У Польщі в Освенциму глави держав вшанували пам’ять жертв табору «Аушвіц» (ФОТО)

У Польщі у місті Освенцим відбулася церемонія, присвячена 80-річчю з дня звільнення нацистського концентраційного табору «Аушвіц-Біркенау», де було вбито більше мільйона людей, переважно євреїв.

Для проведення меморіальних заходів біля історичних воріт колишньої катівні, на яких напис німецькою мовою «Праця звільняє», встановили спеціальний великий намет, який помістив приблизно три тисячі гостей, пише Радіо Свободи.

У заходах взяли участь представники з понад 50 країн світу – 20 президентів, 7 монархів, зокрема, король Великої Британії Чарльз ІІІ. Також були присутні міністри, дипломати і представники міжнародних організацій. Та найголовніші гості – колишні в’язні. Щороку їх стає дедалі менше. Цьогоріч до Освенцима з різних країн Європи та США приїхало приблизно півсотні вцілілих. Їм 90 і більше років. Частина з них до табору потрапили будучи малими дітьми. Кілька колишніх в’язнів виголосили промови та розповіла про свої спогади від перебування у нацистській катівні.

Това Фрідман 27 січня вважає днем свого народження. Коли її визволили з концтабору мала лише 6,5 років. Туди вона потрапила з матір’ю. Каже спогади досі живі та болючі. Колишня ув’язнена розказує, як їх везли до «Аушвіца».

«Було гаряче, голод і спрага. Пам’ятаю, наскільки я була приголомшеною. Тримала міцно руку мами в темнову вагоні для худоби і це тривало незліченну кількість годин. Пам’ятаю відчайдушні крики жінок, пам’ятаю їхні молитви. Це проникало просто в мою душу і переслідує до сьогодні. До «Аушвіц-Біркенау» нас привезли похмурої неділі. Небо було затягнуте димом, а в повітрі чувся жахливий сморід. Хоч я була маленькою, але розуміла, що відбувається. Довкола були ряди голих жінок», – розповідає 87-річна Това Фрідман, яка приїхала з США.

Жінка розповідає, що була свідком, як людей вели на страту:

«Одного зимового дня я стояла і безпорадно дивилася, як малі дівчатка з сусіднього бараку, плачучи і тремтячи, йдуть до газової камери. На них було лахміття, деякі не мали взуття і йшли босоніж по снігу. Це були малі діти, як я. Їм було може 6-7 років, але через голод їхні тіла виглядали ще меншими. Після них теж залишився тільки попіл. Тоді я задумувалася: чи мій барак буде наступним, чи усі будемо змушені померти. Думала, що так воно вже є – якщо ти – єврейська дитина, то маєш померти».

До Освенцима Това Фрідман приїхала зі своєю родиною. Вона каже, що голос кожного вцілілого нині надзвичайно важливий. «Сьогодні усі мають обов’язок не лише пам’ятати, що дуже важливо, але також застерігати і вчити людей, що з ненависті породжуються лише ще більше ненависті, що з вбивства породжується ще більше вбивства», – сказала колишня ув’язнена.

99-річний Леон Вайнтрауб потрапив до табору «Аушвіц» у серпні 1944 року: «Мою маму і її сестру закатували того ж дня у газовій камері, а тіла спалили в крематорії. Потім почалася процедура позбавлення нас людськості. Нас роздягнули і забрали всі особисті речі, поголили, часто разом зі шкірою. Під час дезінфекції все дуже пекло. Кинули нам якесь лахміття і показали на купу дерев’яного взуття. Я дуже страждав, бо був самотнім і відділеним від родини. Дуже мені докучав чорний дим, який тхнув згорілим м’ясом. Він безперервно йшов з димарів».

Після закінчення війни Леон Вайнтрауб став лікарем у Польщі, але в лютому 1969 року через зростаючий в країні антисемітизм, втратив роботу і був змушений емігрувати до Швеції. Під час свого виступу колишній в’язень звернувся, зокрема, до молоді: «Будьте нетерпимі до всілякої нетолерантності, що проявляться до тих, хто відрізняється кольором шкіри, вірою чи сексуальною орієнтацією». Під кінець свого виступу Леон Вайнтрауб попросив усіх присутніх встати і хвилиною мовчання вшанувати пам’ять жертв німецького націоналізму.

Церемонія відзначення 80-річчя звільнення нацистського концтабору «Аушвіц» закінчилася спільно молитвою. Після цього колишні вʼязні, члени державних делегацій та міжнародних організацій вшанували пам’ять загиблих – запалили лампадки перед символом цьогорічних ювілейних заходів – вантажним вагоном. Він є частиною експозиції музею. У таких вагонах нацисти звозили людей до концтабору.

В момент, коли лампадки біля вагона клав президент України, пролунали оплески. Повертаючись на місце Володимир Зеленський мав можливість поспілкуватися з тими, хто пережив Голокост.