Троє у човні, не рахуючи собаки: тренування миколаївських спортсменів в умовах війни (фоторепортаж)

Війна змінила уклад життя та звички миколаївців. Комусь довелося виїхати з міста в інший регіон або навіть країну, рятуючи свої родини від обстрілів, хтось був змушений закрити власний бізнес, залишився без роботи й засобів до існування.

Нелегко доводиться і миколаївським спортсменам. Із початком війни вони втратили можливість займатися у своїх спортивних клубах і дитячо-юнацьких школах через постійні повітряні тривоги та обстріли. Найбільше це торкнулося водних видів спорту. Можливості тренуватися в умовах відкритої води в Миколаївській області спортсмени цього профілю не мають і досі – морське узбережжя закрите, а навіть на лимані тренування на воді заборонені через загрозу підірватися на мінах, які час від часу прибиває до берега.

З огляду на обставини, що склалися, працівники миколаївської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи «Атлант», яка спеціалізується на водних видах спорту, намагалися забезпечити своїм вихованцям можливість тренуватися й займатися улюбленим видом спорту. Уже другий рік улітку дітей вивозять на водну базу, розташовану на узбережжі одного з водосховищ за межами Миколаївської області, і влаштовують їм щось на кшталт табору – живуть там разом із дітьми, там їх і тренують.

- А для дітей, які займаються водними видами спорту, неможливо замінити заняття теорією та тренуваннями в спортзалі. Потрібна постійна практика. Ми зіткнулися з проблемою, коли навіть хлопці, які тренувалися кілька років, фактично заново відточували навички. Тому ми дуже вдячні, що з’явилася можливість наприкінці травня вивезти наших спортсменів і організувати їм постійні тренування на воді. Ці тренування мають регулярний характер і цього року тривають із середини травня до середини вересня. І ми висловлюємо подяку Гудимі Олександру Петровичу – директору та дуже хорошому тренеру, який надав нам можливість займатися тут, - каже тренер КДЮСШ «Атлант» Вікторія Ковтуненко.

 

 

Водосховище це (або «ставок», як його називають місцеві) закрите, виходу до моря чи лиману не має, тож небезпека для дітей і дорослих тут мінімальна. Крім того, як зазначають тренери, тут хороше й чисте дно, а швидкість вітру дозволяє проводити тренування так, ніби вони відбуваються на відкритій воді.

- На жаль, багато дітей виїхали. У нас залишилися фанати, які віддані цій справі й не уявляють свого життя без води та вітрил. Вони були раді відновленню тренувань і з радістю приїхали сюди, - каже другий тренер Роман Муковнін.

Заняття, як уже зазначалося, розпочалися навесні й триватимуть до вересня або навіть жовтня, якщо дозволятимуть погодні умови. На навчання у загальноосвітній школі це жодним чином не впливає.

- У травні, коли ми лише організували виїзд, усі діти взяли із собою підручники. Спочатку в них проходили онлайн-уроки у своїх школах, а після їх завершення ми виходили на воду, - зазначив тренер.

 

У таборі діє чіткий режим. О 08:00 – підйом, з 08:30 до 09:30 – зарядка, під час якої діти разом із тренерами здійснюють пробіжку та виконують фізичні вправи. О 10:30 починається підготовка вітрильників, о 11:00 – тренування на воді. О 14:00 у дітей обід, після якого дається час на відпочинок, а потім проходить друге тренування. Далі починається вільний час, коли діти можуть робити все, що забажають (і що не суперечить правилам перебування на водній станції). О 18:00 – вечеря. Після цього діти можуть прогулятися містом із новими друзями, яких тут знайшли. Але о 22:00 вони зобов’язані повернутися на базу. О 23:00 – відбій. Діти суворо дотримуються цього розпорядку, і після відбою ніхто навіть у телефоні не сидить. Усі розуміють: завтра знову тренування, а щоб показати результат, потрібно виспатися.

Їжу на камбузі готують тренери, двічі на тиждень їм допомагають вихованці. Це додаткова навичка, яка стане у пригоді, якщо хтось у майбутньому здійснюватиме багатодобові переходи на яхті або взагалі вирішить пов’язати своє життя з яхтингом і вітрильним спортом.

Ще у школі діє принцип «Сильний допомагає слабшому, старший – молодшому». Його запровадив ще тренер Дмитро Борисович Балаклєєв, який виховав кілька поколінь спортсменів, зокрема займався підготовкою й нинішнього тренера КДЮСШ «Атлант» Романа Муковніна.

 

 

Самі тренування проходять так: спортсмен на березі готує вітрильник, встановлює щоглу, натягує вітрила, після чого на спеціальному візку спускає його до води та вже у воді встановлює шверт і закріплює перо.

Тренування проходять на кількох типах вітрильників. Для новачків і молодшої групи використовують вітрильники класу «Оптиміст». Вони практично непотоплювані.

А от старші вихованці ходять на двомісних вітрильниках «Кадет» та на яхтах класу «Laser» – аналогу радянського «Луча». Вони розвивають більшу швидкість, але керувати ними складніше. Тому під час кожного тренування поряд із дітьми на воді перебуває тренерський катер. Тренери не лише підказують, як керувати судном, а й приходять на допомогу, якщо вітрильник перекинувся або застряг щоглою в мілководді, допомагаючи спортсменам поставити яхту рівно, не пошкодивши щоглу та вітрила.

Новачків або дітей, які через війну не мали змоги тренуватися на воді, спочатку садять у катер і катають водоймою, щоб дитина звикла до води.

Наймолодшому вихованцю зараз десять років, найстаршому – шістнадцять. Але двері завжди відкриті для нових учнів, і тренуватися можна хоч із семи, а то й із шести років – головне, щоб у дитини було бажання і не було страху води та відкритого простору.

Наразі тут тренуються не лише вихованці секції вітрильного спорту, а й веслувальники. Подивитися, як проходять тренування і тих, і інших, «Новини-N» пропонують у своєму фоторепортажі.