МОЗ затвердило новий Стандарт, який визначає, коли дорослому пацієнту потрібне лікування у стаціонарі, а коли можна обійтися допомогою вдома. Документ затверджений наказом №1044 від 30 липня 2026 року і є обов’язковим для медзакладів усіх форм власності.
Сам діагноз тепер не означає автоматичної госпіталізації. Лікар оцінює загальний стан людини, результати обстежень, перебіг хвороби, супутні захворювання та можливість безпечно лікуватися вдома.
Стаціонар може знадобитися, якщо пацієнту потрібні:
Для різних захворювань передбачені окремі критерії.
Новий Стандарт не працює як механічний алгоритм. Якщо формальні критерії не виконані, але медик бачить загрозу для пацієнта, він може прийняти рішення про госпіталізацію. Однак таке рішення потрібно обґрунтувати та зафіксувати в медичній документації.
Якщо одразу визначити подальшу тактику неможливо, пацієнта можуть залишити під спостереженням до 24 годин. Після цього його госпіталізують, переведуть до іншого відділення або продовжать лікувати амбулаторно.
Медики можуть враховувати й соціальні обставини. Наприклад, відсутність безпечного житла, тепла, води, електроенергії чи зв’язку, неможливість самостійно себе обслуговувати або виконувати складне лікування.
Також враховуватимуть ситуації, коли через відсутність транспорту чи зв’язку людина не зможе вчасно приїхати на повторний огляд. У таких випадках можлива тимчасова госпіталізація.
Якщо людина більше не потребує цілодобового медичного спостереження і може безпечно лікуватися поза стаціонаром, її випишуть. Подальшим лікуванням може займатися сімейний лікар, який за потреби призначить обстеження або повторно направить до лікарні.
Для дітей рішення також приймають індивідуально, враховуючи не лише їхній стан, а й можливість батьків забезпечити належний догляд удома.
Голова наглядової ради Вінницької лікарні швидкої медичної допомоги Юлія Грига звертає увагу на ризик складного вибору для лікаря: госпіталізувати людину без формальної відповідності критеріям чи відправити додому.
У першому випадку можуть виникнути проблеми з оплатою лікування, а в другому — питання відповідальності, якщо стан пацієнта погіршиться.