Чи бувало у вас таке? Обід завершився, відчуття насичення очевидне, але десерт все одно вабить. Дослідники з Інституту досліджень метаболізму Макса Планка в Кельні з’ясували, що так званий «десертний шлунок» — зовсім не міф, а особливість роботи мозку.
Виявилося, що ті самі нейрони, які сигналізують про ситість, одночасно викликають бажання з'їсти що-небудь солодке. У людей і мишей цей «десертний шлях» запускається вже за одного лише сприйняття цукру, вивільняючи β-ендорфін — речовину, пов’язану з відчуттям задоволення. З еволюційного погляду це логічно: цукор миттєво дає енергію. До того ж, блокування цього механізму може стати новим підходом у лікуванні ожиріння.
Щоб розібратися в механізмі роботи «десертного шлунка», вчені провели експерименти на мишах. Виявилося, що навіть повністю ситі гризуни охоче їли солодощі. Аналіз їхнього мозку показав, що в цьому процесі беруть участь особливі нейрони POMC, які активуються під час контакту з цукром і посилюють апетит. Ба більше, коли ситі миші споживали цукор, їхній організм не просто виробляв сигнальні молекули насичення, а й вивільняв β-ендорфін — ендогенний опіат, що створює відчуття задоволення і підштовхує до подальшого споживання солодкого. Цікаво, що цей механізм спрацьовував винятково при споживанні цукру, а не жирної чи звичайної їжі. Коли вчені заблокували цей шлях, ситі миші перестали цікавитися цукром. Однак у голодних тварин такого ефекту не спостерігалося — їхня тяга до солодкого залишалася незмінною.
Цікаво, що механізм вмикався ще до фактичного споживання цукру. Навіть ті миші, які ніколи раніше його не куштували, починали виділяти β-ендорфін, щойно цукровий розчин потрапляв їм до рота. Чим більше цукру вони отримували, тим сильніше активувалася ця система.
А як йдуть справи у людей? Вчені провели дослідження на добровольцях, яким через зонд вводили цукровий розчин, і зафіксували аналогічну реакцію в їхньому мозку. У цій же ділянці розташовані численні опіатні рецептори, розташовані поруч із нейронами, що відповідають за насичення. «З еволюційного погляду це виправдано: у природі цукор трапляється рідко, але дає швидкий приплив енергії, тож мозок запрограмований на його споживання за першої ж нагоди», — пояснює Хеннінг Фенселау, голова дослідницької групи Інституту досліджень метаболізму Макса Планка.
Висновки вчених можуть відкрити нові шляхи лікування ожиріння. «Існують препарати, що блокують опіатні рецептори в мозку, але їхній ефект на зниження ваги не настільки виражений, як у ін'єкцій, що пригнічують апетит. Ми вважаємо, що їхня комбінація з іншими методами може дати більш значні результати. Однак це потребує подальших досліджень», — додає Фенселау.