Анастасія Приходько: Хочу стати міністром культури!

Анастасія Приходько завжди відрізнялася складною вдачею. Вона любить говорити правду в очі, не боїться висловлювати свої думки щодо гострих питань. Плюс до всього іншого має талант, який визнають навіть недоброзичливці.

Тому було подвійно цікаво дізнатися, як співачка пережила ці три роки повномасштабної війни, що думає про росію та тих, хто залишив батьківщину і, звичайно, про що мріє Анастасія Приходько у 2025 році.

- Перше питання, у мене завжди однакове. Війна... Що змінилося в поглядах, житті?

- Дякую Богу та силам ППО за те, що живу! Я продовжую гастролювати Україною, і за ці три роки ми вже дали 300 концертів. Постійно підтримую ЗСУ: приїжджаю до них у частини, запрошую на концерти, відвідую шпиталі, організовую збори для батальйону «АРРАТА».

Війна змінила все. Я почала ще більше цінувати життя і час, який проводжу з дітьми. Хвилювання за них стало частиною моєї реальності, і, мабуть, саме тому в мені прокинулася гіперопіка. Тепер кожна хвилина — безцінна.

- Ви завжди були прямолінійною і не боялася висловлюватись. Наскільки складно бути відвертою в українському шоу-бізнесі?

- Найлегший вибір у житті — бути собою, а не жити так, щоб догодити іншим. Я ціную свій час і не хочу витрачати його на створення образу, який би комусь сподобався.

Я не проєкт, не штучний медійний продукт. Мене не потрібно вигадувати, вкладати гроші у створення іміджу чи вигадувати PR-кампанії. Я завжди була собою, і це допомогло мені залишатися на сцені 17 років. Я ніколи не грала ролей — і саме це стало моєю силою.

- Тому одразу не можу не запитати про тих артистів, які покинули Україну: Винник, Потап і такі, як вони. Що ви думаєте про них?

- Чому я маю про них думати? Це їхній вибір, їхнє життя. Вони опинилися за бортом України не через мене, а через власні вчинки. Українці не пробачають зради — і це цілком справедливо.

Мені є чим займатися. І на їхні справи мені просто байдуже.

- Українська музика зараз переживає період активного зростання. Які зміни вам подобаються, а які не дуже?

- Я не витрачаю свою енергію на те, щоб слідкувати за кимось чи чимось. Якщо щось випадково потрапляє мені на слух — окей, але бігати за новинками чи обговорювати чужі справи мені просто не цікаво. У мене є важливіші речі, яким я хочу присвячувати свій час.

- Добре. А як, на вашу думку, війна змінила музичні смаки українців? Які жанри стали популярнішими, а які відійшли на другий план?

- Є вислів «добре забуте старе» — і зараз він як ніколи актуальний. Ось, наприклад, тур С. Гиги. Але всі ці речі потрібно було слухати ще на початку становлення української державності, а зараз вони лише нагадують, наскільки ми відстали.

Українська сцена — це і естрада, і шоу-бізнес, і, на жаль, музичний «шлак». Радіостанції змушені брати все, що є, бо якісного продукту просто не вистачає. Тому ми слухаємо все підряд: і «Пса Патрона», і «Повітряну тривогу». Справжня музична солянка.

- До речі, нещодавно обговорювали заборону російськомовних пісень на українських платформах. Як ви до цього ставитеся?

- Дефіцит завжди створює ажіотаж. Заборони тільки розпалюють інтерес. Люди слухають те, на чому виросли. Я, наприклад, люблю Анну Герман, хоча багато хто навіть не знає, що вона була полькою.

Але є один момент: якщо якась умовна співачка з Росії заспіває українською, вона одразу стане «своєю» і потрапить у наші чарти. Це абсурд, але так воно працює. Забороняй — не забороняй, все одно слухатимуть.

Але якщо почати з нас, то, можливо, вже наші онуки не будуть знати, що воно таке.

- Трохи про особисте. Як ви справляєтеся з хейтом у соцмережах? І чи змінилося ваше ставлення до критики за останні роки?

- Мене абсолютно не хвилюють ті «висери», які летять у мій бік. Якщо хтось витрачає свою енергію на ненависть до мене, значить, я змусила їх обісратися.

Це люди, які не мають власного життя, тому живуть чужим. Вони думають, що щось вирішують, але насправді лише марнують своє існування на злість. Їх мені навіть шкода.

- Так, їм не позаздриш. Після війни багато що змінилося. Чи залишились у вас друзі в українському шоу-бізнесі? З ким би пішли у розвідку?

- З ким піти в розвідку? Ні з ким.

Не тому, що всі погані, а тому, що у нас абсолютно різні цінності та підходи до життя. Половина з них гнила… При першій же небезпеці вони втечуть.

Я це зрозуміла ще на проекті «Співають всі». Скільки було запалу на початку! А зараз? Тиша. Усі такі правильні, усі мовчать.

То з ким мені йти? Хіба що самій із собою.

-Зараз багато українських зірок активно співпрацюють із Заходом. Чи плануєте ви якісь міжнародні колаборації?

-Ви маєте на увазі, чи хочу я зараз щось писати?

Ні.

А — немає натхнення.

Б — немає сил.

В — я не бачу в цьому сенсу.

Навіщо це і куди воно піде далі? Поки що я не маю відповіді.

- Тут відразу не можу не спитати про творчі плани. Рік тільки-но почався, що можна очікувати фанатам?

- Незабаром прем’єра пісні «Не йди». Паралельно ми працюємо над композицією з Діаною Гольде, плануємо великий тур містами України та виступи перед військовими.

Я продовжую робити те, що почала ще у 2014 році. Я була, є і буду з народом України. Бо саме зараз кожному з нас потрібна підтримка.

- Та й на солодке. Яка ваша головна мрія – як людини, як жінки та як артистки?

- Якщо мріяти, то по-крупному!

Перше — хочу представляти Україну на "Євробаченні".

Друге — отримати звання Народної артистки України.

Третє — стати міністром культури!

Чому ні? Все можливо!