22 лютого в малому залі Миколаївського міськвиконкому відбулося звітне засідання за підсумками виконання бюджету міста за 2011 рік.
Першою зі своєю доповіддю виступила начальниця управління освіти Ганна Деркач. Коли настала черга ставити запитання, з місця підвівся миколаївський журналіст Сергій Селіванік, який до недавнього часу випускав газету для школярів «Шпора» та був її головним редактором, і попросив Ганну Іллівну охарактеризувати це видання.
- Ця газета була призначена саме для учнів шкіл, які брали найактивнішу й безпосередню участь у її редагуванні, випуску та оформленні, - сказала посадовиця.
Селіванік запитав, чи отримували школи цю газету безкоштовно, на що керівниця управління відповіла ствердно. Після цього журналіст перейшов у наступ:
- А що ваше управління зробило для того, щоб хоча б не заважати виходу цієї газети?
- А ми й не заважали, - здивувалася Ганна Іллівна.
- Тобто розпоряджень про те, щоб її не отримувати, не було?
Побачивши, що діалог переростає в конфлікт, на допомогу своїй керівниці поспішила її заступниця Світлана Макарова. Вона звинуватила редактора «Шпори» в некоректності.
Селіванік відповів:
- Некоректно так чинити чиновникам, коли є ініціатива громадськості робити щось корисне за власні кошти, допомагати школярам розвиватися. Натомість управління вставляє палиці в колеса.
Ганна Деркач заявила, що ніхто ніяких палиць у колеса не вставляв. Редакційному колективу видання було зроблено лише зауваження: якщо вже випускаєте газету для школярів, погоджуйте кожен номер із нами (управлінням).
- Там були статті, які… ну, не хотілося б, щоб діти шкільного віку брали в цьому участь, - пояснювала Ганна Іллівна.
У ролі арбітра й примирювача виступив мер Миколаєва Володимир Чайка. Він сказав, що вперше про це чує, і порадив у разі виникнення подібних ситуацій повідомляти йому особисто.
Водночас він спробував ненав’язливо захистити управління освіти, яке працює під його безпосереднім керівництвом. Володимир Дмитрович зазначив, що діти – вразлива частина населення. І якщо вчителі та психологи кажуть, що щось «буде зайвим тягарем для дітей», то з цим доведеться погодитися.
- Володимире Дмитровичу, якщо Сергій уже зачепив цю тему, то там була газета з помилками! - виправдовувалася Ганна Деркач. - На що ми звернули його увагу? На те, що не варто поширювати серед дітей газету, де є помилки.
- Так школярі ж робили цю газету! - наполягав редактор. - Ви хочете сказати, що вони мають усе робити грамотно?..
Конфлікт завершився нічиєю – кожен залишився при своїй думці.
Як пояснив пізніше редактор «Шпори», у номері, після якого управління освіти заборонило школам поширювати газету, була опублікована стаття про те, що одній зі шкіл у 2010 році виділили кошти на будівництво паркану, але паркан так і не збудували, а гроші «вкрали».
Нічого «кримінального» у виході такого матеріалу на сторінках шкільної газети Сергій Селіванік не вбачає, адже інцидент зі школою, яка отримала кошти на паркан і не збудувала його, став надбанням гласності ще раніше: сюжет про це виходив навіть на загальноукраїнських телеканалах.
«Шпора» була друкованим виданням формату А3. Виходила щомісяця накладом 4 тис. примірників. Кожен номер складався з восьми шпальт, чотири з яких були повноколірними. Останній номер «Шпори» вийшов у травні минулого року. За словами журналіста, жодної фінансової підтримки від будь-кого редакційний колектив не отримував – газету випускали за власні кошти.