продає? З якими країнами світу співпрацює?

— Сьогодні "Нібулон" — це компанія, яку одні сприймають як портового оператора і великий порт, другі як велику судноплавну компанію чи морського перевізника, треті — як велику будівельну компанію, четверті — як логістичну систему, п'яті — як велике аграрне підприємство, зернотрейдер або компанію з левовою часткою в зерновій торгівлі України. Все це правда. Ми ще маємо власне суднобудівне виробництво. Коли до нас приїжджають експерти міжнародного рівня від Світового банку, Європейського банку розвитку чи інші, вони кажуть, що ми маємо кожну нашу галузь виокремити у окреме підприємство. Інші кажуть, що ми маємо відмовитись від аграрного виробництва, бо цей тип діяльності не такий прозорий, а в Україні він ще й більш ризикований через кліматичні умови.

— А чому так?

— Є певні особливості в законодавстві України. Коли люди приїжджають з Америки чи з інших країн, вони не розуміють ці проблеми — у них стосунки з державою нормальні, там гарантується все, а в нас нічого. Незважаючи на Революцію гідності, ті, хто ближче до оточення, "до корита", ті й більше будуть мати. Ми побудували свою компанію не завдяки підтримці держави, а всупереч всьому. Наша компанія працює завдяки спеціалістам, які оточують мене в команді. В 90-ті роки в мене була ж така проблема, як і сьогодні — у нас було 1000 людей в аграрному секторі, і щоб вони були самостійними, я хотів не залежати ні від кого, не стояти в черзі до порту елеватора, щоб реалізувати своє зерно, не чекати трейдера, щоб продати йому зерно. Ми розробили план дій і досягли мети — фактично стали незалежними від транснаціональних компаній, що працюють в Україні.

— Їх багато?

— Багато. Вони працюють в розвинутих країнах та обслуговуються банківською системою. І ми вирішили, що нам необхідний підрозділ в Європі, щоб мати досвід роботи з європейскою банківською системою. Ці великі компанії прийшли в Україну з грішми, а ми пішли туди, де є гроші західних банків, і отримали до них доступ.

— Які конкурентні переваги компанії "Нібулон" дозволяють їй вигравати в національних та світових гравців на українському ринку?

— Великі, потужні і відомі компанії-гравці в світі рішення приймають у Вашингтоні, Женеві та Амстердамі, а люди працюють тут. А ми приймаємо рішення та живемо тут. Ми переймаємося ситуацію, в якій знаходимося. Ми розвиваємо свій бізнес і інвестуємо в економіку України, бо це наше майбутнє, майбутнє України.

— А вони теж платять податки в Україні?

— Я б не сказав, що платять в Україні більше податків, ніж ми. Вони не будуть перейматися тим, як ми живемо тут, це інтереси бізнесу. У мене іншого виходу немає, я живу в Україні і маю вижити в цих умовах, в конкуренції з цими гравцями. Західні інвестори мають підтримку своїх країн і послів тут, а я як суб'єкт України, власник і український інвестор захищаюсь від держави — нам ні до кого звертатись за допомогою, і більш того, на світовому ринку ми боремось з тими ж транснаціональними компаніями. Вони лобіюють інтереси свого бізнесу в країнах, де ми стикаємося, і ті ж країни лобіюють їх інтереси на території України. А я не маю підтримки ані в Україні, ані там. Ми виживаємо в конкурентному середовищі, і все ж таки досягли таких успіхів.

— Ви так чітко побудували свою логістику та швидко завантажуєте вагони з зерном, розвантажуєте і доставляєте, що решта українських компаній з вами конкурувати не можуть. Чому вам це вдається, а всім іншим — ні?

— Ми не лише швидше вагони завантажуємо та розвантажуємо, ми ще й судна вантажимо і будуємо швидше за всіх. Елеватор в нас будується за 90-100 днів від початку будівництва до закінчення та підключення.

— Ви не боїтесь, що через нинішню ситуацію в країні все розвалиться та пропаде?

— Мати можливість інвестувати під час кризи у світовій чи національній економіці — це щастя. Криза — це виклик для бізнесу і можливість реалізувати себе в складних умовах. Кожен зароблений долар сьогодні має ціну вдвічі більшу, ніж два роки тому. Сьогодні на долар я можу купити на 30-40% європейського обладнання більше, ніж два роки тому, незважаючи на інфляцію в Україні. Сьогодні метал, нафта, паливно-мастильні матеріали, хімія і все інше дешевші не лише у нас в доларах, а й в світі також.

Зараз я можу придбати обладнання на 30-40% дешевше світових гравців, вони в чергу стають й не знають, кому реалізувати цей товар. Сьогодні я можу назвати постачальнику свої умови, терміни і ціну. Десь 5-6 років тому назад "металісти" дивились на нас, аграріїв як на людей, які займаються несерйозним, немасштабним бізнесом, а коли вони зрозуміли, скільки ми купуємо у них металу і які судна будуємо, то почали нас поважати. Зараз стає зрозуміло, хто є хто, і хто в Україні може успішно будувати. Криза показує справжню силу компанії.

— В агробізнесі є місце для нових компаній?

— Ентузіасти завжди можуть себе розкрити. Якщо брати окремо аграрний сектор, то сьогодні в України непочатий край роботи. Наприклад, було сказано, що в Україні у найближчі 10-15 років буде 100 млн тонн зернових, тож вирощування збіжжя зерна збільшиться на 30-40%, а для цих обсягів необхідно збільшити інтенсивність сільського господарства. Для цього туди мають прийти нові люди, компанії та з’являться нові можливості. Для забезпечення логістики та перевезення всієї продукції потрібні дуже великі інвестиції і організації.

Сьогодні елеваторна промисловість налічує трохи більше 30 млн тонн сертифікованих ємностей для зберігання зерна, тобто не вистачає 70 млн тонн для того, щоб зберігати все це зерно. Наш досвід показав, що три роки тому трейдерів в Україні було менше, ніж заразі, а сьогодні у нас понад 1500 суб’єктів зовнішньоекономічних зв'язків, таких, як ми. Серед них 5-6 компаній в топ-10, і вони займають 90% ринку зерна, а все інше — суб’єкти господарювання, які конкурентно змагаються за кожного сільгоспвиробника. Україна — це найбільш цивілізований зерновий ринок, бо тут дуже висока конкурентність.

— Тобто в цьому сегменті все чесно?

— По-іншому сьогодні бути успішним в зерновому бізнесі і досягти такого рівня, як ми, неможливо.

 

— Ви вже 25 років керуєте компанією, що вас надихає? Де берете сили?

— Без команди молодих людей нічого б не було. Молодь в нашій компанії навчена працювати чесно і вірити, що сьогодні в Україні, коли працюєш прозоро, можна бути успішною людиною. Ми є прикладом того. Ми мали стільки різних заборон, наїздів, втручань в діяльність компанії, що вже прищеплені від цього.

— Ви уявляли себе десь себе під пальмою, на відпочинку?

— Ні. Я відпочиваю три рази на рік по два тижні — інколи з дружиною та онуками, а інколи сам. Як подивитись на нашу компанію зі сторони, можна подумати, що там дуже важко. Але якщо працюєш з першого дня, коли компанію організовував і знаєш все на капілярному рівні, глибоко відчуваєш людей та можливості кожного з них, працювати легко.

— Було б закономірно, якщо б ви стали народним депутатом України, а син керував компанією "Нібулон".

— Після Революції гідності в мене була розмова з президентом — він запросив мене у свою команду, пропонував допомогти реалізувати ідеї. Я йому сказав, що для України в довгостроковому план користі буде більше, якщо я залишуся та тій посаді, яку обіймаю зараз. Мені й раніше надходили пропозиції статі міністром, займати керівну посаду в певній галузі, але я відмовлявся від цього. Я бачу, що там немає місця для патріотично налаштованих, які б могли робити реформи для людей, країни та її авторитету. Там залишається кланова система. Як людина досвідчена я б не терпів би це все. Тому я сказав, що цим мають займатись молоді люди, які повинні будувати майбутнє України.

— Ви маєте сподівання, що син, Андрій, повернеться в компанію і продовжить вашу справу?

— З цього приводу є різні думки, ми з ним неодноразово на цю тему розмовляли. Мабуть, Андрій ще не визначився, що йому краще. Великого задоволення від того, чим він займається зараз, він не отримує. Там місця для чесних людей немає. Коли моя компанія будувалася, було розуміння, що діти і онуки будуть цим займатися. Онуки, мабуть, цього всього ще не розуміють — краще б було, якби вони говорили: "Ми підростемо і тобі допоможемо", але вони поки що просто бажають мені ще довго працювати.

— Україна — велика країна чи це країна великих можливостей, незважаючи на кризу і владу? Що людям робити? Будь ласка, дайте три поради.

— Я багато чого бачив у світі і вважаю, що Україна — найкраща країна, з найкращими можливостями. Навіть в таких жорстких умовах, як сьогодні, треба працювати і вірити в краще майбутнє. Якщо ми рухаємося в цивілізований світ, інвестиції та кошти прийдуть, все стабілізується. Тому б я радив працювати так, як працюємо ми — ми стали успішними в складні часи, бо вірили в можливості України. В інших куточках світу нас ніхто не чекає і нікому ми там не потрібні, ніхто не буде нами опікуватися. Кожен, хто приїжджає туди, має виживати і боротися, ніхто не буде з тобою няньчитися та створювати умови, в яких буде зручно працювати.

Зараз молоді необхідно мобілізовуватись, почати створювати середовище тих, хто хотів б покращити Україну, а не чекати, поки хтось впровадить ці покращення. Коли я виступаю на форумах закордоном, то завжди кажу: "Поважні інвестори та банки, не чекайте, поки Вадатурський зі своєю командою перевиховує міністрів, прем’єр-міністрів, налаштує економіку і буде боротися з корупцією. Приходьте і допомагайте українцям робити Україну кращою". Сьогодні успішна молодь має хорошу освіту, кому ж ще боротися за кращу Україну?