Вечором 27 липня бібліотека ім. Кропивницького наповнилася особливим бурятським колоритом. Лунали пісні, вірші, привітання. За чашкою чаю всі присутні були як одна родина. Атмосферу, що панувала в залі, можна назвати навіть домашньою. Саме так Миколаївське товариство бурятів вирішило відсвяткувати приїзд до Миколаєва своїх гостей із Росії, а заодно приурочити свято до Дня народження Чингіс-хана.
Миколаївський поет В’ячеслав Качурін під час заходу зазначив, що неодноразово бував на Далекому Сході. У його репертуарі знайшлися вірші й про Бурятію, які він із задоволенням не лише прочитав, а й заспівав під гітару. А наймолодшому буряту, присутньому на зібранні – чотирирічному Дімі Жамбалову – поет подарував ілюстровану брошуру зі своїми віршами про Бурятію.
Сім’я Жамбалових приїхала до Миколаєва з Іркутська (Росія). Чоловік і дружина – Салбон та Оксана – сиділи у національних бурятських костюмах. Причому, як пояснили вони журналістам, це національний стилізований костюм західних бурятів. Західні буряти ближчі до росіян (незважаючи на те, що «вся» Бурятія розташована на території Росії), східні ж буряти мають більше спільного з монголами. Західні буряти (до Байкалу) відрізняються від східних не лише мовно та культурно, а й у релігійному аспекті («вони шамани на сто відсотків», – пояснила Оксана Жамбалова), тоді як східні буряти – «буддисти, точніше ламаїсти».
- Якщо говорити побутово, «по-молодіжному», - сміється Оксана, - то буряти – це родичі-брати монголів.
За її словами, коли Чингіс-хан йшов сюди, частина племен відокремилася і кинулася на північ, де розташоване озеро Байкал із його річками та джерелами. Ці люди утворили народність, яка повністю сформувалася лише в XVIII столітті.
Незважаючи на зовнішню схожість із монголами, буряти себе від них відрізняють.
- Мовні відмінності досить значні – як, наприклад, українська і білоруська мови, - порівнює Оксана Жамбалова. - При загальних фразах усе, можливо, і зрозуміло, а якщо заглиблюватися, то не зовсім.
Буряти з жалем констатують, що «сумний процес – асиміляція, коли молодь вважає, що «Пепсі» краща за свої національні традиції», – торкнувся і їх. Тим не менше, в усіх бурятів із раннього дитинства, можна сказати, сформована установка – зберегти своє «Я», не «розчинитися» на загальному фоні. Буряти не соромляться зізнаватися, що вони – буряти. Навпаки – вони цим пишаються! І з радістю організовують свої бурятські товариства в тих регіонах, де їх кількість становить хоча б кілька людей.
- Якби ви одягнули свій костюм, - продовжує Оксана Жамбалова, - і побачили дівчину в такому ж костюмі та спробували перестрибнути з нею через вогонь у це ваше чудове свято Купала, ви б, напевно, вже відчули себе інакше. Пробуджується внутрішня генетична пам’ять. Вона починає працювати, і це прекрасно.
Окрім самої Бурятії, досить щільно буряти проживають в Іркутській та Читинській областях. Крім цього – у Монголії (понад 40 тис.) та Китаї (6 тис.).
- Є така гарна пісня, її написала, здається, Пахмутова: «Любимый Иркутск – середина земли…». Так воно і є. Залізницею – що на захід, до Москви, понад п’ять тисяч кілометрів, що на схід. Тому нам і та межа континенту, і ця межа континенту – дуже далекі. Нам ближча Монголія та Китай.
У бурятів один із головних національних символів – образ коня, що означає удачу. Ймовірно, це пішло з «кочових» часів, коли кінь вважався не лише засобом пересування, а й символом «коренів», уособленням мужності. Образ коня (і дракона – вплив китайської культури) зображений і на національному смичковому інструменті бурятів, який складається з двох струн і називається «морін хур». Під звуки цього інструмента чоловіки «співають горлом» (так званий «горловий спів»), а жінки підспівують їм.
У бурятів є повір’я: якщо в житті щось не ладиться, потрібно на найбільше дерево біля будинку повісити шматочок тканини з зображенням коня – щоб цей «кінь» розвівався на вітрі та дарував своєму власникові віру в себе і удачу. Цей прапорець називається «хіморі».
Щоб зберегти своє «Я», свої корені та культуру свого народу, про що вже говорилося, кожен бурят намагається вести свій родовід. Вважається, що «повноцінний» родовід налічує до восьмого коліна по батьківській лінії. Адже навіть якщо він звертається по пораду до шамана чи до лами (лама для бурята – як священник для християнина), той обов’язково запитає: «Хто ти?» – і людина повинна буде назвати свій рід.
Ймовірно, саме з цією метою – не забувати свій рід і пам’ятати, «хто ти» – бурятські товариства проводять подібні зустрічі та приїжджають одне до одного в гості. Миколаївське товариство, як зазначила його голова Юлія Федоренко, налічує всього 20 осіб. В Україні загалом проживає близько 500 бурятів.
Дуже добре працює бурятське товариство в Києві. Частково це пояснюється тим, що товариству добре допомагає Юрій Єхануров – перший заступник глави Секретаріату Президента, колишній міністр оборони, екс-прем’єр-міністр, бурят за національністю. Миколаївські буряти знайомі з ним і характеризують його як добру та чуйну людину.