Історія фотоспалахів

У березні 1955 року на прилавках великих ЦУМів країни у відділах фото-товарів з'явилася незвичайна новинка-прилад «ЕВ-1 Блискавка». Випуск був присвячений десятим роковинам Перемоги. Недосвідченим фотоаматорам доводилося пояснювати, що це «так званий» - електронний фотоспалах.

П'ятдесяті роки були Золотим віком фотолюбителів. Саме в цей час можна було купити в одному фото-магазині і магнієвий прилад, і ламповий освітлювач (флешган) та електронний спалах. У будь-якому рецептурному фото-довіднику можна було знайти рецепт відповідної магнієвої суміші та калькулятор роботи з одноразовою лампою-спалахом. Просунуті фотолюбителі, безумовно, мали уявлення про Е-спалах. У журналі «Радянське Фото» періодично згадувалася ця назва. Наші вчені використовували стробоскопи для зйомки на глибинах океану.
          Ще 1954 року в Інституті Океанології АН СРСР було створено автоматичний пристрій, за допомогою якого вдалося зробити знімки на глибинах до 4000 метрів. У 1956 році автоматичний прилад професора Н. Л. Зенкевича (камера під 35 мм плівку та лампа-спалах) селяв знімки на глибинах 8150 м і 9960 м на дні ринви Кермадок у Тихому океані.

Слід сказати, що наші умільці робили електронні фотоспалахи самостійно. Наприклад, з радянського лампового фотоспалаху «ФО-1в», шляхом невеликої модернізації виходив електронний фотоспалах.
Зараз колекціонерам важко знайти радянський ламповий спалах ФО-1в. У 1957 році, після статті А. Шапіро в журналі Радянське Фото, «Самодельна імпульсна лампа», їх почали масово переробляти в електронні. А згодом, за непотрібністю - викидати.

Але то була ще не серійна модель. Офіційно першим електронним спалахом вважають прилад «Блискавка» або «ЕВ-1», виготовлений на заводі МЕЛЗ.
Що зовсім не означає, що цей фотоспалах не мав родичів.

У 1956 році на екрани країни вийшов фільм «Справа №306» виробництва Мосфільм. Коли знімали це кіно, в СРСР електронних спалахів ще не випускали. Так на радянський екран потрапив спалах-прототип, дуже схожий на ге-де-єрівську «Blaupunkt Reporter». Її технологія була запозичена у західних німців (це спалах Mannesmann Multiblitz Press). А компанія доктора Маннесмана, Multiblitz, не посоромилася взяти за зразок американський флагман, фотоспалах Гарольда Еджертона (Kodatron flash unit ) .

Винахідник " Провідного числа "
Термін " Провідне число " створили доктором Маннесманом . Він був незадоволений тим, що не було доступного способу виміряти ефект спалаху, тому він розробив формулу для "Ведучого числа", якою користуються виробники спалахів усього світу і досі.



Kodatron-перший електронний спалах Гарольда Еджертона 1941
У фільмі "Справа №306" актори знімалися з непрацюючим фотоспалахом. Вже не німецький, але дуже схожий на спалах Blaupunkt Reporter (НДР), цей виріб важив 4,76 кг (з блоком акумуляторів - майже 8 кг). Тому актрису пошкодували, і вона знімалася лише з верхньої половиною виробу, без важких акумуляторів.
        Потрібно віддати належне радянським конструкторам. Вони не копіювали тупо чужі напрацювання. А внесли свої рішення, які вплинули на розвиток фото-освітлювачів.
По-перше, західні предтечі робилися із якісної сталі. Радянський прилад був алюмінієвим і легшим одразу в кілька разів. Це потім буржуї почали застосовувати пластик.
По-друге, наші конструктори відмовилися від кислотних акумуляторів, які стояли на заморських приладах. Акумулятори були важкі, вимагали обслуговування і коштували чимало. Радянський пристрій заряджався від «сухої батареї» 300 вольт для радіостанції. Батарея «Блискавка» - її найзнайоміша назва. Згодом і німці, і американці перейшли на живлення електронних спалахів від батарей.
По-третє, наші електронні спалахи мали РС-контакт, незадовго до цього, тільки в 1953 році, запропонований фірмою Zeiss . Саме масовий випуск конкурентно-здатних радянських спалахів зробив РС-контакт всесвітнім зразком.
Ось стаття, що пояснює причину, чому центральні затвори зразка " Prontor - Compur " були взяті за зразок синхро-контакту РС.
Шторка у нокауті? 1958г
«У тривалій боротьбі, яку вів центральний затвор із шторним затвором, перемогу, мабуть, здобув перший. Із трьохсот моделей апаратів із шторними затворами залишилися лише «Лейка», «Контакс», однооб'єктивна дзеркальна західнонімецька камера та кілька камер НДР.
Чому це сталося?
Перший удар шторному затвору завдало широкого поширення імпульсної лампи: вона чудово поєднується з центральним затвором і погано зі шторним. Другим ударом виявилося введення світлових значень — зв'язати індекс діафрагми з індексом витримки при шторному затворі надзвичайно важко». З зрозумілих причин американці та японці на той час не становили конкуренції німецьким виробникам. В Америці був бум дешевих одноразових ламп AG-1 (їх «клонували» з німецьких Phillips PF-1), а японський ринок був тоді в основному орієнтований на Америку. Тільки в середині шістдесятих електронні спалахи почали тіснити флеш-гани. І Америка програла війну у виробництві електронних спалахів. А в СРСР з 1955 року фотоспалахи випускали лише електронні. Проблем на початку вистачало. Купити Е- спалах було досить важко. Ще важче було знайти батареї. Іноді їх не завозили до магазинів по два (!) роки. Першими радянськими електронними спалахами 50-х рр. були:
              


1955 спалах типу «Блискавка ЕВ-1" заводу МЕЛЗ
1957 (?) Харківський спалах «Промінь-57»
1959 Таллінська «Norma FIL»
                 Перші радянські фотоспалахи заводу МЕЛЗ навіть мали свої назви ("Блискавка", "Зоря", "Ленін") Саме тому багато моделей заводу Elgawa колишньої НДР конструктивно нагадують радянські зразки, а радянські моделі – західногерманські
.
            Причина з якої завод МЕЛЗ переніс виробництво нових моделей фотоспалахів на інше місце довго засекречена. Творчі та технічні сили підприємства були «відтягнуті» на інші цілі. Ленінграда, був виготовлений на заводі МЭЛЗ. До розробки нових моделей
фотоспалахів фахівці заводу повернулися в 1960 році
.
досі працює. Підприємство "МЕЛЗ" було засноване в 1907 році і є найстарішим в Росії по випуску електровакуумнихприладів
.
"ЕЛІТАН", Україна. Харківський завод "Радіодеталь" (інші назви: Харківський совнаргосп) закритий у 1998 році . «Промінь-59» зібрані в Харкові, логотип московського заводу дещо пояснює .







Моделі «Промінь-57» та «Nоrma FIL-1» неможливо знайти на ринку секонд-хенду. Їх не було у вільному продажу, а було зібрано обмежені партії з комплектуючих заводу МЕЛЗ для «обкатки» та подальшого доопрацювання. Їх видавали професійним фотографам та репортерам, а також активістам клубів фотоаматорів. У Ленінграді такий клуб існував з 1952 року і досвідчені фотоаматори, а в основному це були інженери, тестували нове фотообладнання
.
       

Фотоспалах ЕВ-1 («Блискавка»)
Виробник МЕЛЗ, Москва, Рік випуску 1955,
Вже в 1957 році в журналі СФ писали: «Однак лампа «Блискавка» не вільна і від недоліків, головний з яких полягає в необхідності застосування в якості джерела живлення дорогих високовольтних галетних батарей (3 напругою 300, мають обмежений гарантійний термін зберігання (6 місяців). Такі батареї рентабельні лише за їх інтенсивної експлуатації. Протягом гарантійного терміну зберігання батарея здатна забезпечити щонайменше 1000 спалахів. Отже, застосовувати її доцільно фоторепортерам, але невигідно для фотолюбителів, оскільки імпульсною лампою їм доводиться користуватися значно рідше» . У 1958 році фотолюбителі, з легкої подачі журналу "Радянське Фото", стали застосовувати саморобний паперовий дисковий калькулятор витримок. (1958 №3 стр36, 37 «Калькулятор для імпульсних ламп» ). Він розміщувався на верхній кришці корпусу ЕВ-1 "Блискавка". Калькулятор виявився настільки популярним, що заводи-виробники помістили цей нескладний прилад на наступних радянських фотоспалахах. У пластмасовому виконанні. Пропонувалися (і вироблялися умільцями) спрощення схеми з живленням від мережі, пристрій для роботи від звичайних батарей, підключення другої лампи (якщо дозволяв конденсатор) 1958 №7 стр65 «Удосконалення лампи-спалаху» 1958 №8 стр52 «Живлення ЕВ-1 9 батарейками стр53, 54 «Про фотоприладдя» В.Журавльова (там є про «пихи») 1959 №5, стр57 «Включення додаткової імпульсної лампи» 1959 №10, стр70-71 «Посилення ЕВ-1» 1959 №9, стр61 Але країна йшла п'ятирічними планами вперед. Вирішили втілити ці ідеї в моделі ЕВ-2, але вже не в Москві. ФІЛ Фотоспалах "ЕВ-2" («Nоrma FIL-1») Виробник: завод Nоrma, Таллінн. Рік випуску 1959
















Примітка: Модель ЕВ-2 більше відома як фотоспалах Norma FIL-1 Випускалася в Таллінні. Таллінські колеги занадто довго «розгойдувалися» з випуском приладу, але потім, взявши темп, видавали цікаві моделі. Вже перший спалах Norma Fil працював від батарей кишенькового ліхтаря. Друга пішла на експорт. Третя модель у 1962 році теж експортна і була з пластмаси.


Перший спалах ФІЛ спіткала нелегка доля. Вона згадується вже в 1957 ( журнал СФ №10 стр52, 53, 54 «Імпульсна лампа ФІЛ», А. Бунімович)
«Електрообладнання лампи міститься в шкіряному футлярі, з наплечним ременем. Надалі з метою здешевлення приладу футляр передбачається виготовляти з алюмінію чи пластмаси. Рефлектор із рукояткою та шнуром, а також сполучна планка прикріплюються до футляра зовні (фото 2). Рукоятка з рефлектором має Т-подібну ніжку, за допомогою якої освітлювач можна зміцнити на сполучній планці або встановити безпосередньо в клемі фотокамери. Вага приладу 2,8 кг у шкірі. 2.4кг в алюмінії. На ручці лампи є два вимикачі, розташовані один над одним, і контактна кнопка. Один вимикач включає живлення імпульсної лампи, інший – прожекторну лампочку».          Модель імпульсної лампи «ФІЛ» була сконструйована на основі схеми «ЕВ-1» колишнім фотокореспондентом Естонського телеграфного агентства Ю. А. Ватсером, який став начальником цеху імпульсних ламп заводу «Норма» в Таллінні. У запропонованій ним лампі джерелом живлення служив набір із чотирьох батарейок КБС для кишенькового ліхтаря. Необхідність підвищення напруги в імпульсних лампах, що живляться від батарейки кишенькового ліхтаря, дещо ускладнила електричну схему приладу. Перетворення енергії зажадало установки вібро-перетворювача та трансформатора, які відсутні в лампі «Блискавка» і, природно, подорожчали лампу «ФІЛ». Незважаючи на складність приладу, конструктору вдалося добре скомпонувати його деталі. Прилад містився у футлярі, габарити якого 220х170х70 мм (фото). 1 - рефлектор з імпульсною лампою, рукояткою, з'єднувальним кабелем та синхропроводом;2-прожекторна лампа з перемикачем;3 - неонова лампа;4 - перемикач живлення;5 - кнопка для несинхронних спалахів;6- універсальна сполучна планка;7 - живильне пристрій з наплечним ременем;8 – контактні планки для підключення батарей. Чому фотоспалах ЕВ-2 пішов у серію через чотири роки? Директор заводу "Норма" 3. І. Пославський в інтерв'ю редакції СФ розповідав:














Як відомо, першу партію "ФІЛів" було випущено у шкіряних футлярах. Однак для наступних партій шкіри не було, і для корпусів застосували алюміній. Кришки багатьох корпусів важко відкривалися, але недоліки були усунені. Завод був залежний від заводів-постачальників: Московського електролампового заводу, Воронезького заводу радіодеталей, таллінських заводів "Тарбеклаас" та "Есті-кабель". Потреба заводу у матеріалах, необхідні виробництва імпульсних ламп (конденсатори, лампочки, дріт, муаровий лак, мідний прокат, алюмінієва жерсть), покривалася державними фондами лише з 40%. А потреба заводу у текстоліті — на... 3%.
Те, що цих приладів не збереглося "в первозданному вигляді", пояснює наступний знімок. У репортерській сумці вмонтовано обладнання та живлення електронного спалаху «ФІЛ»

          Одночасно група інженерів « Norma Fil » розробила конструкцію нової моделі імпульсної лампи, яка суттєво відрізнялася від колишніх і працювала на енергії, що отримується від генератора. За іронією долі цей лампу-спалах випустили, але Україні, і під ім'ям «Чайка-Індуктор»





Фотоспалах "ЕВ-3" ("Промінь-57")
Виробник: завод Nº206, Харківський Раднаргосп. Рік випуску 1957
Примітка: Модель «ЕВ-3» більше відома як фотоспалах «Промінь-57». Випускалася у Харкові. Москвичі передали своїм колегам не лише технологію, а й заготівлі виробів. Саме тому на відбивачах перших моделей «Промінь-57» та «Промінь-59» навіть стояв логотип МЕЛЗ.

Інструкція "харківського" спалаху Луч-57 з логотипом МЕЛЗ
Можливо, далася взнаки допомога тодішнього генсека Микити Хрущова землякам, але труднощів у освоєнні нової продукції в Харківському раднаргоспі було значно менше, ніж у їхніх естонських колег.
        Фотоспалахи «Промінь», а пізніше – «Чайка» різних модифікацій, випускалися до заходу сонця СРСР і послужили кільком поколінням фотолюбителів.



Фотоспалах "Зоря" ("ЕВ-4") був анонсований в 1960 році. Вона не мала електричного конденсатора великої ємності та призначалася для роботи лише від електричної мережі. Але через проблеми в експлуатації та складність виробництва до конвеєра так і не дійшла.
Виробник МЕЛЗ, Москва Рік випуску 1960,

Фотоспалах "Ленінград" ("ЕВ-5", "ЕВ-6") до 1962 року вироблялася на заводі МЕЛЗ, Москва. Потім, фотоспалах під маркою «ЕВ-5» з 1964 року почало випускати Об'єднання "Сігма" (на Вільнюському заводі рахункових машин)



З середини 60-х рр. завод МЕЛЗ більше не випускав електронних фотоспалахів. Їх почали випускати інших оборонних російських заводах як «побічний цивільний продукт».
Камера "Електрон"

Цікаву камеру зі спалахом запропонував завод ГОМЗ (ЛОМО) у 1958 році. Вона називалася "Електрон". Використовувався фотоспалах "Вогник".Про неї писав журнал "Радянське Фото"1958г


«Електрон» - складався з апарату «Любитель-2» та електронного фотоспалаху. Фотокамера, електронний спалах та живлення для неї були змонтовані в одному блоці.
Якщо відкрити задню стінку приладу, можна побачити три секції (фото 2). У верхній лівій секції розташовані електролітичний конденсатор і електрична схема приладу. У правій верхній секції - фотокамера "Любитель-2" і в нижній - живлення фотоспалаху. Під час встановлення апарата на місце він спеціальними контактами підключається до електричної схеми приладу. Таким чином здійснюється синхронізація- спалаху з роботою затвора.
Електрична схема приладу аналогічна схемі фотоспалаху «Блискавка» (ЕВ-1) Можливе харчування приладу також від освітлювальної мережі (127 і 220 в). Корпус приладу виготовлений із дюралюмінію у поєднанні з деревом (бук). З'єднання металу з деревом виконано на клею БФ-2 та на гвинтах. Для фотографування зі штатива в нижній стінці пристрою є штативне гніздо. Розмір приладу 170 х 220 х 80 мм. Вага із батареєю близько 2 кг.
Шедеври конструктора Переслегіна.


1960 року В. Переслегін, фотоаматорта інженер-конструктор за професією, продемонстрував зразки сконструйованих ним імпульсних ламп. Лампи «ЛІ-2», «ЛІ-3» та «ЛІ-5» відрізнялися від загальновідомих «Блискавка», «Промінь-59» та «ФІЛ» поряд нововведень. Лампи Переслегіна були забезпечені розсіювальним екраном з молочного оргскла, що дає рівномірний розподіл світлового потоку на малих відстанях. Вони забезпечують отримання хорошого об'ємного зображення об'єкта, що фотографується. Джерела живлення економічні, а лампи та блоки живлення менше за габаритом та вагою, ніж існуючі.
Виносний блок до ламп «ЛІ-3» та «ЛІ-5» дозволяв отримати понад 500 л спалахів і допускав підключення чотирьох ламп одночасно при живленні від батареї та двох виносних ламп при живленнівід мережі. Автор пропонував зроблені ним простий та зручний перехідний синхроконтакт на чотири лампи, вагою 4 грами. Також він запропонував «планку для кріплення здвоєних ламп», розміщених ліворуч і праворуч від камери з відривом 250 міліметрів друг від друга; вони можуть бути розгорнуті під будь-яким кутом до оптичної осі фотокамери.Потім американці назвуть цю конструкцію « Stroboframe »...
На жаль, багато знахідок наших конструкторів не вписувалися в п'ятирічні плани виробництва. А потім ці нау-хау патентувалися за кордоном чи морально старіли.