Співбесіди, які так нагадують циркове шоу, що на них слід приходити не з резюме, а з попкорном

Співбесіди часом нагадують шахову партію, де на кожен хід противника доводиться робити у відповідь. Іноді перетворюються на серію тестів, де HR наче випадково застосовує почерпнуті з інтернету знання про психологію. А іноді й зовсім обертаються таким шоу, що дивуєшся.

• Прийшла влаштовуватися на посаду спеціаліста контролю якості з графіком 2/2 та з нічними змінами. Мене посадили в центр кімнати і оточили 3 людей, через що було ніяково. А потім стало зовсім недружелюбно, коли вони почали з мене насміхатися, адже я в одній компанії пропрацювала 4 роки, а не скакала з місця на місце. Не менше їх розвеселило і те, що я знаю турецьку мову, бо турецькі серіали люблю. Ну а вишнею на торті стало те, що штат у них виявився укомплектованим. Але мені з панського плеча дозволили місяць відпрацювати безкоштовно з обіцянкою, що якщо їх усе влаштує, мене візьмуть у резерв! © Asya / ADME
• Працюю керівником відділу. Так сталося, що у день співбесіди захворіли і офіс-менеджер, і кадровик. Зустріти здобувача не було кому. Тож коли на  співбесіду прийшла чергова здобувачка, я сама спустилася на перший поверх і впустила її. Усміхнулася, привіталася. Ось тільки поки ми піднімалися до переговорної кімнати, я бачила на її обличчі гордість і гидливість, чи що. Але я за стандартом завела її в переговорку, запропонувала їй чай чи каву. Та у відповідь заявила, що їй спекотно, і в наказному тоні вимагала, щоб я відчинила вікно. Я дійшла до свого робочого місця, роздрукувала резюме, взяла ноутбук, повернулася у переговорку та представилася. І тут офігеть як швидко у дівчини і обличчя змінилося, і тон спілкування, і навіть запобіглива посмішка з'явилася. © dont4get / Pikabu

• Місяців 7 тому мені зателефонували зі словами "Вас-то ми і шукали!" та запросили на співбесіду на суміщену посаду програміста та системного адміністратора. У призначену годину я приїхав до гарної будівлі і занервував, так було все до болю солідно та красиво. У кабінеті керівника все теж було, як то кажуть, дорого-багато. Поглянувши на мене з виглядом Дона Корлеоне, начальник заговорив:
  — Коротше, ми реальні бабки забиваємо. І мені потрібні серйозні люди. А зараз поганяємо тебе з питань.
  Він так мене опитував, що я почав сумніватися в тому, чи була в мене взагалі вища освіта та досвід роботи. Після чого настала моя черга ставити запитання:
  — Скільки?
  - Тобі вистачить.
  - А конкретніше?
  - 20 тисяч на місяць у перший рік. Але один одвірок — і звільню. Якщо ти добре працюватимеш, то через рік підніму зарплату на 20 %.
  - 24 тисячі?
  - Саме. І зваж, півроку — випробувальний термін. © Katastrophe9 / Pikabu
• Ішла на мою першу співбесіду. Безпосередній начальник - тітка старше 60 - креслить тільки на папері. Мене брали, щоб я її креслення в AutoCAD переносила. Кадровик запитує на співбесіді: Що ви можете сказати про це? - І піднімає креслення за кути. А я тоді вчилася тільки на третьому курсі і була ще дуб-дубом, але мовчати не стала: «Е-е-е, судячи з того, що штамп у верхньому лівому кутку, ви тримаєте креслення догори ногами». Тітка поржала і сказала: «Люблю таких: нахабних і кмітливих». © Олена / ADME

• Ось як виглядала співбесіда на мою третю роботу.
  Дзвінок, кадровик мені:
  — Ви шукаєте роботу?
  - Так.
  - Комп'ютером володієте на відмінно?
  - Так.
  — Приходьте на співбесіду завтра о 15.00.
  Настав завтра... інтрига.... бо про фах я ні сном ні духом. Приходжу, кадровик запитує, чи можу працювати системним адміністратором. Я говорю:
  — А-а-а, взагалі-то ні, я еколог, а не програміст...
  — Вам потрібна робота?
  — Так...
  — Значить, відповідайте начальству, мовляв, усе можу і все вмію, а чого не вмію, то навчуся!
  Загалом, до начальства сходили, я сказала, що все можу і все вмію... і ось тепер я працюю системним адміністратором вже 4 місяці. © Хто тут? / Telegram
• Сиджу на черговій співбесіді, вже не маю надій отримати роботу. Майже годину мене засипали питаннями, і тут директор, мабуть, щоб мене добити, сказав: А додаткові навички у вас якісь є? А я не розумію, про що він: я вже 10 разів як розповіла. На годиннику було вже 8 вечора, тому я, впевнена, що мене все одно не візьмуть, з глибоким зітханням ляпаю: «Так, є. Я вмію робити сальто назад. Тоді директор щиро посміхнувся, ми попрощалися, а наступного дня мені зателефонували та сказали, що беруть на роботу. Тепер мене не залишає почуття, що в попередні компанії мене не брали лише тому, що не знали про цю мою навичку. © Палата № 6 / VK

• Багато років тому друг влаштовувався на роботу у відділ продажу. Мова в нього була підвішена все. І ось людина, яка проводить співбесіду, вказує на річ на своєму столі і каже: Продайте мені це. Після цього діалог розвивався так. Друг:
  — Я не знаю, що це таке.
  - Це диктофон.
  — А навіщо він потрібний?
  — Я використовую його для запису листів та нотаток, а потім мої секретарі передруковують їх.
  - Дуже розумно. І скільки коштує така річ?
  — Близько $500.
  — Ви купили б за $500 доларів такий диктофон?
  - Звичайно.
  - Продано!
  Кадровик замовкає. Декілька секунд дивиться на мого друга і розуміє, що його провели. У результаті друг отримав роботу та зробив блискучу кар'єру у сфері продажу. © ManyAreMyNames / Reddit
• Я обдзвонювала претендентів, щоб підтвердити, що вони прийдуть на співбесіду. І одна дівчина після того, як я запросила її на особисту зустріч, заявила: Нічого не можу сказати, мій тато ніколи не змушував мене працювати. І зауважте: вона хвалилася мені цим. © paperclip1213 / Reddit

• Я прийшла на співбесіду до компанії, робота якої мені була добре відома. Я давала переконливі відповіді на запитання. Але хлопець, який проводив співбесіду, кожну мою фразу супроводжував іронічною реплікою і всіляко грубіянив. Пройшло 20 хвилин, у мене майнула думка піти зовсім, але я чомусь вирішила залишитися. А ще за 20 хвилин цей хлопець став ввічливим та зацікавленим. Познайомив із командою, директором. Усі — чудові люди. Ось тільки їхній спосіб перевірити, як людина поводиться під тиском, виявився настільки мені неприємним, що я відмовилася від роботи. © bibbiddybobbidyboo / Reddit
• Відгукнулася на посаду директора, чоловік-ейчар одразу переглянув, не відповів, але надіслав запрошення на заступника із заробітною платою у 2 рази менше. Мені така зарплата не підходить, тож я відмовила. У відповідь мені відразу прилітає запрошення на директора і відразу відмова. Бачу, що підхід до роботи у ейчара на кшталт стосунків школярів. Знаєте ж прикол: якщо дівчинка кидає хлопчика, він, щоб не виглядати безглуздо в очах своїх друзів, починає з нею зустрічатися знову, а потім сам кидає її. © Muna_Talus / Twitter
• Шукали співробітницю зі знанням Excel на рівні рахунку в стовпець та англійської на рівні ділового листування. Наводить мені ейчар дівчину. Я ту питаю: "Як у вас справи з англійською, з екселем?" А вона відповідає: "Ой, ви знаєте, англійська зі словником, ексель - не дуже". Гаразд, питаю про її цілі, чого вона взагалі хоче, а вона мені заявляє, що хоче навчитися грати на гітарі. Іду до ейчара, питаю, що це взагалі було, а та не моргнувши оком відповідає: «Ой, ви знаєте, зате ви так добре по гороскопу сумісні!»

• Років 10 тому мене на одній співбесіді катували питаннями у стилі «Чи маєте фінансову подушку?», «На що живете?», «Чи власне житло?». Виявилось, що у них зарплату затримували на 2 місяці. Дбайливі. © Варвара Король / ADME
• Довелося років 8 тому проводити співбесіду. Прочитала резюме, чоловік не місцевий, але домовився з ним про час. Приїжджає – із дружиною. Ну окей. Починаю ставити запитання щодо профпридатності, досвіду, а той не встигне рота розкрити, як дружина тут же вставляє свої п'ять копійок і скаржиться мені на все поспіль. У результаті хлопчика у віці 30+ я взяла на роботу, а ось годину спілкування з його дружиною – вже колишньою – досі згадую із жахом. © 케이크에 벚꽃 / ADME
• Одного разу потрапила на стресову співбесіду: розмовляю з керівником, раптом у кабінет вривається мужик, махає якимись паперами і починає кричати, що все пропало. Начальник вихоплює в нього з рук папери, робить страшні очі, і вони вдвох зображують напівнепритомність, читаючи якісь документи, а самі мене вивчають. А в мене є безглузда манера: чим більший дурдом твориться навколо мене, тим спокійніше я стаю. Ще й посміхатися починаю, чим вибиваю оточуючих. І ось я сиджу, посміхаюся, милуюсь ними з розчуленням. Першим здався менеджер – заржав. Слідом і начальник. Працювати я в них не лишилася, бо не зійшлися в умовах, але з ними перетиналася. Чудові хлопці. Розповіли потім, що такий цирк влаштовують усім: дуже показовою є реакція. Ті, хто сприймає все серйозно, лякається чи йде — з ними потім не спрацьовуються. Мою реакцію назвали адекватною, а найстрашніше була реакція дами-юриста, яка попросила у них документи, пробіглася по них поглядом, обізвала дурнями і порадила змінити якийсь пункт. Через рік жінка була у них начальником юридичного відділу. © Lyssa / ADME