Екранізація літературних творів — справа складна і найчастіше невдячна. Завжди знайдуться фанати книги, незадоволені баченням режисера, сценарієм чи акторською роботою. Але часом при адаптації оригіналу творці фільмів справді допускають зайві вільності, косячать і одержують вельми сумнівний результат.
Фантастичну повість, яку брати Стругацькі написали 1969 року, ставили на сцені, а ще на її основі робили комп'ютерні ігри. Але перша екранізація побачила світ лише 2008-го. За зйомки взявся Федір Бондарчук, глядачі чекали на щось барвисте і масштабне.
Фільм став лідером прокату і навіть отримав позитивні відгуки деяких критиків, але багатьох глядачів спіткало розчарування. Роздратування викликав і вибір актора на головну роль, і візуальний ряд, і саме осмислення літературного твору, оскільки за яскравою картинкою загубилося багато ідей авторів. Частина аудиторії взагалі вирішила , що ця стрічка просто наруга над Стругацькими.
Цей твір Толстого отримав понад 30 екранізацій, перша вийшла ще 1910-го. А творці версії 2017 вирішили переосмислити твір. Дія розвивається одразу у двох тимчасових лініях і глядачі дізнаються, як склалися долі Сергія Кареніна та Олексія Вронського.
Однак ні критики, ні глядачі такого задуму не оцінили. Багатьох збентежив і посил , закладений режисером у стрічку. Їм здалося, що творці обійшли Кареніну і в результаті вийшло вульгарне і бездарне видовище.
У 2014 році на екрани вийшов фільм, заснований одразу на двох творах Буніна: оповіданні «Сонячний удар» та щоденниках «Окаянні дні». За сюжетом стрічки якийсь безіменний офіцер згадує давній роман і розмірковує про долю своєї країни.
«Сонячний удар» став однією з найбільш обговорюваних прем'єр того року, але далеко не всі критики були в захваті від стрічки. Хтось нарікав на надто велику кількість другорядних персонажів та сюжетних ліній, інші звинувачували режисера у самоцитуванні. Глядачі поставилися до фільму прохолодно, у прокаті він не окупився.
Шанувальники творчості Марії Семенової з нетерпінням чекали на екранізацію її роману «Вовкодав». Але коли в 2006 році вийшов фільм за цим твором, багато хто залишився здивований. Режисер і за сумісництвом автор сценарію досить вільно інтерпретував оригінал і змінив деякі сюжетні лінії.
Критики лаяли фільм за вторинність, численні запозичення з класичних творів у жанрі фентезі, слабкий сюжет та безліч безглуздя. «Вовкодав з роду Сірих Псів» окупився в прокаті, але особливої любові глядачів не здобув.
Телефільм за романом В'ячеслава Шишкова вийшов 1968 року. Тоді творці картини використовували лише кілька сюжетних ліній із книжки і намагалися охопити весь твір. Цей недогляд вирішили виправити у серіалі 2021 року.
Режисер зміг зібрати гарний акторський склад, у головних ролях знялися Юлія Пересільд, Олександр Балуєв та Наталія Суркова. Для зйомок пошили понад 100 костюмів. Але глядачі не оцінили масштабу та загалом поставилися до серіалу прохолодно.
Незакінчений роман Пушкіна екранізували 9 разів, причому у різних країнах. У стрічці 2014 року режисер вирішив перенести дію з ХІХ століття у наші дні. Володимир Дубровський став успішним юристом, а Маша – випускницею англійського коледжу. Далеко не всі глядачі оцінили такий сміливий хід.
Пригоди знаменитого детектива та його друга Ватсона настільки полюбилися кіношникам, що ті екранізували їх понад 200 разів. 2013 року вийшов черговий серіал, заснований на оповіданнях Конан Дойля. Дія так само відбувається у вікторіанській Англії, але історії деяких персонажів були змінені.
Так у Холмса почався тривалий роман з Ірен Адлер, а в серці доктора Ватсона несподівано зародилася любов до місіс Хадсон. Серіал отримав неоднозначні відгуки. Більшість критиків хвалили операторську роботу, а ось до режисера та виконавців головних ролей було багато претензій. Глядачам теж не надто сподобалася нова інтерпретація.
Епопею Олексія Толстого було екранізовано тричі, востаннє — у 2017 році та у телевізійному форматі. 12-серійний телефільм розповідає про долю сестер Каті та Даші, охоплюючи часовий проміжок з 1914 по 1919 роки. «Ходіння по муках» здобуло премію «Золотий орел», але частина глядачів скептично поставилася до цієї стрічки.
Телевізійний фільм Володимира Бортка за повістю Михайла Булгакова спочатку викликав обурення у критиків, але незабаром був визнаний класикою і розійшовся на цитати. Екранізація завоювала кілька премій, а образи професора Преображенського та Шарікова у виконанні Євгена Євстигнєєва та Володимира Толоконнікова запам'яталися всім.
При цьому деякі глядачі зазначають, що фільм, дотримуючись тексту літературного твору, спотворює його дух. І незважаючи на те, що стрічка вийшла чудовою, Булгаковим тут ніби й не пахло.
Роман Михайла Лермонтова, який розповідає про пригоди Печоріна, так і проситься на екран. Головний герой неоднозначний, але має яскраву харизму, та й антураж тут цікавий. Не дивно, що за мотивами твору було знято 9 фільмів. Але серіал 2006 року не дуже сподобався глядачам, хоча багато хто хвалив атмосферу та мальовничі краєвиди.
Найкращий фільм із грузинським актором... показаний трагізм, щирість і глибина душі Бендера... Миронов може грати лише клоунів... Меньшиков - не вірю...
У 2006 році на екрани вийшла чергова екранізація роману І. Ільфа та Є. Петрова. У режисерське крісло запросили молоду Юлліану Шилкіну, для якої серіал став першим великим проектом. Роль Остапа Бендера дісталася Олегу Меньшикову. Обидва рішення багатьом видалися сумнівними.
Незважаючи на те, що серіал повніше передавав літературний твір, ніж фільм 1968 року, проект вважається провальним.
Мало того, що роман Булгакова — досить складний твір для екранізації, то ще й багатьом режисерам з різних причин так і не вдавалося взятися за цей проект. Ні Ельдар Рязанов, ні Елем Клімов, ні Володимир Наумов не змогли зняти власні версії «Майстра і Маргарити».
Коли у 2005 році вийшов серіал Володимира Бортка, багато хто завмер у передчутті. Стрічка отримала кілька нагород, але далеко не всі критики поставилися до неї прихильно. Вони лаяли скромний бюджет телефільму, не найвдаліший вибір акторів і надто незграбне дотримання тексту оригіналу. А глядачів розлютили спецефекти, декорації, реквізит та операторська робота, які з великої книги зробили дешевку.
Я дивуюсь, яка з Боярської Ганна Кареніна, яка цариця? . В особі ні краплі шляхетності, один курносий ніс чого вартий. Голос грубий, майже чоловічий. Причому вона не вміє грати голосом, очима, мімікою. Розчарування