У п’ятницю, 25 березня, напередодні 72-ї річниці визволення Миколаєва від німецько-фашистських загарбників, в Інгульському районі міста, який донедавна був Ленінським, відбулася церемонія покладання квітів до пам’ятника танкістам – визволителям міста.
Цьогорічний захід, який проводиться традиційно, розпочався зі значним запізненням: замість запланованих 11:00 мітинг стартував близько 12:00. Через це частина учасників, зокрема люди похилого віку та школярі, які прибули з навколишніх навчальних закладів, змушені були тривалий час чекати на холоді. Усі організаційні приготування були завершені – очікували лише виступів посадовців.
Близько 11:50 біля постаменту з легендарним танком Т-34, що став символом визволення міста, з’явилися і «головні герої» свята – мер Миколаєва Олександр Сєнкевич, його заступник Євген Шевченко та голова районної адміністрації Петро Мовчан. Де вони весь цей час були, незрозуміло.
Ведуча нагадала, що «72 роки тому крізь вогонь і кров, страждання та смерть, гіркоту та радість переможних боїв наше місто у березні 1944 року все ж таки було звільнено». І що 28 березня – святий день для кожного мешканця міста, оскільки став днем визволення міста від німецько-фашистських загарбників.
Далі слово надали «першим особам». Сєнкевич зазначив, що 28 березня – це «з одного боку сумний, а з іншого боку – дуже радісний день».
- Радий бачити тих, хто, попри всі життєві труднощі, сьогодні в доброму здоров’ї та настрої прийшов сюди. Бажаю вам міцного здоров’я і низько вклоняюся за подвиги й за життя, покладене за свободу нашого улюбленого міста, - сказав він.
Міський голова також звернув увагу на значну кількість військовослужбовців, присутніх на заході.
- Із жалем усвідомлюю, що війна, яка завершилася для нашої землі 28 березня 1944 року, знову нагадує про себе сьогодні. Тому хочу висловити повагу та подякувати тим, хто нині перебуває на сході країни, хто вже пройшов через це і хто ще вирушатиме туди. Дякую вам, люди у формі, за те, що охороняєте наш спокій, - наголосив Олександр Сєнкевич.
Петро Мовчан подяками та побажаннями не обмежився – навів історичні факти. І навіть не побоявся формулювань, які останнім часом у зв'язку з розгорнутою декомунізацією чиновники намагаються не вживати (наприклад, замінюючи звичний термін «Велика Вітчизняна війна» на «Другу світову»).
- 28 березня для миколаївців – це не просто черговий весняний день. Цього дня 72 роки тому війська Радянської Армії у дуже складних погодних умовах, долаючи опір фашистських військ, звільнили наше улюблене рідне місто. І першими, хто увірвався на вулиці міста Миколаєва, були танкісти генерала Свиридова. Вдячні миколаївці на честь героїв – визволителів нашого міста спорудили цей пам’ятник. Він став не лише символом Перемоги, а й гордістю нашого міста. І тут, на цьому мітингу, я хочу подякувати ветеранам Великої Вітчизняної війни, всім, хто віддав своє здоров’я, своє життя за визволення рідного міста. Низький уклін вам і вічна слава, - сказав голова адміністрації району.
Учасникам повідомили, що на заході присутній голова ветеранської організації району Владислав Бондаренко. Ведуча зачитала уривок із його поеми «Палаючі багаття», присвяченої воїнам.
Було також наголошено, що на площі перебувають «герої нашого часу – солдати 79-ї високомобільної десантної бригади (дослівно)» – учасники АТО Дмитро Дем’яненко та Василь Дзюбан. Піднявшись на постамент, бійці назвали цю дату святою та привітали з ним усіх миколаївців.
- Я сам нещодавно почав розуміти, якими зусиллями діставалося звільнення кожного метра нашої землі, якими силами і, насамперед, якими втратами, - сказав один із бійців. - І сьогодні я хотів би привітати наших ветеранів і сказати їм спасибі – за перемогу і за наш Миколаїв.
Учасники вшанували пам'ять загиблих за визволення міста хвилиною мовчання. І під музику оркестру всім присутнім було запропоновано покласти до пам'ятника вінки та квіти.
І лише після того, як усі учасники потягнулися до монумента, а частина з них уже встигла спуститися з постаменту, організатори свята згадали, що під час мітингу не надали слова голові ветеранської організації району Владиславу Бондаренку.
Коли він піднявся на постамент і взяв у руки мікрофон, його мало хто слухав. Виступ Владислава Павловича заглушав оркестр. Тим часом ветеран сказав цінні слова:
- Ніколи не думав, що нашим онукам і правнукам доведеться воювати на нашій землі… Усім, хто у військовій формі, бажаю повернутися додому живими. На вас тут чекають.