15 жовтня 2025 року пішов з життя Олексій Інокентійович Байбородін – миколаївський скульптор, кераміст та педагог, якого знали не лише у Миколаєві і не лише в Україні.
Про це повідомила головний бібліограф відділу документів і наукових розвідок з питань краєзнавства Миколаївської обласної універсальної наукової бібліотеки Марина Тасинкевич.
Олексій Байбородін – багаторічний викладач Миколаївської дитячої художньої школи, краєзнавець та краєлюб, майстер фотографії, реставратор, член обласного народного творчого об'єднання «Прибужжя». Вивчав історію рідного міста і протягом багатьох років захоплювався археологією.
«Дуже боляче, коли такі люди, як він, покидають цей світ. Співчуваю рідним - він дуже пишався донею, онучкою, дружиною, а ще - дуже любив котів. Мені шкода, що при житті його недооцінили... Скромний та добрий, він ніколи нічого не просив, мовча робив все своє життя. Та й за нього ніхто нічого не вирішував, не заступився», – написала Марина Тасинкевич.
Вона закликала музеї та державні художні школи посприяти тому, щоб Олексію Байбородіну присвоїли звання «заслуженого» та «Почесного громадянина міста Миколаєва».
Народився Олексій Інокентійович у Миколаєві 21 березня 1947 року. Про своє післявоєнне дитинство, родовід, батьків, юнацькі роки він багато писав. Також збереглися цінні знімки тих часів, пов'язані з Миколаєвом, які часто розміщувала група «Старый Николаев».
«Саме завдяки йому ми бачимо Миколаїв тих часів, згадуємо сьогодні майстрів пензля та слова, бачимо скульптури, пам'ятники, побут та природу, річний вокзал - те, що не збереглося та вже у минулому», – зазначає бібліограф.
Після закінчення школи Байбородін працював учнем електрика у службі зв'язку. Потім вступив до Одеського художнього училища імені М. Грекова (1969), навчався у Олекси Васильовича Старощука.
Повернувшись після навчання у свій рідний Миколаїв, з 1975 по 2025 рр. працював викладачем скульптури у Миколаївській дитячій художній школі.
Його ольвійські світильники, лампи для олії, кіафи, міарські чаші, амфори, театральні маски були присутні на виставках декоративно-ужиткового мистецтва в місті. Останнім часом він виготовляв ще й козацькі люльки.
«Керамічні вироби митця завжди експонувалися на всіх всеукраїнських, обласних, міських фестивалях та святах, виставках. Гончарство було справою його життя. Пам'ятаю, як він радів, коли читав журнал початку ХХ ст. "Керамическое обозрение"... І прислухалися до нього, і просили поради, і навчалися у нього майстерності майже всі керамісти України», – зазначила Тасинкевич.