Троє у човні, не рахуючи собаки: тренування миколаївських спортсменів в умовах війни (фоторепортаж)

Війна змінила життєвий устрій та звички миколаївців. Комусь довелося виїхати з міста в інший регіон чи навіть країну, рятуючи свої сім'ї від обстрілів, хтось був змушений закрити свій бізнес, залишився без роботи та засобів до існування.

Нелегко доводиться і миколаївським спортсменам. З початком війни вони виявилися позбавленими можливості займатися у своїх спортивних клубах та дитячо-юнацьких школах через постійні повітряні тривоги та обстріли. Переважно це торкнулося водних видів спорту. Можливості тренуватися в умовах відкритої води в Миколаївській області спортсмени даного профілю не мають досі — морське узбережжя закрите, навіть на лимані тренування на воді заборонені через загрозу підірватись на мінах, які постійно прибиває до берегів.

Враховуючи обставини, що склалися, працівники миколаївської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи «Атлант», яка спеціалізується на водних видах спорту, намагалися забезпечити своїх вихованців можливістю тренуватися і займатися улюбленим видом спорту. Вже другий рік влітку дітей вивозять на водну базу, розташовану на узбережжі одного з водосховищ за межами Миколаївської області та влаштовують їм щось на кшталт табору — живуть там разом з дітьми і там їх і тренують.

- А для дітей, які займаються водними видами спорту, неможливо замінити заняття теорією та тренуваннями у спортзалі. Потрібна постійна практика. Ми зіткнулися з проблемою, коли навіть хлопці, які займалися кілька років, практично знову відточували навички. Тому ми дуже вдячні, що з'явилася можливість наприкінці травня вивезти наших спортсменів та організувати постійні тренування на воді. Дані тренування мають регулярний характер і цього року відбуваються з середини травня до середини вересня. І ми висловлюємо подяку Гудимі Олександру Петровичу — директору та дуже хорошому тренеру, який дав нам можливість тренуватися тут, – каже тренер КДЮСШ «Атлант» Вікторія Ковтуненко.

 

 

Водосховище це (або «ставок», як його називають місцеві) закрите, виходу до моря чи лиману не має, небезпека для дітей та дорослих тут мінімальна. Крім того, як зазначають тренери, тут хороше і чисте дно, а швидкість вітру дозволяє проводити тренування так, якби вони проходили на відкритій воді.

- На жаль, багато хлопців поїхали. У нас залишилися фанати, які віддані цій справі і не бачать свого життя без вітру та вітрил. Вони були раді поновленню тренувань та з радістю сюди приїхали, – каже другий тренер, Роман Муковнін.

Заняття, як уже зазначалося, розпочалися навесні і продовжаться до вересня або навіть жовтня, якщо дозволятимуть погодні умови. На навчання у загальноосвітній школі це не впливає.

- У травні, коли ми лише організували виїзд, усі хлопці взяли із собою підручники. Спочатку вони проходили онлайн-уроки в їхніх школах, а після їх завершення ми виходили на воду, - зазначив тренер.

 

 

У цьому таборі діє певний режим. О 08:00 – підйом, з 08:30 до 09:30 – зарядка, під час якої діти з тренерами здійснюють пробіжку та виконують фізичні вправи. О 10:30 розпочинається підготовка вітрильників, об 11:00 – тренування на воді. О 14:00 обід, після якого дається час на відпочинок, потім відбувається друге тренування. Далі починається вільний час, коли хлопці й дівчата мають право робити все, що захочуть (і що не суперечить правилам знаходження на водній станції). О 18:00 – вечеря. Далі вихованці можуть погуляти містом із новими друзями. Але о 22:00 мають повернутися на базу. О 23:00 оголошується відбій. Вихованці дотримуються цього графіка неухильно, і після відбою ніхто навіть у мобільному не сидить. Усі розуміють, що завтра знову тренування, і щоби показати результат, треба виспатися.

Їжу на камбузі готують тренери, двічі на тиждень їм допомагають вихованці. Це додаткова навичка, яка їм стане в нагоді, якщо хтось у майбутньому здійснюватиме багатодобові переходи на яхті або взагалі захоче пов'язати своє життя з яхтингом та вітрильним спортом.

Ще у школі існує принцип «Сильний допомагає слабкому, старший – молодшому». Він був запроваджений ще тренером Дмитром Борисовичем Балаклеєвим, який виростив кілька поколінь спортсменів, зокрема займався підготовкою і нинішнього тренера КДЮСШ «Атлант» Романа Муковніна.

 

 

Самі тренування проходять таким чином: спортсмен на березі готує вітрильник, ставить щоглу, натягує вітрила, потім на спеціальному візку спускає його до води, і вже у воді ставить шверт і закріплює перо.

Тренування проходять на кількох типах вітрильників. Для новачків та молодшої групи використовуються вітрильники класу «Оптиміст». Вони практично непотоплювані.

А ось старші хлопці та дівчата ганяють на двомісних вітрильниках «Кадет», і на вітрильниках «Lazer» - аналог радянського «Проміня». Вони розвивають велику швидкість, але впоратися з ними складніше. Тому під час кожного тренування поруч з юними спортсменами на воді тренерський катер. Тренери не тільки підказують, як керувати, але й самі вирушають на допомогу, якщо вітрильник перекинувся або застряг щоглою в молі, і допомагають спортсменам перевернути яхту, не зламавши при цьому щоглу і не пошкодивши вітрило.

Початківців або тих, які через війну не мали змоги займатися на воді, теж спершу садять у катер і катають водоймою, щоб дати дитині звикнути до води.

Наймолодшому вихованцю зараз десять років, найстаршому — 16. Але двері завжди відчинені для нових учнів і тренуватися можна хоч із семи, хоч навіть з шести років — головне, аби у дитини було бажання і не було страху води та відкритого водного простору.

Нині тут тренуються не лише вихованці секції парусного спорту, а й веслярі. Подивитися, як проходять тренування перших та других, «Новини-N» пропонують у своєму репортажі.