Морози, що вдарили напередодні Нового року, та кілька випадків смерті від переохолодження в Миколаївській області змусили міську владу бодай якось відреагувати, аби не допустити повторення трагедій і хоч трохи полегшити зимівлю людям, які з тих чи інших причин не можуть зігрітися вдома. У районі ринку «Колос» відкрили поки що єдиний у місті пункт обігріву для бездомних громадян. Щоб з’ясувати, як він працює і як почуваються його мешканці, ми вирушили туди. Ми знали адресу – проспект Миру, 2а – і те, що пункт розташований у бомбосховищі, тож були впевнені, що знайти його буде нескладно.
Утім, пошуки тривали близько години. На перетині проспекту Миру та вулиці Будівельників, де, за логікою, мав бути цей об’єкт, не виявилося жодного вказівника – навіть таблички з потрібною нам адресою. Де саме розташоване бомбосховище або хоча б ця адреса, точно не могли сказати навіть продавці торговельних павільйонів – лише знизували плечима й невпевнено показували то в один бік, то в інший. Лише ввівши адресу в Google-карту на мобільному телефоні, ми з’ясували, що йдеться про будинок побуту «Ювілейний» – найбільшу й, мабуть, найвідомішу будівлю на ринку «Колос».
Однак це лише частково спростило пошук. Щоб знайти потрібний об’єкт, довелося двічі обійти навколо будівлі. І тільки випадково зустрінутий на ринку поліцейський пояснив, де розташоване бомбосховище, провів і вказав на непримітний бункер із металевими дверима з торцевого боку «Ювілейного», за супермаркетом «АТБ».
Отже, звичайній людині з тієї категорії громадян, яких ми поблажливо (а дехто – зневажливо) називаємо безхатьками, знайти цей пункт обігріву, найімовірніше, буде непросто – навіть знаючи точну адресу. Хіба що трапиться доброзичливець, який погодиться допомогти. Або ввічливий поліцейський – як у нашому випадку.
Коли ми підійшли до бетонного виступу, на якому висіла хоч і не маленька, але малопомітна здалеку блакитна табличка з написом «Міський пункт тимчасового перебування безпритульних громадян у зимовий період» і зазначенням, що він працює цілодобово, всередину якраз зайшли кілька людей. Ми рушили за ними – двері легко відчинилися, зайти може будь-хто (звісно, якщо зуміє його знайти).
За металевими дверима починається довгий спуск униз. Спіткнутися складно – приміщення добре освітлене. За сходами – порожня чи то кімната, чи то коридор, де на момент нашого приходу курять кілька чоловіків. Далі – ще одні залізні двері. Увійшовши, потрапляємо до великого приміщення з приглушеним світлом, заставленого дерев’яними конструкціями, що виконують роль ліжок. Деякі з них порожні, на інших хтось сидить, хтось лежить, хтось просто ходить по залі.
Біля входу-виходу помічаємо невеликий стіл із маленькою ялинкою та стендом з інформаційними табличками – про необхідність пройти флюорографічне обстеження, про послуги й допомогу, які можуть надати центр реінтеграції бездомних громадян та інші профільні установи, номери телефонів екстреного виклику й адреси пунктів гарячого харчування та видачі одягу (їх у місті, якщо вірити стенду, чотири – по одному в кожному районі).
Просуваючись углиб, бачимо ще один стіл, на якому стоять два ящики з підгнилими яблуками й апельсинами – очевидно, залишені кимось із торговців і підібрані мешканцями пункту обігріву.
У кінці підвалу помічаємо ще одну важливу зручність – туалет. Якщо є що поїсти й попити, у холодну погоду з цього приміщення можна навіть не виходити.
Як пункт обігріву цей об’єкт свою функцію виконує добре – тут справді тепло. Можливо, навіть тепліше, ніж у квартирах деяких житлових будинків. Об’єктив фотокамери з морозу одразу запотіває, багато знімків виходять нечіткими. На спалах мешканці реагують спокійно, навіть доброзичливо.
Посеред зали стоїть маленький столик – своєрідний «культурний центр» закладу. Довкола нього – близько десятка чоловіків, які спілкуються між собою. На столі – скатертина й трохи їжі: півбуханки хліба, пластиковий контейнер із овочами, кілька банок і чашок. Під столом – пляшки з-під пива та газованих напоїв.
Мешканці кажуть, що нині в пункті перебуває 51 людина.
- Когось поліція привозить, когось – швидка, - каже один зі співрозмовників.
- Хтось сам приходить, - додає інший.
На запитання, чи завозять їм якісь продукти, лише хитають головами:
- Хто що знайде.