Днями мені виповнилося 40 років. Раніше мені здавалося, що цього дня я прокинуся старенькою-розвалюшкою. Ну як же я була молода і дурна! Я зовсім не почуваюся тією бабусею, якою себе уявляла, коли була підлітком. Хоча деякі оточуючі досі готові «списувати на брухт» усіх жінок на п'ятому десятку. Особливо розлучених і з дітьми. Я, до речі, теж попрощалася з чоловіком.
У 15 років я думала, що в 40 зустрічатиму свою старість. Мої батьки тоді якраз були приблизно в цьому віці: тато вже почав сивіти, а мама з вічною хімією на голові виглядала не зовсім сучасно. У мене ж попереду було ще дуже багато: інститут, перше кохання, переїзд. І я, дивлячись на батьків згори, думала, що вони до своїх років мало чого досягли. «Я буду зовсім інший!» - думалося мені.
Коли я бачила, як мама і тато завзято відзначають свята з друзями, танцюють і регочуть, я думала: «Ну які танці в такому віці?»
Пам'ятаю кумедний випадок. Коли одна з маминих подруг, тітка Олена, завагітніла в 40 років, я просто втратила мову. У моїй голові крутилося: «Як їй, такій старій, не соромно ходити з животом?!» Я навіть наважилася поговорити про це з мамою. І вона як зарже: «А ти прикинь, твоя бабуся мене в 41 народила». Я, звичайно, була в повному шоці. Було дуже дивно, що такі «старі» можуть бути батьками.
Я вперше народила в 25. 40 років мені так само здавалися якимось нескінченно далеким віком. Мені ж ще не 30! Та за ці роки я о-го-го скільки зроблю! Стану якщо не суперзіркою, то вже точно найкращою у своїй області (ось зараз тільки кашу доварю, підгузок сину поміняю і почну підкорювати світ). І з чоловіком у нас палатимуть любов і пристрасть, як зараз, і дитину виховаю ідеальною. А мною обов'язково всі пишатимуться.
І в 30, і в 35 років я все ще була впевнена, що 40 — це не про мене. Це про якихось дорослих тітоньок, яких я бачу в бухгалтерії, на ринку, в перукарні, в метро. Ну а я все ще молода і задерикувата, з купою можливостей для самореалізації. Я інша.
Я вселяла собі, що, як тільки мені стукне 40, все - чаклунство закінчиться. Вранці я прокинуся в зморшках, з артритом, з незадоволеною фізіономією та без чоловіка.
Непомітно ця цифра ставала ближчою. Не стало тата. Мама різко здала. І так, чоловік знайшов собі нову супутницю, молодшу за мене. У сина якраз почався перехідний вік. Від нервів почало пустувати і моє здоров'я. Провівши 2 тижні у лікарні, я ніби переродилася. Я зрозуміла: до 40 років можна і не дотягнути, якщо не взяти себе в руки.
У 39 років я розлучилася. І ось я «розведення з причепом», як заведено говорити за спиною у таких жінок. Ми з чоловіком довго та болісно ділили квартиру. За сина він не боровся. Але найбільше я очманіла, коли в один із днів у дверях нашої двійки з'явився колишній у супроводі своєї нової пасії. Хотів похвалитися, яку він мені заміну знайшов, та й «хороми» показати. Правда, його дамі стало погано і вона сама вилетіла за двері, після того як я випалила чоловікові: «Ти дурниці твори, але знай, що Пандору назад у ящик не заженеш» (ця фраза запам'яталася мені, коли я натрапила на статтю про енкоди ). Він одразу кинувся її заспокоювати, і після цього її ноги в нашій квартирі не було. Нервів, звісно, я тоді витратила багато.
Після розлучення чоловік бився як лев за кожний із 2 телевізорів, за пилосос і пральну машину, за рушники і навіть за постільну білизну. Після того, як все закінчилося, ми з сином купили квартиру-студію. Щоправда, в іншому місті, яке менше, зате ближче до моєї мами. Це було вигідніше за ціною: вистачило хоч і на невелику квартиру, але і в мене, і в сина є свої кімнати.
Майже через рік після розлучення моє життя стало кращим. У мене з'явилося стійке відчуття, що зараз 40 — це нові 30 і все більше жінок у моєму оточенні згодні з цим твердженням.
Разом із колишнім із мого життя зникли зайві люди. У мене тепер тільки пара моїх подруг, зате справжніх! Ми багато сміємось і розуміємо один одного з напівпогляду. І, звичайно, стоїмо один за одного горою. І навіть незважаючи на різні міста, ми стали бачитися частіше.
І нарешті я змогла зі спокійною совістю звести спілкування з колишньою свекрухою до мінімуму. Вона мене завжди недолюблювала. А після розлучення вона зробила винною у розпаді сім'ї мене. Сказала, що я могла б і не викаблучуватися, а заплющити очі на інтрижку її сина. Адже вона колись вибачила свого чоловіка. На щастя, я не наслідувала її «мудру» пораду.
І нехай моє тіло вже не таке, як двадцять років тому, але перед ним тепер уже інші завдання. Не треба виношувати дитину, годувати її та не спати ночами. Тепер моя мета — з його допомогою насолоджуватися життям, доглядати його і любити його. Зізнатись чесно, раніше я цього ніколи не робила. Зараз саме час.
Багато чого до 40 років я спробувала вперше. Наприклад, я завела кота. Ця пухнаста грудка попалася мені на очі поряд з новим будинком. Він жалібно нявкав, і я не змогла залишити його там. Назвала Василем. Виріс великий і лагідний кіт із вбудованим «мурчатором» усередині, який ніколи не відключається.
У моїй квартирі вперше з'явилися квіти. На моїх віконцях цвітуть улюблені з дитинства фіалки і моє нове кохання — орхідеї. Доглядати їх і бачити результати своєї праці — це окремий вид задоволення.
Це, мабуть, у життя таке почуття гумору, але саме до 40 років я раптом усвідомила, що в попередні роки ніби писала олівцем, а зараз починаю жити яскраво — як хочеться мені. Я ще тільки навчаюсь і дуже намагаюся чути свої бажання та виконувати їх.
Раніше я дивилася на мам-одинаків старше 40, які тягнуть дитину, і в голові крутилося: «Бідолашки! Ніхто їх не приголубить, не зігріє теплими словами. Нікому вони не потрібні. А зараз я зрозуміла, що сімейне життя не гарантує щастя. Але до мене раптом дійшло, що я зовсім не самотня (у мене, як мінімум, є син) — я вільна. Це зовсім різні стани душі. І це солодке почуття свободи я не проміняю на «хоч якісь стосунки» — лише на ті, що роблять щасливішим. Інших мені й задарма не треба.
Із сином стало простіше. Йому 15, найбурхливіший протест начебто позаду. Ми навіть можемо разом сходити на концерт, поговорити про новий фільм. Я не дбаю про його оцінки, оскільки це не моя зона відповідальності. Мій хлопчик стає дорослим хлопцем зі своїми судженнями та поглядами на життя. Мені з ним цікаво. І йому зі мною, здається, також.
П'ятий десяток виявився чудовим віком, коли не потрібне чуже схвалення для того, наприклад, щоб змінити колір волосся на яскравий. Я беру і роблю це (а раніше то мама не дозволяла, то чоловік із свекрухою були незадоволені). Мене не зачіпають нетактовні питання та косі погляди. Я зрозуміла, що можу бути неідеальною, і мені начхати, що комусь це не до вподоби.
У 30–35 років заривалася в роботі, орала як кінь, щоб досягти підвищення. Я багато втратила у дорослішанні сина, у спілкуванні з мамою. Не милувалася, як цвітуть її яблуні та вишні у саду.
До 40 років я усвідомила, що приказка «Найбільше в колгоспі працював кінь, але головою він так і не став» якраз про мою кар'єру. І вирішила послабити хватку. Ні, я не почала робити свою роботу гірше, але я не намагаюся встигнути переробити все зараз і відразу, як тільки бачу на годиннику 18:00, а встаю і йду додому. Відпустку я більше не беру просто грошима — чесно відпочиваю.
Я почала приділяти багато уваги мамі. Їй 65. Вона тільки зараз почала приходити до тями після того, як втратила мого батька. Вона вперше поїхала до санаторію сама, а потім ми вирішили вирушити втрьох — з нею та моїм сином. З'їздили до культурної столиці на кілька днів. Дивлячись на неї, я розумію, що життя може перевернутися і в 40, і в 65, але якщо воно триває, це і є найбільше диво.
Тепер мене не лякає усвідомлення того, що я розміняла п'ятий десяток. Цифри тепер ніщо для мене. Важливо, що у мене є класна дитина, моя матуся жива, є друзі, улюблена робота, житло та плани на подальше життя. На карті є стільки місць, де я хотіла б побувати! Ще я записалася на курси співу та мрію грати на гітарі. Я переконалася, що у 40 років усе тільки починається.
І користувачі інтернету погоджуються з тим, що боятися віку не варто.
У світі говорять, що 40 — це нові 30 . І звичайні жінки, і багато знаменитостей у цьому віці вирішують вперше стати мамами . Багато хто кардинально змінює свій вектор діяльності, знаходить нові хобі, переїжджає жити в місце своєї мрії. Тому що 40 — це не старість, а нормальний вік для змін у житті. І ніяк інакше.