Незаслужено забута українка Ніна Кошиць: зірка, яка підкорила Європу і дві Америки

Історія життя Ніни Кошиць – ще одна біла сторінка історії української культури, яка останнім часом поступово заповнюється фактами. Її вважають однією з найвидатніших оперних і камерних співачок ХХ століття, а на її батьківщині – в Україні – про неї сьогодні знають лише ті, хто професійно займається музикою. Події революції 1917 року і Громадянської війни, що послідувала за нею, розділили її життя на дві нерівні частини: в одній залишилися дитинство, юність, кохання і творчість, в іншій – ненавмисна еміграція і втрата голосу. Але саме ця, не найщасливіша пора, принесла їй світову популярність, про яку на батьківщині Ніни Кошиць тільки починають згадувати.

Сопрано – дочка тенора

Ніна Кошиць – повне прізвище Порай-Кошиць – з'явилася на світ у січні 1892 року в селі Кирилівка (у наш час – Шевченкове) Звенигородського району Черкаської області, за іншими даними – у Києві, але те, що вона з дитинства була пов'язана з Україною, сумнівів не викликає. Її батько Павло Олексійович Кошиць, чудовий тенор, був солістом київської Опери, а коли його запросили співати у Великому театрі, сім'я переїхала до Москви, де його сценічним партнерами були Шаляпін і Собінов. Ніна закінчила консерваторію за класом вокалу і фортепіано (її вчителями були Костянтин Ігумнов та Сергій Танєєв), а потім стажувалася у знаменитої оперної співачки Фелії Литвин. У 19 років Кошиць вийшла заміж за студента юридичного факультету Московського університету Олександра Шуберта, через рік у подружжя народилася дочка Марина.

Оперні партії та романси

Сценічний дебют Ніни Кошиць відбувся одночасно у двох театрах – приватній Опері Зиміна в Москві та Маріїнському театрі в Петербурзі. За спогадами сучасників, вона мала рідкісної чистоти і краси лірико-драматичне сопрано, за що в пресі того часу її часто називали "Шаляпіним у спідниці", а її променисті сірі очі було видно навіть із гальорки, що швидко зробило Ніну улюбленицею публіки. Кошиць виконувала провідні партії в таких операх, як "Євгеній Онєгін", "Отелло", "Князь Ігор", "Борис Годунов", "Богема", "Паяці", "Вогняний ангел". З 1915 року вона також почала виступати з концертами – про неї почали говорити як про видатну виконавицю романсів.

Муза Рахманінова

За спогадами відомого радянського актора Михайла Жарова, у Ніну Кошиць були закохані всі без винятку глядачі чоловічої статі, але особливі стосунки пов'язували співачку із Сергієм Рахманіновим. Сергій Васильович вигадував для неї милі імена – для нього вона була не тільки Нінушкою, Нінулькою і Ніночкою, а й Наїною, він акомпанував їй під час концертів, писав зворушливі листи романтичного змісту і радив їй лікарів, коли вона хворіла. Вона дякувала йому, надсилаючи величезні букети троянд, у які вкладала свої візитні картки, і збирала йому в дорогу провізію (дістати продукти на той час було дуже важко), коли він кудись їхав. Уперше вони зустрілися, коли Ніні було 15 років: композитор справив на неї незабутнє враження, але Ніна була впевнена, що знаменитість не звернула на дівчинку-підлітка ані найменшої уваги. Яке ж було її здивування, коли під час наступної зустрічі – на той час Ніна вже була відомою співачкою – Сергій Васильович сказав: "Але ж я вас пам'ятаю". Ця зустріч сприятливо вплинула на композитора, можна сказати, що Ніна витягла його з депресії, в якій він перебував у той час, він знову почав активно працювати. Публіка на концертах композитора і співачки, з ними вони багато виступали і в рідній Кошиць Україні – у Києві та Харкові, незмінно приходила в захват. Рахманінов написав для Ніни шість романсів, після чого до кінця життя – за 26 років – не створив у цьому жанрі жодного твору.

Гастролі, з яких ніхто не повернувся

1919 року разом зі створеною буквально за два тижні за наказом Симона Петлюри професійною хоровою капелою, керівником якої був двоюрідний дядько Ніни, диригент київського оперного театру Олександр Кошиць, Ніна Павлівна виїхала за кордон – на гастролі. Петлюра хотів познайомити мешканців Європи, а, можливо, й світу з українською культурою – насамперед українськими народними піснями. Але за час поїздки часи в Києві змінилися, тут встановилася радянська влада, і музиканти назад не повернулися. За рік Кошиць переїхала з Європи до США, де стала солісткою Чиказької оперної асоціації – вже за кілька місяців вона співала головну партію на прем'єрі опери Прокоф'єва "Любов до трьох апельсинів". Вона також багато гастролювала в самих Сполучених Штатах, проїхала з турне не тільки Північною, а й Південною Америкою. Часто приїжджала Ніна Павлівна і до Парижа, де успішно виступала – на оперу Римського-Корсакова "Садко", у якій вона співала, неможливо було потрапити.

Втрата голосу й останні роки життя

Усе життя Ніни Кошиць, незважаючи на численні пережиті нею щасливі події, було затьмарене сімейною трагедією, що сталася з її батьком. Павло Олексійович у самий розпал своєї співочої кар'єри втратив голос, через що його звільнили з театру. Втративши єдиний сенс життя, він не зміг – можливо, і не захотів – знайти собі нове заняття, і, промучившись деякий час, покінчив життя самогубством. Кошиць завжди боялася, що доля батька може спроєктуватися і на її власну. У результаті так і сталося: у 30-х роках співачка відчула, що її голос почав згасати, і ніщо не могло допомогти їй відновити його, повернувши колишню силу і красу. Спочатку Ніна Павлівна різко скоротила кількість виступів, а 1940 року і зовсім пішла зі сцени. Останні роки життя співачка провела в Голлівуді, де хоч і рідко, але все-таки співала в оперному театрі Лос-Анджелеса, знімалася в кіно, давала уроки вокалу кінозіркам. Також вона намагалася спробувати щастя в бізнесі – відкрила свій ресторан, але досить швидко прогоріла, оскільки необхідних для бізнесу ділових якостей у неї не виявилося.

Ніна Кошиць пішла з життя в містечку Санта-Ана в Каліфорнії 60 років тому – 14 травня 1965 року. Її дочка Марина зробила в Америці блискучу кар'єру оперної співачки і кіноактриси, її не стало 2001 року.