Анастасія Хмельницька народилася та до повномасштабної війни жила в Лисичанську. Коли народила донечку – придбала фотоапарат та полюбляла її знімати. Згодом хобі переросло в справу життя. Незадовго до вторгнення жінка відкрила єдину в місті фотостудію, якій не судилося довго існувати.
Кореспондентці видання ТРИБУН пані Анастасія розповіла про те, як фотографія ввійшла в її життя та не покинула попри війну.
Лисичанка навчалася в Харківському університеті на психолога та психотерапевта, отримала диплом магістра психології. Пізніше вийшла заміж та народила доньку. У 2018 році захотіла придбати фотоапарат, щоб знімати дитину.
“Я ніколи не планувала бути фотографинею. А потім так вийшло, що знайомі почали прохати зробити їм кадри, та вже десь за кілька місяців мене позвали фотографувати моє перше весілля. З того часу все і почалося. Я зрозуміла, що знайшла справу до душі”, – згадує жінка.
У Лисичанську дуже добре працювало сарафанне радіо, тому через невеликий проміжок часу пані Анастасія мала достатньо багато замовлень. Вона займалася різноманітними зйомками – від дитячих свят до весіль.
Лисичанка каже, що в місті було не дуже багато локацій для фотосесій, але найчастіше за все це був будинок Техніки, парк біля нього, річка Сіверський Донець, поля з пшеницею, а також малорязанські сквери.
У 2021 році жінка вирішила відкрити власну фотостудію. Першу і єдину в місті.
Дуже багато було вкладено в неї сил, часу та грошей. Але попрацювати їй довелося лише 3-4 місяці.
Крайній раз Анастасія Хмельницька фотографувала в Лисичанську 22.02.2022. То була зйомка весілля – спочатку в РаГСі, а потім вона з молодятами поїхала до студії.
“24 лютого. Памʼятаю той день, як учора. Напередодні чоловіка затримали на роботі – вже тоді було зрозуміло, що щось відбуватиметься. О 4-ій ранку його знов викликали по тривозі.
Ранній дзвінок чоловіка розбудив нас. Ми почали збиратися, не знаючи куди, на скільки. Тоді я думала, що за тиждень-два ми повернемося. Ми навіть уявити не могли, що все так буде”, – згадує пані Анастасія початок повномасштабної війни.
Того ж дня родина виїхала до Дніпра. А через тиждень вони дізналися, що стануть батьками вдруге.
У Дніпрі тоді, як і зараз, було багато земляків – луганчан, тому працювати фотографиня почала майже одразу.
Життя продовжувалося – мені потрібно було заробляти, а людям хотілося відволіктися від всього, що відбувалося в країні.
Наприкінці літа 2022-го переселенці вирішили їхати в Одесу й народжувати синочка там. Місто було обране для переїзду ще до повномасштабної війни, каже пані Анастасія, просто все якось відкладалося до останнього.
“Нам вдалося вивезти з Лисичанська обладнання. Все, крім студійного. Але в Одесі довелося його оновлювати, бо рівень міста вже не дозволяв працювати зі старим”, – розповіла фотографиня.
За її словами, в Одесі майже не було знайомих, тому спочатку було складніше з роботою, ніж у Дніпрі.
Однак, зазначає, що її портфоліо працювало вже за неї. Людям подобався її стиль, обробка, тому клієнтів поступово ставало все більше.
Я дуже закохана в свою справу, тому моя мотивація – це відгуки моїх героїв. Коли я працюю – я відволікаюсь та надихаюсь.
Мріє Анастасія Хмельницька, як і всі українці, про перемогу. Хоче поїхати до бабусі з дідусем у рідне місто.
“Безмежно багато спогадів про Лисичанськ. Я бачу його у снах. Сподіваюсь, що колись ми обов'язково повернемося, вже в вчотирьох, хоча б у гості”, – підсумувала переселенка.