Масові смерті не лякали радянську владу, але головне було — не допустити розголосу
Нищівний Голодомор в Україні — не єдина трагедія, до якої причетна радянська влада. Ще щонайменше три масові смерті людей відбулися з того часу на українських землях через недбалість, умисел або ж невтручання влади СРСР,
26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася ядерна аварія, в результаті якої рівень радіації в 300 разів перевищив потужність вибуху бомби в Хіросімі. Не говорячи про причину аварії, варто нагадати про реакцію влади на неї — вона спричинила чимало відкладеного у часі лиха. Спочатку радянська влада приховувала масштаби аварії, попри руйнування реактора та обвал будівлі. Радіоактивні матеріали поширилися по Європі, це було помічено вченими, причому 60% з них осіли в Білорусі. На запит влади Швеції в СРСР не відповідали. Своїм громадянам радянська влада також нічого не повідомила.
Після аварії на Чорнобильській АЕС радіостанція "Прип'ять" випустила попередження про евакуацію через 34 години, за кілька годин 50 тисяч людей, які до цього вільно гуляли вулицями, виїхали зі своїх будинків назавжди. При цьому активне виверження радіоактивних речовин зі зруйнованого реактора зупинили лише наприкінці травня 1986 року. Радянський уряд вирішив оголосити про аварію пізніше і програма "Время" першою передала її в ефір 28 квітня. Про ризик радіаційного забруднення, наслідки для людей не повідомляли, а першотравневу демонстрацію в Києві не скасовували.
Куренівська трагедія — це одна з найбільших техногенних катастроф в історії України, що сталася 13 березня 1961 року в Києві. Внаслідок прориву дамби, яка утримувала рідку пульпу з Бабиного Яру, потужний сельовий потік затопив район Куренівки, призвівши до численних жертв і руйнувань.
На початку 1950-х років київська влада прийняла рішення про ліквідацію Бабиного Яру, якраз трапилась "слушна" нагода — цегельному заводу потрібно було зливати відходи виробництва. Їх качали іноді цілодобово весь рік — будівництво комунізму потребувало цегли. Однак проєкт був розрахований тільки на 8 годин викачування і тільки коли немає морозів.
Про проблему протікання знали — але наказ знайти рішення за кілька років до трагедії лишився тільки на папері. 13 березня о 6.45 працівник помітив розмив, але запобігти трагедії було неможливо. Слідом за водою пішла пульпа — відходи виробництва цегли.
З 8.30 вода, змішана з піском, ґрунтами, глиною руйнуючи все на своєму шляху насувалась на людей. Хвиля висотою 8-10 м зносила будинки, транспорт, спортивні споруди. Товщина мулу була до 4 метрів, пульпа затопила понад 30 га.
Після трагедії радянська влада намагалась зменшити масштаби катастрофи, замовчуючи інформацію про кількість жертв і руйнувань. Офіційно загинуло 145 осіб, але неофіційні дані вказують на можливу кількість жертв до 1500 осіб. 145 жертв назвали в кінці березня, але розкопки тривали ще протягом 2 років. Землю просто перекопали екскаваторами, а в рештках пульпи можуть досі лишатися тіла. Щоб уникнути розголосу, знайдені тіла ховали не під датою загибелі, а приписуючи інші дати смерті.
Невелике містечко в Чернігівській області в часи Другої світової (1943 рік) стала місцем суцільного жаху — за 3 дні знищили 6700 людей, в тому числі і дітей. Про це радянська влада не хотіла повідомляти, адже причиною трагедії був вчинок партизанів. Вони напали на в'язницю в Корюківці, щоб звільнити двох дітей партизанського ватажка, вбили охоронців. За правилами фашистів — всіх в населеному пункті після такого мали стратити.
Все почалось 1 березня — в містечко заїхали 300 осіб фашистів (німців, угорців, росіян з польського загону). Людей розстрілювали прямо в їх будинках або виводили в центр міста. Будинки спалювали, іноді з все ще живими жертвами розстрілу. Навколо були загони партизанів — кілька тисяч осіб, але вони не втручались за вказівкою згори. Це робили, щоб викликати "відгук" населення на трагедію. За тиждень окупанти повернулись та вбили, спалюючи живцем тих, хто повернувся на руїни селища після втечі. 5612 людей наразі лишаються невпізнаними.
