Військовий переніс інфаркт, має стент і III групу інвалідності, але ВЛК визнала його придатним до служби: справа дійшла до апеляції

Восьмий апеляційний адміністративний суд розглянув справу за апеляційною скаргою гарнізонної військово-лікарської комісії на рішення суду першої інстанції у спорі з військовослужбовцем щодо проходження військово-лікарської експертизи та направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи.

Військовий, який переніс інфаркт міокарда, мав низку серцево-судинних захворювань і раніше отримав III групу інвалідності, оскаржував висновки ВЛК щодо придатності до служби та причинного зв’язку захворювань із військовою службою, а також порушив питання про ненадання йому електронного направлення для оцінювання інвалідності.

Обставини справи

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся військовослужбовець у званні молодшого сержанта з позовом до гарнізонної військово-лікарської комісії та Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України.

Позивач оскаржував постанову гарнізонної ВЛК від 9 січня 2025 року, оформлену довідкою №60, у частині визначення ступеня його придатності до військової служби та встановлення причинного зв’язку захворювань із проходженням служби.

Також він просив визнати протиправною бездіяльність гарнізонної ВЛК щодо ненадання електронного направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

Окрім цього, військовослужбовець вимагав визнати неправомірною та скасувати постанову Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ від 4 березня 2025 року, оформлену відповідним протоколом.

Позивач просив зобов’язати гарнізонну ВЛК переглянути постанову щодо ступеня його придатності до військової служби та причинного зв’язку захворювань відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402.

Окремою вимогою було зобов’язання гарнізонної ВЛК вирішити питання про надання електронного направлення на оцінювання повсякденного функціонування відповідно до порядку та критеріїв, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року №1338.

Як встановили суди, позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджувалося відповідним посвідченням від 26 січня 2024 року.

9 січня 2025 року гарнізонна військово-лікарська комісія провела медичний огляд військовослужбовця та видала довідку №60.

У документі було зазначено низку серцево-судинних захворювань. Зокрема, у військового діагностували дифузний кардіосклероз, стенозуючий склероз коронарних артерій. За даними коронарографії від 29 березня 2019 року, звуження однієї з гілок лівої коронарної артерії перевищувало 80%.

Також у довідці відображено стан після коронарографії від 15 травня 2019 року та результати обстеження від 19 вересня 2024 року, за якими було встановлено наявність м’язового містка з компресією просвіту коронарної артерії до 60%.

Серед інших діагнозів зазначалися недостатність аортального, мітрального та трикуспідального клапанів першого ступеня, гіпертонічна хвороба II стадії, серцева недостатність, а також вертеброгенна люмбалгія у стадії ремісії.

У постанові ВЛК окремі захворювання визначалися як не пов’язані з проходженням військової служби, тоді як щодо інших було встановлено такий зв’язок.

За результатами огляду на підставі статей 40-б, 39-б та 23-в графи II Розкладу хвороб військовослужбовця визнали придатним до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв’язку, оперативного забезпечення та охорони.

Військовий не погодився з таким рішенням.

25 січня 2025 року він подав скаргу до Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ, у якій поставив під сумнів повноту та правильність зазначених діагнозів, визначений ступінь придатності до військової служби та встановлений причинний зв’язок захворювань із проходженням служби.

Позивач наголошував, що гарнізонна ВЛК не врахувала консультативний висновок Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова від 27 грудня 2024 року.

У цьому медичному документі зазначалися гіпертрофічна кардіоміопатія, зокрема гіпертрофічна асиметрична кардіоміопатія, охарактеризована у висновку як необструктивна форма, ішемічна хвороба серця, постінфарктний кардіосклероз після Q-інфаркту міокарда передньоперегородкової стінки лівого шлуночка від 26 лютого 2019 року, гіпертонічна хвороба III стадії, 3-го ступеня з дуже високим ризиком, а також серцева недостатність I ступеня зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночка.

Крім того, у висновку інституту було відображено наявність коронарного ангіопластичного імпланту та стан після стентування коронарної артерії, проведеного у 2019 році.

Позивач вважав, що сукупність його захворювань та підтверджених медичними документами станів відповідає пунктам «а» статей 38, 39 і 40 Розкладу хвороб, передбаченого Положенням №402, та є підставою для визнання його непридатним до військової служби з виключенням із військового обліку.

Проте Центральна військово-лікарська комісія не погодилася з такими доводами.

У відповіді від 4 березня 2025 року ЦВЛК повідомила, що підстав для проведення контрольного медичного огляду з метою повторного визначення ступеня придатності до військової служби немає.

Комісія зазначила, що з наданих копій медичних документів не вбачається захворювань, які відповідно до Положення №402 зумовлюють непридатність до військової служби з виключенням із військового обліку.

Відповідно до протоколу засідання від 4 березня 2025 року Центральна ВЛК також визнала обґрунтованою постанову гарнізонної комісії щодо причинного зв’язку діагностованих захворювань.

Не погодившись із такими рішеннями, військовослужбовець звернувся до адміністративного суду.

Водночас ще однією істотною обставиною справи була наявність у позивача раніше встановленої інвалідності.

Як з’ясували суди, 27 серпня 2019 року медико-соціальна експертна комісія встановила йому III групу інвалідності зі строком до 1 вересня 2020 року. Ця обставина підтверджувалася довідкою до акта огляду МСЕК.

Саме необхідність повторного оцінювання стану здоров’я та вирішення питання щодо інвалідності стала підставою для окремої вимоги військовослужбовця про надання електронного направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи.

Рішення суду першої інстанції та позиції сторін в апеляції

7 листопада 2025 року Рівненський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов військовослужбовця.

Суд визнав протиправною та скасував постанову Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ від 4 березня 2025 року.

Також ЦВЛК зобов’язали повторно розглянути скаргу військового від 25 січня 2025 року щодо постанови гарнізонної ВЛК в частині визначення ступеня придатності до військової служби та встановлення причинного зв’язку відповідних захворювань із проходженням військової служби.

За результатами повторного розгляду Центральна ВЛК повинна була прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Крім того, суд першої інстанції зобов’язав гарнізонну військово-лікарську комісію вирішити питання щодо надання військовослужбовцю електронного направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до порядку та критеріїв, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1338.

У частині вимог до гарнізонної ВЛК суд виходив із того, що позивач мав потребу в повторному оцінюванні стану здоров’я з огляду на встановлену йому раніше інвалідність, строк повторного огляду щодо якої припадав на 2020 рік.

Саме тому суд дійшов висновку про наявність передумов для вирішення питання щодо надання відповідного електронного направлення.

Гарнізонна військово-лікарська комісія не погодилася з рішенням у цій частині та подала апеляційну скаргу.

На думку комісії, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не дослідив усі обставини, що мали значення для вирішення спору.

Основний аргумент апелянта полягав у тому, що на військовий госпіталь, при якому функціонує гарнізонна ВЛК, законодавством не покладено обов’язку видавати електронні направлення на оцінювання повсякденного функціонування військовослужбовцям інших військових частин.

Представники комісії наголошували, що ухвалення рішення про видачу такого направлення належить до компетенції постійно діючих військово-лікарських комісій регіонального та центрального рівнів або відповідних лікуючих лікарів.

У зв’язку з цим гарнізонна ВЛК просила скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду в частині задоволення позовних вимог до неї.

Натомість військовослужбовець подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Важливо, що рішення першої інстанції в частині відмови в інших позовних вимогах, а також у частині задоволених вимог до Центральної військово-лікарської комісії в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Тому Восьмий апеляційний адміністративний суд перевіряв законність рішення лише в межах доводів і вимог апеляційної скарги гарнізонної ВЛК.

Безпосереднім предметом апеляційного перегляду стало питання щодо наявності підстав для покладення на гарнізонну ВЛК обов’язку вирішити питання про надання військовому електронного направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи.

Позиція та висновки апеляційного суду

Переглядаючи справу № 460/9906/25, Восьмий апеляційний адміністративний суд насамперед звернувся до положень Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та законодавства, що регулює проходження військової служби й проведення військово-лікарської експертизи.

Суд нагадав, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Колегія суддів також послалася на статті 2 і 5 КАС України, які визначають завдання адміністративного судочинства та гарантують право особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушено її права чи інтереси.

Правове регулювання проходження військової служби визначається, зокрема, Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону, військова служба є державною службою особливого характеру, пов’язаною з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проведення військово-лікарської експертизи регламентується Положенням, затвердженим наказом Міністерства оборони України №402 від 14 серпня 2008 року.

Суд зазначив, що військово-лікарська експертиза покликана визначати придатність особи до військової служби за станом здоров’я, встановлювати причинний зв’язок захворювань, травм, поранень, контузій та каліцтв із проходженням служби, а також визначати необхідність і умови медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Для проведення такої експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, постанови яких оформлюються відповідними медичними документами та є обов’язковими до виконання.

До штатних ВЛК належать Центральна військово-лікарська комісія та військово-лікарські комісії регіонів.

Водночас гарнізонні ВЛК належать до позаштатних постійно діючих комісій і створюються при поліклініках та поліклінічних відділеннях закладів охорони здоров’я системи Міністерства оборони України.

Під час воєнного стану залежно від навантаження можуть створюватися додаткові гарнізонні ВЛК, які розміщуються в державних або комунальних закладах охорони здоров’я із залученням лікарів відповідних закладів.

Однак визначальне значення для вирішення цієї справи мали правила направлення військовослужбовців на оцінювання повсякденного функціонування особи.

Апеляційний суд дослідив положення законодавства щодо продовження інвалідності та проведення повторного оцінювання стану здоров’я.

Зокрема, суд звернув увагу на законодавчі зміни від 2 квітня 2020 року, ухвалені у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.

Цими змінами було врегульовано питання продовження інвалідності та виплати пенсій особам, у яких строк повторного огляду МСЕК припав на період карантинних обмежень.

Зокрема, законодавство передбачало, що в разі пропуску строку повторного огляду медико-соціальної експертизи у відповідний період виплата пенсії по інвалідності не припиняється до завершення таких заходів із подальшим перерахунком за результатами повторного огляду.

Окремо колегія суддів проаналізувала постанову Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Цією постановою передбачено, що з 1 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності повнолітнім особам здійснюється експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Проведення такого оцінювання організовується у визначених закладах охорони здоров’я відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів порядку.

При цьому абзац двадцятий пункту 3 постанови №1338 передбачає спеціальні правила для осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законодавства військових формувань, а також окремих категорій працівників правоохоронних органів та служби цивільного захисту.

Відповідно до цих положень, незалежно від дати прийняття рішення про встановлення інвалідності із зазначенням строку повторного огляду, інвалідність і ступінь втрати професійної працездатності продовжуються на період проходження військової служби та протягом 60 календарних днів із дати звільнення зі служби або до дати проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

Крім того, пункт 6 Порядку, затвердженого постановою №1338, визначає, що оцінювання військовослужбовців здійснюється з метою встановлення або перегляду групи, причини та строку інвалідності, а також визначення відсотка втрати працездатності.

Таке оцінювання проводиться на підставі рішень відповідних військово-лікарських, медичних чи лікарсько-експертних комісій та інших документів, передбачених Порядком.

Особливу увагу суд приділив пункту 17 Порядку №1338, який регулює формування електронного направлення на оцінювання.

Відповідно до цієї норми направлення в електронній системі може формувати лікуючий лікар після проведення необхідних діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відповідних критеріїв.

Крім того, електронне направлення може формувати голова військово-лікарської, медичної або лікарсько-експертної комісії щодо осіб, у яких за результатами військово-лікарської експертизи виявлено ознаки, що відповідають установленим критеріям направлення.

Суд також зазначив, що відповідно до Критеріїв направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи однією з підстав для такого направлення є настання строку повторного огляду, встановленого медико-соціальною експертною комісією, або строку повторного оцінювання, визначеного експертною командою.

Таким чином, законодавство передбачає можливість формування електронного направлення не лише лікуючим лікарем, а й головою відповідної військово-лікарської комісії за наявності передбачених критеріїв.

Застосовуючи ці норми до обставин конкретної справи, апеляційний суд звернув увагу на раніше встановлену позивачу III групу інвалідності.

Матеріалами справи підтверджувалося, і сторони цього не заперечували, що згідно з довідкою МСЕК від 27 серпня 2019 року військовослужбовцю було встановлено III групу інвалідності зі строком до 1 вересня 2020 року.

З огляду на це в позивача виникла необхідність повторного оцінювання стану здоров’я у зв’язку з раніше встановленою інвалідністю.

Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що за таких обставин у гарнізонної військово-лікарської комісії були передумови для надання військовослужбовцю електронного направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відтак суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимогу в частині зобов’язання гарнізонної ВЛК вирішити питання щодо надання відповідного електронного направлення згідно з Порядком №1338.

При цьому йшлося саме про обов’язок розглянути та вирішити питання щодо направлення, а не про встановлення судом нової групи інвалідності чи автоматичне визнання військовослужбовця непридатним до служби.

Інші доводи апеляційної скарги, на переконання колегії суддів, зводилися до незгоди з оцінкою обставин справи, здійсненою судом першої інстанції.

Апеляційний суд також звернувся до практики Європейського суду з прав людини щодо належного обґрунтування судових рішень.

Зокрема, було враховано правові позиції ЄСПЛ у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України».

Суд зазначив, що принцип належного здійснення правосуддя передбачає обов’язок судів наводити підстави, на яких ґрунтуються їхні рішення.

Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтування судових рішень не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент учасників справи. Обсяг такого обґрунтування залежить від характеру відповідного рішення.

Оцінивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апелянт не навів належного обґрунтування та не надав нових переконливих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо встановить, що суд першої інстанції правильно з’ясував обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Саме таких висновків дійшла колегія суддів у цій справ