З початку війни у 2022 році Україна стала більше надсилати запитів на екстрадицію до польської влади, перевершуючи Росію за цим показником. Щороку до районних прокуратур наразі передається приблизно 50 справ, і це призвело до посилення активності в районних та апеляційних судах. Тільки у 2022-2024 роках у районних судах Польщі було розглянуто щонайменше 76 справ, переважна більшість з яких (92%) завершилася висновком про екстрадицію. Лише у чотирьох випадках провадження завершилося висновком про наявність перешкод для екстрадиції. У свою чергу, апеляційні суди винесли 41 рішення, з яких у 32 випадках залишили в силі рішення про екстрадицію. Протягом цього часу Польща передала 87 в’язнів українській владі після запиту про екстрадицію. Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Co do zasady, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.
Вплив війни в Україні на судову практику
Ключовим питанням, що виникло у 2022 році, було те, як агресія Росії проти України вплине на інтенсивність польсько-української співпраці, а також на рішення судів, що оцінюють юридичну допустимість екстрадиції. У залах суду швидко висунувся аргумент про справедливість кримінальних процесів та гарантію можливості відбування покарання у належних тюремних умовах в Україні. Були також досить крайні аргументи про те, що українська система правосуддя була повністю неефективною через війну. Усвідомлюючи ці проблеми, польська та українська влада негайно вжили заходів для продовження співпраці. У квітні 2022 року відбулися консультації між експертами Міністерств юстиції Польщі та України, під час яких українська сторона запевнила, що продовжуватиме співпрацю (як у виконанні запитів про правову допомогу, так і в процедурах екстрадиції) та що, незважаючи на виняткову ситуацію, має можливість забрати своїх громадян у районах, не постраждалих від війни.
Окрім дій на урядовому рівні в окремих провадженнях щодо екстрадиції, керівництво української прокуратури надало детальні дипломатичні гарантії. Серед них були гарантії того, що кримінальне провадження буде проводитися в районах, віддалених від зон активних бойових дій, а також намір помістити осіб, яких переслідують, до пенітенціарних установ на заході України або в інших місцях, не постраждалих від війни. Ці дії мали значний вплив на рішення регіональних судів. У цьому аспекті варто вважати обґрунтованою думку про те, що війна в Україні сама по собі не може вважатися підставою для неприпустимості екстрадиції.
Однак ключовим аргументом для судів було те, що українська сторона своєчасно подала інформацію та документи під час екстрадиційного провадження та активно співпрацювала з польською владою. Ефективне функціонування системи правосуддя в Україні було підтверджено тим фактом, що вона дуже швидко реагувала на листи, які були надіслані польськими судами. Подібний підхід, який висловлював підтримку екстрадиції, також супроводжував справи, в яких обвинувачені намагалися переконати суди, що ризик порушення прав і свобод через примусову мобілізацію та можливий призов до армії є перешкодою для екстрадиції. У цьому аспекті суди також найчастіше зазначали, що мобілізація стосується всіх громадян України, і тому не можна стверджувати, що вона порушує свободи та права, оскільки це не виняткова ситуація, яка стосується лише певної обвинуваченої особи.
Корупція в українській системі правосуддя
Ще одним питанням, яке аналізували польські суди, були занепокоєння щодо належного функціонування українських правоохоронних органів та судів у зв’язку з корупцією. Суди загалом вважали, що ці занепокоєння не є перешкодою для екстрадиції, та наголошували, що українська влада вжила низку системних заходів для боротьби з корупцією у системі правосуддя заради членства в Європейському Союзі та досягнення стандартів у сфері прав людини.
У контексті цього останнього питання варто розглянути, як нещодавно оприлюднена справа про зміни, що встановлюють нагляд Генерального прокурора України за антикорупційними органами НАБУ та САП, вплине на оцінку корупційних загроз справедливому суду. Це вважається ознакою послаблення боротьби з корупцією та обмеження незалежності антикорупційних органів.
Однак, схоже, що ця справа не змінить загального підходу польських судів до оцінки перешкод для екстрадиції. Суди, ймовірно, продовжуватимуть стверджувати, що ці загрози та занепокоєння є лише абстрактними. Однак вони й надалі вимагатимуть від обвинувачених надання доказів того, що вони конкретно ризикують бути підданими несправедливому судовому розгляду через корупцію у правоохоронних органах чи судовій системі. Варто зазначити, що цю обставину надзвичайно важко довести, особливо коли справа не стосується екстрадиції політиків, чиновників, колишніх поліцейських чи підприємців.
Підсумки
Практика польських судів у справах про екстрадицію до України з 2022 по 2024 рік демонструє, що війна не є автоматично перешкодою для співпраці в галузі екстрадиції, і ця ситуація навряд чи зміниться найближчим часом. Суди послідовно виходять з того, що саме надання дипломатичних гарантій та активна співпраця з української сторони виправдовують оцінку даної екстрадиції як юридично допустимої. Практика масового задоволення запитів про екстрадицію також залишиться незмінною, оскільки дипломатичні гарантії, надані не лише Україною, а й іншими країнами і практично не піддаються перевірці. Немає ефективного механізму моніторингу того, чи після екстрадиції вони фактично виконуються в країні, яка раніше запитувала про неї, що є проблемою як у Польщі, так і в інших країнах, які здійснюють активну співпрацю в галузі екстрадиції.