Іспанське кохання на сцені: у миколаївському театрі розповіли про нову постановку

У п'ятницю, 28 березня, у Миколаївському художньому академічному драматичному театрі відбулася прес-конференція, присвячена новій експозиції музею театру, а також майбутній прем'єрі вистави «Кохання в саду» за п'єсою Федеріко Гарсіа Лорки.

Про це повідомляє кореспондент « Новин-N ».

У прес-конференції взяли участь директор – художній керівник театру Артем Свистун, режисер Євген Курман, керівник літературно-драматургічної частини Марина Васильєва, балетмейстер-постановник Олена Лисенко та художник-постановник Борис Фіцак.

Артем Свистун, відкриваючи прес-конференцію, сказав:

– Сьогодні 81 річниця визволення Миколаєва від німецько-фашистських загарбників, і сьогодні ми вам презентуємо артефакти, які з'явилися у нашому інтерактивному театральному музеї.

Марина Васильєва, розповідаючи про оновлення музею театру, наголосила:

- Ми порівнюємо дві війни та ті руйнування, які війни завдали театру. Можна побачити листування співробітників театру за часів, коли театр кілька місяців не існував юридично. Він був розформований, але керівництво боролося за те, щоби тривала творча робота.

Директор театру також зазначив, що як у роки Другої Світової, так і зараз колектив театру непорушний і продовжує роботу, і сьогодні на сцені буде показана вистава «Кохання в саду» за п'єсою Гарсія Лорки «Кохання дона Перимпліна та Беліси в саду». Класичне прочитання поціновувачів театрального мистецтва, де можна побачити і яскраву сценографію, і пластичні номери, і чудовий акторський ансамбль – народний артист України Василь Остафійчук, молода актриса Ганна Бабенко, Олена Карай.

Режисер Євген Курман, у свою чергу, розповів про постановку:

Вистава говоритиме сама за себе. Лорка був представником тієї епохи в історії Європи, коли модерн закінчувався і починалася епоха постмодерну, коли всі авангардні стилі, такі як сюрреалізм, вичерпували себе і знаходився синтез нової естетики. Крім того, Лорка зміг усе зобразити через призму своєї іспанської натури. Ви побачите своєрідний «театр у театрі», де в середині вистави існує сюжет, який грають актори без масок, але це відбувається в середовищі, де існують персонажі в масках, які не мають тексту, але вони створюють художній та філософський контекст.