Клаудія володіє невеликою фермою Cedar Hill Fiber Farm , яка спеціалізується на роботі з вовною овець, ангорських кроликів і кіз. Після заручин зі своїм молодим чоловіком вона вирішила сама створити весільну сукню, використовуючи шерсть своїх тварин.
Спочатку треба було зібрати шерсть. Вибрали овечку Агнес, оскільки має найщільніше руно на фермі. Хоч і довелося попітніти, використовуючи наточені ножиці, але її вовняний покрив настільки гарний, що коштував усіх зусиль зі збирання.
Ангорський цап Тіммі також допоміг своєю шерстю. Мохер - красиве блискуче волокно з дивовижним драпіруванням, тому було вирішено змішати його з тим, що отримали від Агнес.
Потім настав час вичистити, вимочити та вичісати руно, щоб вирівняти волокна. «Я розчісую козячу вовну для своєї весільної сукні... Ніколи б не подумала, що займатимуся таким», — поділилася дівчина.
Після обробки гребенями шерсть намотувалась у маленькі гнізда. Їх знадобилося чимало. А потім, нарешті, настав час прядіння.
Волокно треба було витягнути у тонку нитку. Прядіння було найдовшою частиною процесу створення сукні. Усього пішло понад 700 метрів мереживної пряжі.
На ткацькому верстаті нитки склалися на візерунок і перетворилися на тканину для ліфа. Для спідниці використовувалося вовняне полотно промислового виробництва, а підкладку передбачалося зробити із шовку.
"Немає нічого кращого, ніж розрізати тканину, на яку було витрачено незліченну кількість годин протягом декількох місяців", - зізналася Клаудія. Якщо колись і потрібно було використовувати правило "сім разів відміряй, один раз відріж", то це саме той момент. Тканина може поїхати після розкрою, тому обрізані краї повинні бути дуже акуратно оброблені.
Шиття з тканини, зітканої вручну, відрізняється від того, коли використовуються виробничі полотна. Клаудію непокоїло те, як виглядатимуть «шви принцеси» на ліфі, оскільки вони вимагають великої точності. Але в результаті працювати зі своєю тканиною було набагато легше. Навіть не довелося використовувати шпильки, бо все лежало рівно і нікуди не з'їжджало.
Фату також було зроблено вручну. Тюльова тканина з вишивкою та гребінь були куплені окремо. А по краях дівчина пришила оздоблення, яке зв'язала гачком із шерсті все тієї ж Агнес. Крім того, за рахунок ваги мережива фата не відлітала від найменшого подиху вітерця, а красиво спадала по плечах.
І, нарешті, довгоочікуваний результат – від вівці до весільної сукні!