Лупцювати чи вдаватися до інших фізичних покарань. Тільки сама особистість має право розпоряджатися власним тілом, дозволяти себе торкатися, і дитина не виняток. Фізичні покарання призводять до надмірної агресії, адже спричиняють сильні емоції, але адекватно відповісти дорослому дитина, певна річ, не може.
Пообіцяти і не виконати. Іноді, коли дитина вередує, дорослий може необачно пообіцяти щось купити або кудись піти разом. Сподіватися, що дитина забуде обіцянку, не варто: багата уява дитини лише розпалює бажання. Обіцянку нагадають і вдруге, і втретє, і доведеться або виконувати, або втрачати довіру власної дитини і вплив на неї.
Обманити з виховною метою. Це «виховні» омани на зразок «Будеш гримасувати — залишишся з таким обличчям назавжди». Дитина з часом дізнається правду від інших людей, і вірити буде вже їм, а не вам.
Заборонити плакати. «Припини ниття», «Годі рюмсати»… Заборона негативних почуттів лише заганяє їх углиб психіки, провокуючи неврози.
Порівняти з іншою дитиною. Сусідська дитина не бешкетує, однокласники навчаються на відмінно, але це не приводи порівнювати їх з власним малюком. По-перше, кожна особистість неповторна, а по-друге, ефект від таких порівнянь нульовий. Дитина лише вирішить, що її не люблять.
Ігнорувати. На щастя, такий спосіб покарання зустрічається у нашій країні нечасто. Але наслідки у нього важкі: астенічний стан, депресії або істеричні припадки.
Сказати, що проблема дитини — дурниця. Якщо дитина переживає з якогось приводу, це автоматично означає, що для неї це не дурниця, навіть якщо вам видається навпаки. Відсутність співчуття призведе лише до того, що подальші проблеми дитина не розповідатиме.