Людина є неймовірно складною соціальною істотою, проте деякі почуття, як-от любов, страх і батьківські інстинкти, виділяються на тлі решти. Нещодавно вчені з'ясували, що наш вид не самотній у плані сили цих рис.
Дослідження мишей роду Peromyscus, моторних північноамериканських диких мишей, нагадує байку Езопа про міську і сільську мишу, відображаючи розмаїття способу життя цих гризунів і середовища їхнього проживання. Ці миші, на відміну від їх широко досліджуваного лабораторного побратима Mus musculus, демонструють природну багату варіативність поведінки. Саме вона допомогла вченим вивчити одні з найсильніших почуттів, які переважають у людях, пише The Scientist.
Таке поведінкове розмаїття робить диких мишей безцінними для вивчення генетичних і нейронних впливів на такі риси, як виховання дітей, звички спарювання і реакція на загрозу. Поведінка видів Peromyscus, від моногамії та самовідданого батьківства до безладних статевих зв'язків і мінімальної турботи про потомство, дала змогу дослідникам зазирнути в складний світ соціальної природи.
Понад століття натуралісти дивувалися поведінковій мінливості цих мишей по всій Північній Америці. З розвитком молекулярних технологій дослідники стали глибше вивчати їхню нейробіологію, щоб зрозуміти ці унікальні форми поведінки. На відміну від лабораторних мишей, яким часто бракує генетичної варіативності, миші Peromyscus, яких або спіймали в дикій природі, або утримують у лабораторії як зовнішні штами, дають змогу проводити ретельні випробування в контрольованих умовах.
Багато видів цього роду можуть схрещуватися між собою, що полегшує генетичні дослідження, які дають змогу пов'язати конкретні ділянки геному з різними видами поведінки. Ця природна варіативність, зазначає Фелікс Байєр з Інституту досліджень мозку Макса Планка, підвищує цінність цих мишей як моделей для вивчення поведінки.
Батьківська поведінка у видів Peromyscus сильно розрізняється, що слугує наочним прикладом поведінкового і генетичного розмаїття. У таких видів, як P. polionotus (миша Олдфілда) і P. californicus (каліфорнійська миша), обоє батьків беруть активну участь у вихованні потомства, що є рідкістю серед ссавців.
Дослідження, проведене під керівництвом Андреса Бендескі, який працює зараз у Колумбійському університеті й опубліковане в журналі Nature, показало, що така поведінка значною мірою передається у спадок. Експерименти з перехресним вихованням показали, що потомство переймає поведінку біологічних батьків незалежно від умов виховання.
Деякі дослідження також вказують на генетичні чинники, як-от експресія генів-попередників вазопресину в гіпоталамусі, що впливають на батьківські стратегії та якість будівництва гнізда. Поведінка у відповідь на загрозу — ще одна область інтриги. У своєму дослідженні Байєр порівняв такі види, як P. maniculatus (східна оленяча миша) і P. polionotus, і виявив відмінності в реакції на загрозу, зумовлені середовищем проживання. У той час як P. maniculatus, що мешкає в густій рослинності, швидко тікає від небезпеки, P. polionotus, адаптована до відкритих полів, спочатку завмирає.
Нейронні дослідження показали, що дорсальна періакедуктальна сіра зона (dPAG) мозку відіграє ключову роль у цих реакціях, а рівень активності корелює зі швидкістю втечі. Нарешті, дослідження батьківства у моногамних видів, таких як каліфорнійська миша, виявили нейронну пластичність, пов'язану з вихованням дітей. Венді Зальцман з Каліфорнійського університету в Ріверсайді вивчає, чи змінює батьківство слухові системи для кращого виявлення вокалізації дитинчат, що свідчить про сенсорну адаптацію в батьківських ролях. Р
Род Peromyscus, з його природним розмаїттям і здатністю до схрещування, є перспективною моделлю для вивчення генетичних і нейронних основ поведінки, пропонуючи перспективи, які недоступні традиційним лабораторним мишам. Це дослідження збагачує наше розуміння еволюції та взаємодії генетики, середовища та поведінки, відкриваючи можливості для порівняльних досліджень інших ссавців і одночасно проливаючи світло на поведінкові риси людини.