Ми проводимо на роботі більшу частину дня, тому так важливо почуватися там комфортно. Але деякі колеги вмудряються все зіпсувати, іноді навіть не зі зла. Один вирішить попліткувати про всіх, інший їжу чужу візьме, а третій з роботи раніше піде. Ми в редакції навіть уявити такого не можемо, але людям, які розповіли ці історії, зі співробітниками пощастило менше.
- У нас один колега, ще не старий, пахнув на весь офіс якимось дивним ароматом: затхлості навпіл з аптекою цілком можна було прийняти за «пах старості». Виявилося, він приймав якісь заспокійливі краплі з почуттями, вони й створювали цей невимовний шлейф. © Тривожне Тістечко /
- У нас компанія з ведення бухгалтерського обліку, кожен співробітник відповідає за кілька фірм. Прийшла до нас на співбесіду жінка, котра довгий час не працювала: займалася дітьми. На запитання, що вона вміє, вона відповіла, що чоловік показав їй, як включається комп'ютер. © ГенераловаОксана /
- Була у мене на роботі молода дівчина-вегетаріанка. Вона завжди заглядала у тарілки колег і неодмінно коментувала: «У тебе гуляш? А ти не думала про корови, яких для цього...» При цьому сама щодня замовляла в кафе те саме: 2 курячі котлети і якийсь овочевий салат. На наше щире здивування: «Таня, але ж ти сама їж курку!» — вона спокійно й гордо відповіла: «Куриця — це тварина! Її можна їсти веганам! © Steffika /
- Мій колега скаржився, що його попередній напарник постійно змушував його самостійно виконувати всю роботу. Вгадайте, що він почав робити, коли прийшов я? Вчинив так само зі мною. Тепер мені довелося одному працювати по 11 годин 6 днів. Він постійно знаходив причину піти раніше, попрацювавши всього кілька годин. © yeetusmcs****erson/
- До нас одного разу на посаду водія-комірника прийшла людина, яка не вміла водити. Тому що у вакансії було написано: «Усьому навчимо». © Denys Hordieiev
- Була я класним керівником. Літературу у моїх хлопців вела та ще мадам. Попросту з'являлася під кінець уроку, а її крику можна було оглухнути. Якось вона знову запізнювалася. Учні галасували. Коли вчителька нарешті прийшла, одразу розорилася. А потім узяла й викликала мене до себе. Зірвала мене з уроку тільки заради того, щоб при мені пожурити хлопців, мовляв, ось який у мене клас невихований.
- Наймолодшій співробітниці в нашому магазині 18 років, а вона поводиться так, ніби відповідає за всіх і все. Вона розповсюджує будь-які плітки, всім все розповідає, навіть якщо це щось дуже особисте і говорилося конфіденційно. Крім того, вона бігає до керівництва доповідати будь-яку дрібницю. © SprinkleOfBoredom
- На попередній роботі у нашого начальника якось пропало змінне взуття (це була медична організація). Він звинуватив у цьому нового співробітника та накричав на нього. Пізніше з'ясувалося, що тапки не пропали: їх пересунула прибиральниця. А той хлопець невдовзі звільнився. © Яструб Шалений Птах
- Мій шеф був повернутий на простих олівцях. На столі окремо стояла склянка з пачкою однакових гострих олівців. Насамперед, заходячи до кабінету, він перевіряв, скільки олівців у склянці і наскільки гостро вони ув'язнені. Прямо ритуал якийсь! Механічні категорично відкидав. Думали, що він їх багато та часто використовує. Ні, секретар казала, що точить пару разів на тиждень пару-трійку зламаних, але не списаних олівців. © Elina Linova
- Якось я працювала в конторі, де директор наймав виключно жінок і казав: «Їм можна платити поменше, нехай мужиків багатих шукають. А от чоловікові я маю платити нормально, щоб сім'ю утримував».
- Шеф-кухар у нашому ресторані, коли хтось із товаришів по службі запитав, чи безпечно подавати 7-денний суп, заявив: «Я шеф-кухар, і я кажу, що все гаразд».
- Після звільнення одного співробітника розгрібали документи у нього на столі та знайшли список книг, обов'язкових для прочитання, серед яких була «Як вижити серед акул». Хоча у нас дружний колектив, а ось сам він дуже зарозуміло поводився, брехав, спізнювався на роботу («Алло, я в пробці стою») або зовсім не приїжджав. До того ж він замовив собі в інтернет-магазині від фірми ручку Parker. Добре, що наш менеджер відразу передзвонила нам і запитала, чи для директора ми замовляємо цю дорогу ручку. © Anna Boytsova
- Наша колега злиться, коли ми не допомагаємо їй у роботі, але сама ніколи не запропонує допомоги. Та й йде за 30 хвилин до кінця робочого дня.
- Мені на роботі двоє друзів-колег подарували квіти на день народження, а одна божевільна співробітниця спробувала витягнути пару квіточок із букету для себе. Без попиту, коли я пішла. Але я раптово повернулася. Тоді вона мене звинуватила в тому, що стежу за нею.
- Влаштувався на роботу. Цілий рік здавав гроші на дні народження колегам, а за 2 дні до мого дня народження надіслали до робочого чату повідомлення: «Добрий день! Небагато неробочої інформації. Обговорили і вирішили, що поки ми на віддаленому режимі припинимо здавати гроші на дні народження співробітників відділу. Будемо в офісі – відновимо. Але вітатимемо! Словом, піснею, картинкою – хто як уміє».
- Нова колега попросила мою подругу пригостити її льодяниками. Подруга простягла їй повну банку, а та просто схопила її та пішла. Ми трохи здивувалися. Через деякий час подруга запропонувала мені: "Сходи до неї і попроси їх повернути". Коли я йшла повз її стол, вона сиділа як вкопана і просто мертвим поглядом дивилася прямо перед собою, кладучи в рот льодяники один за одним. Приблизно кожні 5 секунд. З'їла всю банку.
- Пам'ятаю, працювала у кабінеті з однією жінкою пенсійного віку. У неї троє дітей, онуки, купа подій на кшталт «сьогодні привели внучку в сад, виявилося, мати забула їй труси вдягнути». Приходячи на роботу, вона з ранку спочатку мені переказувала все, що трапилося, потім кожному, хто в кабінет зайде, потім ще обдзвонювала всіх подружок і до кожної доносила цю цінну інформацію. Через це вона ніколи не встигала зробити свою роботу вчасно і залишалася вечорами, іноді навіть у вихідні приходила. І, звичайно ж, вважалася у керівництва найвідповідальнішим і працьовитим співробітником.
- У нашому офісі в одного менеджера жахливо смерділи ноги, ніби він ще живий, а ноги не зовсім. На наше прохання не знімати черевики він відповів: А я і не знімав. © Марина Іванова