«Перед тим як мій брат вийшов на бойове завдання, він прощався. Я його заспокоювала, казала, що все буде добре. “Щось тут не те. Нас туди відправляють, але не пояснюють, звідки можна евакуюватися. Ми йдемо навмання, як сліпі кошенята”», — пригадує Наталія Демʼяненко.
Артем зник безвісти в районі села Трудове, що в Покровському районі Донеччини. Востаннє виходив на звʼязок 25 листопада 2024 року з позицій. Тоді вже сформувався «мішок» — проміжок між флангами, які контролювали росіяни, намагаючись замкнути українські сили в оточення.
Нині в групах у соцмережах, де шукають зниклих безвісти, десятки повідомлень від рідних бійців, які тримали «Успенівський мішок» — де село Успенівка стало ключовим на цій ділянці фронту. hromadske поспілкувалося з їхніми рідними.
42-річний Артем Дерев’янко до війни працював на будівництві. Улітку 2024 року його мобілізували. Артем брав участь у боях під Вовчанськом, на Харківщині. Після з іншими бійцями 71 окремої єгерської бригади його відправили на Донеччину. У ніч проти 13 листопада разом із трьома іншими воїнами він зайняв позиції у Трудовому.
На той момент «горловина» мішка — від села Дальнє до Трудового — становила трохи понад 7 км. Ці села, як і низка інших, розкинулися за течією річки Сухі Яли. З обох берегів їх оточували росіяни.
Аналітики проєкту DeepState 11 листопада повідомили про погіршення ситуації на цьому напрямку. Писали: «Якщо ще й не взяти під контроль проблему з флангами, то дуже скоро вона перетвориться на чергову катастрофу».
Наталія звикла, що коли брат був у Вовчанську, то виходи на позиції зазвичай відбувалися за чітким графіком. Він писав, що йде на завдання, і через п’ять днів зв’язувався з рідними.
«Цього ж разу минуло не п’ять, а вісім днів — і від нього не було жодної звістки. Ми почали телефонувати командирам. Спершу нам відповідали, що все під контролем: хлопці виходять на зв’язок щогодини, але замінити їх ніким. Однак 27 листопада вранці нам повідомили, що ще ввечері 26-го вони зникли зі зв’язку», — пригадує сестра.
На той момент вона ще не знала, у якому саме селі був Артем, тож самотужки почала шукати. Коли дізналася, що у Трудовому, то після перегляду карти бойових дій стривожилася.
«Я розуміла, що звідти йому буде важко вийти. Вдалося знайти знайомого, який служив там у жовтні. Він розповів, що територію прострілювали з усіх боків. Телефонувала командуванню, питала, чи можуть вони пошукати наших. Але у відповідь чула, що немає можливості завести туди ані евакуаційні групи, ані важку техніку», — каже Наталія.
Сестра почала шукати інших родичів. Спершу відшукала 30 сімей, чиї рідні були так само в «Успенському мішку».
«Командир спочатку розповідав, що коли прийшла ротація, почався обстріл, і куди поділися наші — невідомо. Потім версія змінилася: начебто вони вийшли без наказу, попередивши про це, і їх дроном супроводжували. Через 20-30 хвилин після їхнього виходу їх атакували дрони», — пригадує жінка.
Пізніше військові розповіли їй, що у групі її брата були четверо бійців. Вони на тиждень залишилися без їжі та води. Тож були змушені виходити в темряві без наказу, бо, мовляв, ротації просто не було. Ніким було міняти. Після цього вони зникли.
Разом з іншими родинами зниклих Наталія писала колективні скарги до Держбюро розслідувань, щоб правоохоронці звернули увагу на цю ситуацію. Також зверталася і сама окремо — отримала відповідь, що її заявку прийняли, про результати повідомлять.
Леся просить не називати імені її зниклого безвісти 21-річного сина, щоб не нашкодити хлопцю, якщо він перебуває у полоні. За словами жінки, Микита (імʼя змінене) став призовником у 2021 році. Вчився на юриста. Коли перейшов на заочку, отримав повістку. Згодом узагалі покинув навчання, бо не відпустили з армії на сесію.
«Після початку великої війни підписав контракт, хоч я просила його цього не робити. Спершу їх нікуди не посилали, залишався в тиловій частині, а вже в листопаді 2024 року пройшов навчання на полігоні. Їм казали, що буде злагодження, але його не було, одразу відвезли на нуль», — каже Леся.
Микита зник безвісти 19 грудня. Востаннє Леся спілкувалася з ним за п’ять днів до того. Син написав матері, що любить її, просив не сумувати. І попередив, щоб та не «кіпішувала», бо він може довго не виходити на звʼязок. Це був перший Микитин вихід на нуль.
«19 грудня я відчула, наче мене клюнуло. Почала в соцмережах шукати щось, телефонувала до всіх. На гарячій лінії сказали, що інформації немає», — пригадує жінка.
Та матір не зупинялась і продовжувала шукати хоч якусь інформацію. Каже, що зв’язалася з командиром, який сказав, що з групою Микити «печальна історія», і ніхто не бачив, щоб її син виходив із позицій.
«А іншій мамі з роти Микити казав, що мого сина начебто бачили загиблим. Правди немає де взяти. Результатів службового розслідування ще немає. З Микитиної групи побратимів не можу нікого знайти», — каже Леся.
Алла теж попросила не називати імені зниклого безвісти 25-річного сина. У середині жовтня 2024 року він отримав повістку, пішов у ТЦК і мобілізувався. Півтора місяця проходив вишкіл, після чого його призначили у 71 бригаду. У кінці листопада перекинули на Донеччину.
«Нам казали, що їдемо у Дніпро ще навчатися. Нас розвели, ми недалеко від нуля. Нас ділять по 4-5 людей», — писав Іван (імʼя змінене) матері у месенджері. Зранку 28 листопада він повідомив про перший вихід на позиції.
«Минув тиждень, на зв’язок він не виходив. Я почала бити на сполох, надіслала запит до військової частини. Наступного дня відповіли, що мій син зник безвісти 29 листопада в районі Веселого Гаю. У групі Івана було четверо хлопців, усі так само зникли. Як телят, їх кинули на убій», — розповідає крізь сльози Алла.
У бригаді, за її словами, повідомили, що росіяни атакували позиції дронами. Бійців намагались шукати, але марно. Результатів службового розслідування так само ще немає.
34-річний Вадим Бойко мобілізувався на початку великої війни, розповідає його колишня дружина Валерія. Попри розлучення, у них збереглися хороші стосунки.
«Він працював на заводі. Я його не пускала, а на початку великої війни мобілізувався потайки. Сказав, що поїхав до батьків, але насправді у військкоматі був. Служив у тилу, а вже у листопаді перевели до 71 бригади», — розповідає Валерія.
12 грудня 2024 року був його перший бойовий вихід, тоді жінка спілкувалася з ним востаннє. Тиждень Валерія чекала, після чого звернулася на гарячу лінію бригади, де їй повідомили, що чоловік зник безвісти 20 грудня.
«Заступник командира сказав, що нічого невідомо про зникнення. Я питала, чи хтось із Вадимових побратимів вийшов, а він сказав, що ніхто. Згодом дізналася, що все-таки один побратим повернувся, але його контактів мені ніхто не дав», — пригадує Валерія.
Від інших військових вона чула, що Вадима начебто бачили загиблим, але підтверджень цьому немає. Нині вона чекає на результати службового розслідування.
Проєкт DeepState 20 грудня повідомив, що росіяни окупували Успенівку. Так, історія «мішка» завершилася. Аналітики заявляли, що не всі українські військові вийшли з оточення, водночас у командуванні таку інформацію заперечували.
Командування 71 окремої єгерської бригади відповіло hromadske, що їхні військові виконували бойове розпорядження і разом із суміжними підрозділами утримували позиції у своїй зоні відповідальності.
«Втрата позицій на одній ділянці чи самовільний відхід одного із військових організмів призводить до смертельної небезпеки для інших військ. Рішення про оборону рубежів чи спланований відступ ухвалюють військові органи управління вищої ланки», — каже командування.
Там згадали про Героя України Дмитра Масловського, який теж опинився в «Успенському мішку», де кинувся у рукопашний бій з окупантом, що був озброєний ножем, аби прикрити побратимів. Одного з них — на позивний Хаза — майже тиждень вважали зниклим безвісти, доки його, важкопораненого, не знайшли побратими під час чергової зачистки села Трудове, яке також було у «мішку» і за яке велись запеклі бої.
«Зі співчуттям та сумом ми ставимося до родин загиблих, зниклих безвісти воїнів. На полі бою завжди працюють групи евакуації, які з ризиком для власного життя розшукують та повертають додому тіла тих, хто вже отримав статус зниклого безвісти. Але, зі зрозумілих причин, це неможливо зробити із позицій, захоплених ворогом», — кажуть у бригаді.
У 71 ОЄБр наголосили, що для родичів діє телефонна гаряча лінія, через яку можна отримати відповіді на питання щодо оформлення необхідних документів, результатів розслідувань, фінансових виплат тощо.
«Комплекс заходів із розшуку, ідентифікації та повернення зниклих безвісти забезпечується, попри те, що бригада постійно веде важку бойову роботу на найтяжчих ділянках фронту», — каже командування.
Речник ОСУВ «Хортиця» Назар Волошин в етері телемаратону 16 грудня 2024 року сказав, що операція в «Успенівському мішку» полягала у тому, щоб максимально виснажити противника й зберегти особовий склад.