Понад шість десятків бойових виїздів та понад півсотні загиблих, яких довелося діставати з-під завалів – це з історії Дмитра Тарнавського, рятувальника з Миколаївської області, який сьогодні із тисячами колег відзначає своє професійне свято.
Їхня робота і так була небезпечна, але в прифронтових районах з початку повномасштабного вторгнення стала важчою в рази, йдеться в ТСН .
Номер на його шоломі – 86-й – Дмитру Тарнавському 31 рік, стати рятівником він мріяв із дитинства.
«З шести років мріяв стати рятувальником, у мене батько працював у пожежній охороні та одного разу у 6 років я потрапив до нього на роботу і це стало початком моєї своєрідної кар'єри», — згадує заступник начальника 16 рятувальної частини Миколаївського району Дмитро Тарновський.
Чого Дмитро боїться найбільше – то це не впоратися. «Дуже буває важко, доводиться іноді боротися із самим собою, фізично та морально, але робота є робота», – каже Дмитро.
Його зона відповідальності – прифронтові села у бік Херсона.
«Смерті 60 я, десь, бачив точно», — каже він.
За час війни мав 64 бойові виїзди – вважає лише ті, що були під час обстрілу.
"І по нас стріляють неодноразово, ми намагаємося ховатися, тонкощі нашої роботи в тому, що ми стовбур подаємо з водою, гасимо пожежу, і водночас дивимося, де можна сховатися, неодноразово працювали, дотушували», - розповідає Дмитро.
Доводиться дорогою до пожеж відлежуватися у кюветі, рятуючись від прильотів. Найнебезпечніші – спалах великих площ, але самому Дмитру найважче бачити, як горить житло людей – будинки, де жили сім'ї, дбали та любили, вішали на стіни фотографії дітей, а потім все це знищує вогонь.
Дмитро розповідає, що в деяких селах давно не було світла, що місцеві решти виходили подивитися на маячки.
"Кажуть, не бачили з початку війни світла, а ми їдемо світло, маячки проблискові, люди шоковані, страшно", - каже рятувальник.
У командира рятувальників за війну змінився графік – працює доба через добу, навіть не йдеться про відпустку. Він говорить про мрії, але його постійно перебивають звуки прильотів. "Українці - така нація, що відновлювати ми також вміємо, віра в майбутнє стовідсоткова", - переконує він.
Своїх рідних – дружину та двох синів Дмитро відправив за кордон – йому самотньо, але щоб стало легше, склав чіткий план, що робитимуть після війни разом.
«Коли закінчиться війна, дуже хочеться виїхати до Криму, показати дітям Крим, Херсон. Взяти відпустку та виїхати Україною. Справжня відпустка, де не буде телефонних дзвінків, де треба виїжджати, де треба резерв», — мріє рятувальник.