Поліна Комар - одна з тих молодих художниць, ім'я яких все частіше звучить у міжнародному художньому контексті. При цьому вона свідомо дистанціюється від логіки швидкого успіху та ефектних жестів. Для Поліни мистецтво - це робота на довгій дистанції, яка потребує уваги, внутрішньої дисципліни та готовності до сумніву. Наступний 2025 рік обіцяє стати для неї знаковим: попереду престижні конкурси, участь у масштабних соціальних ініціативах та запрошення до міжнародних журі. У розмові вона ділиться тим, як готується до цього насиченого етапу, як розуміє відповідальність художника сьогодні і чому сенс для неї важливіший за зовнішні показники.
- У наступному році на вас чекають серйозні міжнародні виклики: ви готуєтеся до лондонського конкурсу Golden Time Talent Award, а ваша робота Inspired by Creation of Adam номінована на італійську премію Global Art Vision Award. Чи не створює такий масштаб планів тиску?
- Це справді створює тиск, але не у звичному розумінні. Швидше – внутрішнє. Майбутні конкурси та номінації не сприймаються мною як самоціль чи привід розслабитись. Навпаки, вони дуже чітко означають відповідальність.
Готуючи портфоліо для лондонського конкурсу в категоріях Painting , Reproduction та Mural , я ловлю себе на думці, що найскладніше – не намагатися використати вже знайдений, «безпечний» хід. Дуже легко почати відтворювати те, що потенційно отримає схвалення журі, але для митця це небезпечний шлях. Тому я сприймаю майбутні номінації як нагадування: ти маєш бути максимально чесною в тому, що й навіщо робиш саме зараз.
- Як ви справляєтеся з очікуваннями інституцій та глядачів з огляду на такий щільний графік майбутніх міжнародних проектів?
- Я намагаюся не тримати очікування у фокусі. Як тільки художник починає працювати на реакцію, він втрачає контакт із собою. Мені допомагає зосередженість на процесі: що я зараз досліджую, чому ця тема для мене важлива. Якщо цей внутрішній діалог є чесним, зовнішні очікування перестають керувати рішеннями.
- Як ви сьогодні розумієте успіх у мистецтві?
– Для мене успіх – це не кількість запланованих виставок чи потенційних нагород, а можливість зберігати інтерес до роботи та не спрощувати себе. Якщо ти продовжуєш ставити собі складні питання, якщо робота не стає зручною та передбачуваною — значить процес живий. Успіх – це не точка, а стан руху.
- Як ви бачите свій розвиток як художниці у найближчі роки?
- Мені важливо продовжувати працювати з масштабом та простором. Мене цікавить взаємодія мистецтва та архітектури, ситуація, коли робота виходить за межі галереї та починає існувати в реальному середовищі. Саме тому мені зараз такі цікаві напрями мурального мистецтва та художньої репродукції. При цьому я не хочу відмовлятися від камерного живопису. Для мене важливо зберігати баланс між внутрішньою роботою та зовнішнім діалогом.
- Чи є у вас відчуття «довгої дистанції» у професії?
- Так, і це одне із найважливіших відчуттів. Я не сприймаю мистецтво як спринт. Мені близька ідея довгого шляху, де є місце паузам і перегляду поглядів. Швидке зростання може бути спокусливим, але якщо за ним не стоїть внутрішня база, воно знецінюється. Я не поспішаю – мені важливо рости чесно.
- Наприкінці 2025 року ви маєте виступити у новій для себе ролі: ви прийняли запрошення стати членом відбіркового комітету журі міжнародної мультидисциплінарної виставки Time Vector від галереї ALL Gallery. Чи змінює це ваш погляд на маркери професійного зростання?
- Безперечно. Оцінювати роботи інших авторів – це величезна відповідальність, яка потребує зрілості. Для мене маркер зростання – це не зовнішні показники, а ускладнення внутрішньої оптики. Зростання – це відмова від очевидних рішень та робота з нюансами: з тишею, паузою, недомовленістю. Це набагато складніше, ніж яскравий жест.
– Як ви розумієте відповідальність митця сьогодні? На особливу увагу заслуговує те, що восени 2025 року ваші роботи стануть частиною соціального проекту Beauty in Strength ...
- Відповідальність – це чутливість до контексту. Я не вважаю, що мистецтво має повчати, але митець має бути уважним. Особливо якщо робота стає частиною соціального простору, де глядач уразливий. Проект Beauty in Strength фонду Global Development Foundation, до якого я зараз готуюся, спрямований на емоційну підтримку жінок у складних ситуаціях. Як і в моїй поточній роботі з дітьми з аутизмом, де мистецтво є інструментом розвитку сенсорного сприйняття, тут важливо створити середовище підтримки без тиску. Мистецтво там має не кричати, а бути поряд.
- Що для вас головне у професії художника?
- Зберігати чесність із собою. Це звучить просто, але практично потребує постійної дисципліни. Якщо митець чесний, глядач це відчуває. Все інше – другорядне.
- Якою ви бачите себе та своє мистецтво через кілька років?
- Я б хотіла, щоб мої роботи зберігали здатність бути доречними у різних контекстах: у галереї, у місті, у соціальних ініціативах. Для мене важливо не закріпитися в одному образі, а дозволити собі розвиток з увагою кожного кроку. Я хочу, щоб шлях залишався живим.
Поліна Комар – українська художниця, яка працює у напрямках живопису, мурального мистецтва та художньої репродукції.