Чому відбувається занепад Американського світу

Коли ХАМАС напав на Ізраїль, республіканці наперед знали, кого звинувачувати: президента Байдена. Колишній президент Дональд Трамп запевняв, що за нього такого нападу не сталося б. А колишній віце-президент Майк Пенс, хоч і засудив Трампа за вихваляння "Хезболли" та ХАМАС, але все одно наголосив, що це Байден ставить під загрозу інтереси США, "випромінюючи слабкість".

Як і багато з промов сучасних американських правих, це мерзенний і до того ж інфантильний наклеп. Ні, президент США не схожий на Зеленого Ліхтаря (герой коміксів із всесвіту DC Comics), здатного впливати на світові події однією лише силою волі. Зате Байден зайняв напрочуд жорстку зовнішньополітичну позицію — усіляко жорсткіший за свого попередника.

Взагалі, досить показово, що і вкрай ліві, які не мають суттєвого впливу на Демократичну партію, і вкрай праві, які фактично заправляють Республіканську, за своєю природою переконані американські соліпсисти. У всіх бідах світу вони звинувачують лідерів США, геть-чисто відмовляючи при цьому іноземним державам у будь-якій свободі дій.

Але навіть серйозні дослідники міжнародних відносин зазначають, що світ стає дедалі небезпечнішим, оскільки багато холодних війн перетворюються на гарячі. Дехто навіть попереджає, що ми можемо застати кінець Pax Americana або "Американського світу" - довгої епохи, коли економічна міць і військове панування США припиняли завойовницькі війни на корені.

Чим же викликаний занепад Pax Americana?

Є спокуса вдатися до економічного детермінізму: мовляв, США втратили свій вплив, бо вже не панують у світовій економіці так, як раніше. Але хоча частка Америки у світовому ВВП з 1960 до 1980 року значно знизилася, тенденції до подальшого падіння не спостерігається, незважаючи на коливання курсу долара.

Навпаки, наше впевнене відновлення після "пандемійної" рецесії у поєднанні з прорахунками геополітичних конкурентів навіть зміцнило економічне панування Америки. Показово, що, на думку багатьох спостерігачів, ВВП Китаю в доларах може ніколи не наздогнати американський. (Китайська економіка вже більша за внутрішньою купівельною спроможністю, але для глобального впливу це не так важливо.)

І так — за всього галасу навколо дедоларизації, роль долара у світовій економіці міцна як ніколи.

Понад те, зміни у її структурі могли дати Америці нові важелі економічного впливу. Експерти з міжнародних відносин Генрі Фаррелл і Абрахам Ньюман у нещодавно опублікованій книзі "Таємна імперія: як Америка перетворила світову економіку на зброю" викрили, як сучасна глобалізація з її більш витонченими формами взаємозалежності, ніж у традиційної міжнародної торгівлі, поставила Америку в саме мережі нагляду та контролю".

І адміністрація Байдена не соромиться використовувати міць США. Допомога Україні, хай і досить незначна, порівняно з бюджетом США, стала основним чинником боротьби з російською агресією. Америка також широко розгорнула свою фінансову та технологічну міць, ввівши санкції проти режиму Путіна. А вже під час останньої кризи ізраїльтяни аж до самого Біньяміна Нетаньяху хвалили Байдена за оперативну підтримку. Ймовірно, це й пояснює, чому на колишнього політичного союзника ополчився Трамп.

Більше того, Байден зайняв напрочуд жорстку позицію щодо китайських технологій. І якщо Трамп лише пихкав і сопів про китайський профіцит торговельного балансу (який у принципі ніколи не був проблемою), то Байден ввів санкції, які Центр стратегічних та міжнародних досліджень назвав "політикою активного удушення великих сегментів китайської технологічної індустрії, причому з метою умертвіння".

Якщо це "випромінювати слабкість", то хочеться запитати: а як тоді має силу?

І все ж таки можна з упевненістю сказати, що світ більше не довіряє обіцянкам США і, мабуть, уже не боїться американських загроз, як раніше. Проте проблема не в Байдені, а в партії, яка вішає на нього всіх собак.

Сьогодні Америка – наддержава без робочого уряду. Палата представників живе без спікера і не може приймати закони — зокрема про фінансування уряду та допомогу союзникам. Палата представників паралізована, тому що республіканські екстремісти спершу відмовилися визнати легітимність Байдена, а потім відмовилися від співпраці та вчинили хаос. Тепер ця тактика вдарила рикошетом їхньої власної партії. Сьогодні навіть важко собі уявити, як їм вдасться обрати спікера без допомоги демократів, але навіть помірковані республіканці відвертають носа від двопартійної співпраці.

І навіть якщо республіканцям все ж таки вдасться обрати спікера, не виключено, що йому доведеться пообіцяти вкрай правим зраду України.

У політичній реальності, що склалася, хіба можуть інші країни довіряти американським гарантіям підтримки? І хіба можемо ми самі розраховувати, що зарубіжні вороги демократії убояться Америки, чудово знаючи, що в наші власні лави затесалися могутні сили, які поділяють їхню зневагу?

Так, "Американський світ" у занепаді. Але проблема аж ніяк не в тому, що нагорі бракує жорсткості. А у внутрішніх ворогах.

Пол Кругман – заслужений професор Міського університету Нью-Йорка. Лауреат Нобелівської премії з економіки 2008 року за роботи в галузі міжнародної торгівлі та економічної географії

The New York Times, США