Коли згадується XIX століття, насамперед приходять витончені панянки в елегантних вбраннях у підлогу з екранізацій романів Джейн Остін і сестер Бронте. І, незважаючи на всі умовності, їхнє життя здається схожим на казку, в якій хочеться опинитися хоча б на день. Проте знамениті письменниці промовчали про деякі деталі побуту своїх героїнь, які стримають запал багатьох, хто захоплюється життям дам минулої епохи.
Ми вирішили пролити світло на безтурботні з першого погляду будні знатних дівчат XIX століття і поставити крапку в питанні, чи дійсно нам потрібна машина часу.
Наряд жінки мав відповідати часу доби та обставинам. Вранці слід носити костюм темного кольору з простим кроєм. При цьому він мав бути таким, щоб у ньому не соромно було постати перед несподіваним гостем. До обіду потрібно переодягнутися в іншу сукню, а ось до вечері міняти вбрання було необов'язково, але рекомендувалося освіжити образ новою деталлю: наприклад, надіти ще мереживну накидку. Якщо планувався вихід із дому, важливо було пам'ятати, що є вбрання для прогулянки, а є для поїздки в екіпажі. Боже борони піти пішки в капелюшку, який призначений для карети.
Категорично не слід було поєднувати в костюмі червоний колір із зеленим або рожевий з жовтим, інакше можна було уславитися володаркою поганого смаку. Відсутність дорогих прикрас вважалося набагато меншим злом, ніж фальшиві коштовності. Збираючись на бал, через брак дорогих дрібничок молоді дівчата могли прикрасити своє вбрання свіжими квітами.
Фігура, позбавлена округлості, теж у пошані не була. Худощових жінок називали образливими прізвиськами «Чохол для парасольки» та «Взуттєвий шнурок». Але проблема була вирішувана, на думку місіс Вокер, автора ще одного трактату для жінок. Вона радила своїм читачкам, які мріють набути форми, повністю забути про якусь активність, зайняти лежаче становище в відокремленому прохолодному місці, де «ніщо не налякає і не здивує». Спати слід було не менше 10 годин, а решту часу проводити якомога пасивніше, навіть говорити не рекомендувалося. А ось їжу слід приймати якнайчастіше і у великих кількостях.
Автори посібника з етикету тих часів повідомляють , що навіть найкрасивіша жінка з витонченими рисами обличчя та розкішним волоссям виглядає убого, якщо шкіра обличчя у неї тьмяна і вкрита плямами. І навпаки, пересічна дівчина з гладкою, здоровою шкірою вважатиметься завидною нареченою. Тому жінки були дуже стурбовані станом своєї шкіри.
За всіх часів жінки не гидували всілякими засобами для краси. У XIX столітті було чимало дивовижних процедур, наприклад жінки часто прикладали в обличчя сире м'ясо для свіжого кольору шкіри. Володимир Одоєвський у своєму романі "Княжна Мімі" описує, як головна героїня прив'язувала на ніч до щок сирі котлети.
Будь-яка вихована дівчина повинна була вміти червоніти, якщо при ній зачіпалася делікатна тема, і непритомніти від раптових новин, що було нескладно через регулярне носіння затягнутого корсета.
Неодноразово перевидуване в Санкт-Петербурзі в XIX - початку XX століття керівництво з етикету «Хороший тон» говорить, що вихована особа не вживатиме в своїй промові слова «загоїтися», «кочовряжитися», «юлити», «кислятина», «вирушити на бічну», «адміральську годину», «співмешканка». Також не можна було дозволяти собі емоційні вигуки на кшталт «О, боже!», «Ах, матінко!», «Ось так!».
Дівчина з гарним вихованням ніколи не стала вибачатися, якщо вона зіпсувала якусь річ, перебуваючи в гостях. Вона мала зробити вигляд, що нічого не сталося. Господині будинку також слід було проігнорувати те, що сталося. Говорити «нічого страшного» було прийнято, оскільки ця фраза вважалася ознакою невихованості.
Навіть звичайна післяобідня прогулянка для справжньої леді містила низку умовностей . Не рекомендувалося гуляти без супроводжуючого, яким могли бути жінка похилого віку або джентльмен: чоловік або родич. Під час променаду не можна було дивитися на всі боки, а якщо по інший бік дороги йшов знайомий чоловік, необхідно було вдати, що він не впізнаний. Вихована леді під час прогулянки мало говорила і рухалася не поспішаючи, тримаючи в руці парасольку. І в жодному разі не піднімала спідниці, навіть якщо перед нею була брудна калюжа. Була поширена думка, що особа з добрим смаком не вийде на вулицю, якщо там дощ та бруд. Джейн Остін у «Гордості та упередженні» описала сцену, як її героїня Елізабет Беннет заявляється в маєтку з забрудненим подолом сукні, після чого її починають засуджувати за те, що вона йшла пішки брудною дорогою, та ще й на самоті.
Звичайно ж, доброчесна дама не могла на відпочинку прилюдно поплескатися у морі. Щоб порадувати себе плаванням, вона використовувала спеціальну купальну машину , яка являла собою дерев'яну кабінку на коліщатках з дверцятами з двох протилежних сторін. Через одні двері вона заходила, переодягалася, після чого працівники пляжу спускали машину на воду. Потім купальниця вибиралася з протилежних дверей і плавала в морі, прихована від цікавих очей на березі.
Все майно дівчини під час одруження переходило у власність чоловіка. Однак чоловік брав зобов'язання постачати дружину грошима «на шпильки», під якими мали на увазі вбрання та приємні дрібниці. Найчастіше дружина робила покупки в кредит, який чоловік мав сплатити наприкінці року. Бувало й так, що джентльмени журилися, дізнавшись про нечувані витрати своїх благовірних, але за поняттями честі повертали борг до копійки. Саме так купувала вбрання героїня роману Гюстава Флобера «Пані Боварі» , вганяючи чоловіка у банкрутство.
Якщо жінка була вагітна, їй у жодному разі не слід було згадувати у суспільстві про своє цікаве становище. Носіння корсету теж ніхто не скасовував. Коли приховувати вагітність уявлялося менш можливим, майбутня мама мала повідомити знайомих, що на якийсь час хоче усамітнитися, після чого сидіти весь час удома. Там і народжувала.
Відразу після пологів жінкам потрібно було провести кілька днів у ліжку. Існувала збірка порад молодим дружинам, в якій новоспеченій матері рекомендувалося 9 днів лежати на спині, а на 10-й ненадовго прийняти сидяче становище. І лише за кілька тижнів переміститися зі спальні у вітальню.