У суботу, 27 червня, на великій сцені Миколаївського академічного художнього драматичного театру відбулася прем'єра вистави «Ромео та Джульєтта» режисера Олександра Самусенка. Цією вічною класикою завершується 103-й театральний сезон.
Про це повідомляє кореспондент «Новин-N».
Знаково, що твори Вільяма нашого Шекспіра, які, за словами режисера, є своєрідною «Театральною біблією», у той же час допускають будь-яке зміщення акцентів, оригінальні прочитання, несподівані інтерпретації, без шкоди для основної ідеї постановки.
Режисер дещо несподівано розкриває сюжет – він уникає лінії любові, показуючи сліпу ірраціональну пристрасть і байдужість, яка, зрештою, призводить до катастрофи. Таке бачення дещо перегукується з філософськими ідеями Артура Шопенгауера, який стверджував, що визначальною є сліпа воля, а пристрасть, яка позбавляє людину раціонального початку, є нічим іншим, як її проявом.
Звернімо увагу на яскраві сценічні рішення – вже з самого початку на сцені знаходиться склеп, на задньому плані видно зображення старовинної фрески, все це і задає настрій всьому дійству. Сама атмосфера вистави є дещо «готичною», крім того, творці спеціально використовують дуже контрастне освітлення – такий творчий хід підводить глядача, під думку, що будуть крайнощі. Без півтонів, без "або", без "можливо". Лише засліплююча пристрасть і смерть.
Конфлікт між родинами Монтеккі та Капулетті доведений до крайності, коли немає жодного шансу на його вирішення – лише ненависть та бажання знищити супротивника. Це яскраво відображає дійсність тих часів, адже конфлікт двох сімейств не що інше, як результат конфлікту двох партій - Гвельфів і Гибеллінів. І загибель спадкоємців ніяк не могла б сприяти примиренню.
Цікавою знахідкою є образ Отрути. Цей оригінальний режисерський хід дещо незвичайний і великою мірою символічний – у Отруті вгадується смерть, яка ходить за всіма, тим більше, це доводить, що сліпа пристрасть, ненависть і непримиренність можуть призвести людину до загибелі. Також у цьому є і діалектика, яка є основою не тільки будь-якого сценічного конфлікту, а й життя – не є світла без темряви, життя без смерті, добра без зла.
Сильною стороною вистави, на яку глядач одразу звертає увагу, є досить складний пластичний номер, який виконує балетмейстер Олена Лисенко - він дуже органічний і чудово поєднується з драматичним дійством. Зазначимо, що у найнапруженіші моменти дійства жест, рух є набагато виразнішими ніж слово.
Знакова і музична частина – її було виконано ансамблем під керівництвом гітариста Андрія Криворучка. Музиканти дуже точно підкреслили трагізм подій, які були показані у сценічному дійстві. Окремо зазначимо, що особливу органічність надають звуки віолончелі, чиє звучання дуже схоже на людський голос.
Загалом, можна з упевненістю стверджувати, що режисер відповідально і дуже уважно підійшов до створення вистави, привніс оригінальні ідеї та сценічні рішення. Звичайно, відсутність ідеалізму для деяких глядачів є дещо незвичною, але водночас робить постановку більш життєвою та глибоко філософською.
Глядачі, які ще за місяць до прем'єри розкупили всі квитки, з великою цікавістю та увагою поставилися до сценічного дійства та нагородили акторів та режисера гучними оплесками.