Туреччина - країна з багатою історією, а ще це улюблене місце відпочинку для багатьох наших співвітчизників. І невипадково, адже сотні пляжів, розташованих на території цієї країни, визнані одними із найчистіших у світі. А ще саме місцеві жителі познайомили європейців із прекрасними тюльпанами та ароматною кавою .
Ми із захопленням прочитали нотатки блогера Надії Рогушиної, яка переїхала до Туреччини і на своєму каналі захоплююче оповідає про підводні камені та особливості життя в цій теплій країні.
Коли мене запитують, чому ми вибрали Туреччину для життя, то перше, що спадає мені на думку, — це «правильність» Туреччини.
Дивує ставлення у суспільстві до таких професій, як учитель, лікар та поліцейський. Воно дуже поважне, я навіть сказала б, що до них ставляться з повагою. Наприклад, до вчителів звертаються «мій вчитель» не лише учні, а й батьки, навіть якщо вчитель у 2 рази молодший. Те саме з поліцейськими та лікарями. Це дуже шановні професії, багато дітей мріють стати саме ними.
Закінчення 1-го півріччя у 1-му класі.
Мабуть, найчастіше запитання, яке мені ставлять: як твої діти пішли до турецької школи та вивчили мову?
Ми переїхали до Туреччини влітку 2014 року, прожили 2 роки і були змушені повернутися до. Наш візит затягнувся на 3 роки, тож знову до Туреччини ми приїхали вже влітку 2019-го. За цей час старша дитина закінчила 3 класи школи, а друга дитина мала піти в 1-й клас. Перед від'їздом, ще будучи на батьківщині, ми вирішили перевести дітей на сімейне навчання в нашій школі, щоб мати змогу отримати 2 шкільні атестати.
Я багато читала від того, що деякі школи чи департамент освіти сприймають у багнети такі ініціативи батьків, але в нашій школі все пройшло дуже доброзичливо та швидко. Ми пояснили директорові ситуацію з переїздом, і вона сама запропонувала нам такий варіант: навчаємось дистанційно, а наприкінці року здаємо атестацію. Всі документальні питання ми вирішили самостійно, я придбала посібник для батьків школярів, і ми заздалегідь підготували необхідні довідки, перебуваючи вдома.
У Туреччині школи розподіляються по прописці. Це відбувається автоматично в електронній системі, тож вибрати школу неможливо.
Я вважаю, що нам дуже пощастило зі школою: вона невелика, класи не переповнені, дуже добрі вчителі. Але найбільший плюс – у нашій школі практично немає іноземців! Так, це плюс, тому що в мовному середовищі дитина буде змушена спілкуватися та вивчати мову.
У 1-й клас діти у Туреччині йдуть з 5,5 років, але зазвичай батьки таки чекають 6 років і потім віддають дитину до школи. Моєму першокласнику було вже повних 7, але нам це послужило хорошу службу: він умів читати, писати, рахувати, але не знав турецької, тому міг більше часу присвятити мові. Із 4-класником було складніше. Ми вирішили віддати його до школи з 2-ї чверті, щоби 1-у чверть він займався з репетитором турецькою мовою.
Найбільший міф, який я часто чую, — за кілька місяців дитина заговорить сама! Насправді я поки не знаю жодного живого прикладу дитини, яка справді заговорила б через пару місяців просто завдяки присутності в школі. З дітьми у будь-якому випадку треба додатково вивчати лексику, тоді прогрес буде.
Якщо ви плануєте переїзд до Туреччини та переживаєте щодо дитини та її знання мови, то будьте спокійні. Вчителі намагаються допомогти, підтримують. Наприклад, у старшого сина в класі йому всі плескали й говорили «Молодець!», коли він правильно відповідав. Психологічна обстановка у школі доброзичлива, діти вранці із задоволенням ідуть до школи. Звичайно, чим молодша дитина, тим простіше їй втягнутися, тому батькам учнів середньої школи треба заздалегідь готуватися.
Ставлення до дітей у Туреччині дивує та вражає багатьох людей, які приїжджають на відпочинок. Кожен зустрічний турок намагається заглянути в коляску, потріпати за щічку малюка, примовляючи «Машаллах!», або засунути в руки солодощі. Не раз я бачила, як сахаються російські туристи від такої зайвої уваги, тому що в нас так не прийнято і це відразу викликає підозру в поганих намірах.
Для турків діти – це центр Всесвіту та сенс життя, їм можна все і навіть більше. Звичайно, іноді це виливається у розпещеність, але загалом турецькі діти ростуть у дуже люблячій та щасливій атмосфері, у них з дитинства закладається довіра до світу. Але чи має значення, син чи донька народжується у турка? Звісно, кожен чоловік каже, що хоче спадкоємця. Народження сина викликає похвалу та схвалення серед друзів. Жінка, яка народила сина, відразу стає ніби на сходинку вищою. Коли турки дізнаються, що в мене 4 сини, то роблять так: "О-о-о..." Ні, навіть так: "О-о-о, машалах!" І це приємно, що ховати. Хоча б тут не питають співчутливо: «Дівчинку хотіли?»
Але насправді доньок турки люблять набагато більше. Як тільки в сім'ї з'являється дівчинка, дружина відходить на другий план, тому що вся увага переключається на доньку. Турецькі дівчатка — татові принцеси, яких балують і виконують усі їхні бажання. Дівчатка, виростаючи в такій атмосфері кохання, знають собі ціну і ніколи не дозволять ображати себе ні молодій людині, ні чоловікові: за нею стоїть сім'я на чолі з татом і братами, за неї є комусь заступитися.
Ось такий дисонанс у питанні дітонародження: традиції вимагають хлопчика, але все кохання та ніжність тата дістаються дівчаткам. Звичайно, батьки люблять своїх дітей однаково, не обмежуючи нікого, але серед знайомих турецьких сімей я спостерігаю саме таку картину: хлопчики ближчі до мами, а дочок балують тата.
Сім'я в Туреччині має дуже велике значення, з нею радяться при прийнятті рішень, її думка найчастіше відіграє важливу роль у будівництві майбутнього, тому не дивно, що до вибору супутника життя тут підходять відповідально. Спочатку організують оглядини (kız bakma) , де молодий чоловік і дівчина можуть познайомитися та вирішити, чи підходять вони один одному. Якщо кандидатури підійшли, то після цього відбувається друга дія весільного ритуалу – сватання (çöpçatanlık) . Тут уже і чоловіки, і жінки із сім'ї нареченого приходять у гості до нареченої. Наречена готує домашню баклаву та під час посиденьок обслуговує гостей.
Коли всі деталі та витрати узгоджені, наречений для закріплення своїх намірів дарує нареченій гарну розшиту хустку та кільце. Наступний етап відносин - це заручини (nişan) . Молоді люди оголошують себе парою та зобов'язуються одружитися. Між нішаном та весіллям може пройти як пара місяців, так і пара років. Зазвичай у цей час майбутнє подружжя облаштовує побут.
Якщо все склалося вдало і призначено дату весілля, то перед цією подією наречена влаштовує своєрідний дівич-вечір — ніч хни (kina gecesi) . Ця традиція сягає корінням у давнину, і зараз уже невідомо, з якої країни прийшов цей обряд. Дівчина одягає красиву розшиту сукню, обличчя закриває червоний вуаль, її всаджують у центрі зали, і подруги оплакують прощання з дівочим життям.
Після цього найщасливіші у шлюбі жінки розводять хну та малюють на руках нареченої символічні візерунки мехенді. У день весілля (düğün) нареченій з ранку роблять макіяж, укладання, вона одягає весільну сукню, і старший у сім'ї чоловік зав'язує їй червоний пояс. Наречений забирає наречену з дому чи салону краси, і під звуки барабанів вони їдуть на реєстрацію шлюбу.
Після церемонії молоді їдуть до ресторану, де їх зустрічають гості, і розпочинаються веселощі. Турецькі весілля зазвичай дуже багатолюдні, в середньому близько 500 гостей приходять на свято. Застілля не таке пишне, як заведено в Росії, на столі стоять безалкогольні напої та закуски. Натомість весілля проходять дуже весело, гості багато танцюють та дарують подарунки молодим.
У чому на відміну від російського весілля?
Весілля на 500 осіб не вважається великим.
Без алкоголю (бувають винятки, але зазвичай на столах його немає).
Немає пишного застілля з безліччю страв та закусок.
Молодим дарують гроші чи золото. Дарувати посуд, техніку чи текстиль не прийнято.
Виїзна фотосесія нареченого та нареченої влаштовується в окремий день, щоб вони не перевтомлювалися.
Буває, що весільний торт пластиковий, а молоді та гості імітують його поїдання.
Найголовніше, що варто запам'ятати, - не показуйте турку "фігу". Ні, не тому, що він образиться на вашу жадібність! Жест «фіга» в Туреччині — страшна образа, рівноцінна середньому пальцю, тільки гірша. Тож, якщо не згоден із цінником на ринку і стільки грошей давати не хочеш, краще просто мовчки піти, а не робити продавцю такі неоднозначні натяки.
Якщо турків хоче сказати «ні», він може трохи запрокинути голову, піднімаючи брови. Якщо він хоче сказати зовсім категоричне «ні», то додасть ще цокання язиком. Спершу незвично, потім звикаєш, що тобі вже відповіли бровами. Якщо турків хитає головою і тихо примовляє «Аллах, Аллах» (зазвичай це звучить як «алла-алла»), то він чимось обурений або не схвалює. При зустрічі чоловіки тиснуть один одному руки і стикаються щоками, як за поцілунку. Жінкам, до речі, теж заведено тиснути руки у діловій сфері спілкування, але без обіймань.
Якщо турків наляканий, він прикушує великий палець і закидає голову назад. Є в цьому жесті щось комічне, і досі не можу до нього звикнути. Жест, що означає людину, що випила (поклацання пальцем по шиї), у турків разом з потисканням плечима означає «грошей немає». Тому не думайте, що вам щось натякають, ресторану не буде. Ще один смішний, на мій погляд, жест: коли турок хоче сказати, що він вас розкусив і обдурити його не вийде, він відтягує нижню повіку вниз: "Я все бачу, мене не проведеш!"
Якщо турків хоче подякувати по-особливому, він прикладає праву руку до серця і киває. Не переживайте, у коханні освідчуватися не буде, просто людина хоче висловити свою подяку. Знайомий нам завдяки кавказьким народам жест "дуже смачно" - складені в щіпку пальці, піднесені до губ: "Вах, як смачно!" Якщо турка щось замучило або йому набридло, то він візьме себе за одяг біля плечей і потрясе, ніби струшуючи щось із себе. Сподіваюся, що вам не доведеться побачити цей жест на свою адресу.
Муся — одне з найпопулярніших котячих імен у нашій країні. Тому ми анітрохи не сумнівалися, коли називали так нашу турецьку кішку. Що з того вийшло?
У моєї знайомої була кішечка, яку вона нещодавно підібрала, облагородила і була готова віддати в добрі руки. Цими добрими руками виявились ми. Тож у нас з'явився новий член сім'ї. З ім'ям ми довго не думали, вирішили дати просте російське котяче ім'я Муся. Звали б ми її Мусей і нікому це не заважало б, якби нам не довелося робити їй паспорт. Планували поїздку до Росії, Мусю вирішили брати із собою. Але на одному чесному слові її не забереш, тому я взяла Мусю і пішла з нею до ветеринара.
Ветеринар, молодий турок, довго хвалив кішку, говорив, яка вона у нас чудова і красива, зробив щеплення і почав заповнювати паспорт.
- Як її звати?
- Муся.
- ...
Бідолашний ветеринар завис, підняв голову і подивився на мене очима, сповненими подиву:
- Чому?
І тут до мене нарешті дійшло, що його так збентежило. І навіть стало трохи соромно.
Муса - один з найбільших пророків в ісламі, відповідає біблійному Мойсеєві. Він дуже шанується мусульманами, його ім'я часто згадується у Корані. І тут уявіть, що про мене думав у цей момент ветеринар-мусульманин. Це рівноцінно тому, якби араб прийшов з кішкою до російської ветеринарної клініки і попросив записати її Ісусом у котячому паспорті.
У тій ситуації я змогла порозумітися, не образивши його, ми навіть посміялися і розлучилися по-доброму. Але все-таки моя вам порада: ніколи не називайте кішку Мусей у Туреччині, побережіть почуття віруючих, коли зватимете її з балкона.
Турецька кухня входить до трійки найкращих кухонь світу. У ній поєднуються східний колорит і європейська стриманість, а рахат-лукум, халву чи пахлаву хоч раз пробував кожен. Але є страви, які ви, напевно, запам'ятаєте завдяки їх дуже дивним назвам.
Баба гануш («Задоволений тато») — пікантна закуска із запечених баклажанів з овочами, лимонним соком, тахіні та спеціями. Вона дуже поширена на Близькому Сході та середземноморських країнах.
Є кілька версій походження назви:
Дружина забула баклажани на плиті, вони підгоріли, але вона не розгубилася і зробила пюре для чоловіка.
Священик (тато) пригостив усіх у селі новим блюдом, а її мешканці дали закуску його ім'я.
Хоч би який варіант ми вибрали — головне, що тато задоволений. Що не дивно, адже закуска і справді дуже смачна.
Карніарик («Вспоротий живіт») — і знову баклажани, але цього разу запечені цілком, а потім «вспороті» вздовж і начинені фаршем зі спеціями. Страва дуже смачна та ситна. Турецькі господині часто готують його на обід чи вечерю, незважаючи на кровожерливу назву.
Кадинбуду («Жіноче стегно») - смажені котлети з фаршу з рисом. Тут все зрозуміло: кёфте, звичайні турецькі котлетки, досить маленькі, плоскі, а кадинбуду товсті, соковиті, апетитні — справжнє жіноче стегно.
Імам-баялди («Імам втратив свідомість») — знову улюблені турками баклажани, але цього разу фаршировані тушкованими овочами з волоськими горіхами та спеціями. Ну дуже смачна страва, так що не дивно, що навіть імами непритомніють.