2 квітня у миколаївській школі №53 відбулося відкриття меморіальної дошки з ім’ям Павла Колеснікова – заступника військового комісара Центрально-Миколаївського ОРВК, який 7 листопада загинув у Донецькому аеропорту. У пам’ятній лінійці взяли участь рідні, друзі та побратими загиблого бійця, а також представники влади й учні школи.
Директорка навчального закладу Людмила Ушакова зазначила, що школа, як рідна мати, виховує дітей, проводжає їх у доросле життя та чекає теплих зустрічей із випускниками. Однак сьогодні один із випускників повертається до рідної школи не з усмішкою на обличчі, а «вічною пам’яттю, викарбуваною в граніті».
- І поки ми живі, ми пам’ятатимемо нашого героя, - сказала директорка школи. - Павло щодня зустрічатиме й проводжатиме учнів поглядом, нагадуватиме кожному з нас, що він віддав своє життя за те, щоб ми жили в мирній і квітучій Україні.
Радник голови Миколаївської облдержадміністрації Микола Ворона зазначив, що хоча меморіальна дошка носить ім’я одного загиблого бійця, який навчався в цій школі, насправді вона вшановує пам’ять усіх, хто загинув, захищаючи Україну.
А перший заступник міського голови Юрій Андрієнко говорив про те, що «наша країна знову переживає важкі часи – триває війна, гинуть наші співвітчизники». Але потрібно вистояти й повернути на нашу землю мир.
- Завдання всіх присутніх тут, усього народу України – не лише відновити державу, а й забезпечити та жити так, щоб пам’ять про тих хлопців, які віддали життя заради нас із вами, заради прийдешніх поколінь, заради України, була вічною, - говорив Андрієнко.
І висловив жаль, що не всі ставляться до військових із повагою:
- На жаль, є такі негідники, зокрема й у нашому місті, які дозволяють собі безкарно називати їх фашистами. Це не так, ми з вами знаємо.
Заступник військового комісара Миколаївського обласного військового комісаріату полковник Віктор Мамчур сказав таке:
- Сьогодні нелегкий час для українського народу, який зі зброєю в руках відстоює нашу незалежність, незалежність нашої України. Нелегко дається нам ця боротьба. Практично щодня гинуть найкращі сини українського народу.
І нині, за його словами, вже 70 військовослужбовців Миколаївської області віддали свої життя за територіальну цілісність України.
Про Павла Колеснікова, який також опинився серед них, Віктор Мамчур висловився як про справжнього та чесного бійця, який сумлінно виконував свої обов’язки й на війну пішов сам, без чиєїсь вказівки, бо «не міг дивитися, як воюють і гинуть його колеги».
- Три місяці він тримав оборону Донецького аеропорту. Ворожа куля снайпера обірвала життя хорошого військового, нашого героя. Він був молодий, будував плани, - говорив заступник обласного комісара, ледь стримуючи тремтіння в голосі. - Його смерть, як і смерть інших військовослужбовців, надихає нас бути мудрими, мужніми й боронити нашу державу. Я впевнений, що всі ми об’єднаємося й збережемо нашу цілісність, не допустимо російського агресора на територію нашої країни.
Слово було надано товаришеві по службі й доброму другу, старшому солдату запасу Ігорю Чайковському, який сказав:
- Для нас Павло Олександрович завжди залишиться хорошим другом, товаришем, взірцем справжнього чоловіка. Ми зробимо все, що в наших силах, щоб не забути його. Допомагатимемо його родині та його маленькому синові. Павло Олександрович залишиться в наших серцях як друг і товариш.
А капітан Андрій Бережатий розповів про своє знайомство з Павлом – доля звела їх у зоні проведення АТО.
- Ми зустрілися на фронті, обидва охороняли цей аеропорт. Коли мене було поранено, Павло завантажив мене в БТР і залишився далі в аеропорту. Через місяць Павло в цьому аеропорту вже загинув, - розповів побратим.
Капітан зазначив, що «немає нічого страшнішого, ніж пізнати жахи війни». І звернувся до учнів: «Ми щасливі тим, що ви живете, радієте, навчаєтеся».
- Важко згадувати друзів, які загинули. Там, на фронті, найкращі з найкращих. Комусь більше пощастило, комусь менше. Але всі ми стоїмо за праву справу, - переконаний Андрій Бережатий. - Ми розмовляємо різними мовами, усі ми різних національностей, навіть різних віросповідань. Але ми українці, ми живемо в одній нашій родині. Нам є що захищати...
Право відкрити меморіальну дошку, знявши з неї біле полотнище, було надано Миколі Вороні та Юрію Андрієнку. Останній скромно відмовився від своєї почесної місії, і меморіальну дошку разом із Вороною відкривав один із військових. Учасники заходу неспішно попрямували до місця, де встановлено дошку, – спочатку військові, потім педагоги зі своїми учнями.
Дошку встановили буквально за кілька днів до дати, коли Павло Колесніков міг би відсвяткувати свій ювілей. Він народився 8 квітня 1975 року в Могилеві-Подільському Вінницької області в родині військовослужбовця. У 1992 році закінчив миколаївську школу №53, де навчався десять років. Ще в школі мріяв стати, як і батько, військовим, тому після її закінчення вступив до Одеського вищого загальновійськового училища. Згодом був переведений на навчання до Харківського вищого танкового командного училища, після закінчення якого здобув військову кваліфікацію – інженер з експлуатації бронетанкової та автомобільної техніки. Після завершення військової служби повернувся до Миколаєва, працював у правоохоронних органах.
Із початком кримських подій пішов добровольцем до Миколаївського військкомату й був мобілізований на посаду заступника військового комісара. 19 серпня 2014 року був відряджений до 79-ї Миколаївської окремої аеромобільної бригади. 3 листопада 2014 року майору Колеснікову було присвоєно чергове військове звання – підполковник. А 7 листопада 2014 року він загинув у терміналі Донецького аеропорту від кулі снайпера.