20 травня в Миколаєві біля пам’ятного знака жертвам політичних репресій, розташованого при вході на старе міське кладовище, відбулися два пам’ятні заходи. Влада й опозиція зібралися, аби вшанувати пам’ять репресованих, окремо одна від одної – з різницею в одну годину.
Спочатку церемонію покладання квітів провели представники влади. Зранку біля пам’ятного знака зібралися керівники багатьох управлінь і відомств: заступники голови ОДА Наталія Іванцова та Віталій Травянко, секретар міської ради Володимир Коренюгін, начальник Миколаївської митниці Артур Поляков, голова адміністрації Заводського району Олександр Женжеруха та інші.
Церемонія пройшла на диво швидко, без виступів і траурних промов – присутні просто поклали до пам’ятного знака квіти й неквапливо почали розходитися.
Натомість відсутність мера Миколаєва Володимира Чайки або бодай когось із його заступників виглядала дивно. Втім, Чайка все ж з’явився – але вже на мітингу «об’єднаної опозиції», який розпочався за годину. У мітингу взяли участь представники «Фронту змін», «Свободи», Народного руху, партії «Реформи і порядок», «Батьківщини», товариства «Меморіал».
Чайка підійшов саме в той момент, коли місцеві «опозиціонери» вишикувалися для участі в мітингу. Коли ведучий мітингу – головний «рухівець» Миколаївщини Юрій Діденко – надав йому слово, той одразу поспішив виправдатися: «Я прийшов сюди не тому, що опозиція, а прийшов як міський голова».
- Я завжди був прихильником справедливості, демократії та історичної справедливості, - сказав він. - І коли ми розкривали ці таємниці КДБ, коли бачили ці списки, ми першими в Україні дали згоду побудувати і той пам’ятник Голодомору, і цю пам’ятну дошку. Я хочу запевнити вас у тому, що робитиму все можливе, аби справедливість у місті Миколаєві існувала.
- Я готовий завжди зустрічатися, проводити і зустрічі, і круглі столи, і йти вперед, щоб наші діти й онуки розуміли, що ми з вами – єдиний український народ. І хто б сьогодні не хитав цей маленький човник, я не дам можливості цього зробити, де б я сьогодні не був – у владі чи в опозиції.
Очевидно, побоюючись закидів у співпраці з партією влади (і не просто співпраці, а членства в ПР), Володимир Дмитрович сказав таке:
- Ви знаєте, що я тричі йшов на вибори – за підтримки всіх! Але є закон, який не дозволив мені цього разу знову балотуватися як безпартійному, і так сталося, що сьогодні я справді в Партії регіонів. Але це не означає, що я стою лише по один бік. Тому я покладаю ці квіти з повагою до тих людей, які віддали своє життя і, можливо, були ні в чому не винні. Пам’ять має бути в наших серцях, у наших справах, у наших сьогоднішніх документах і в цих дошках, які ми відкриваємо.
Мер Чайка поклав квіти, після чого знову став у загальній масі учасників мітингу. Щоправда, стояв недовго – коли почався дощ, він поспішив піти.
Недовгим був і сам мітинг. «Рухівець» Діденко згадував часи репресій і проводив паралелі з нинішніми днями: нині також лідери опозиції сидять за ґратами. Про репресії з боку влади говорив і «свободівець» Ігор Дерев’янко. Одним із проявів репресій він вважає випадок, що стався з «екстравагантною особистістю» Анатолієм Ільченком: після акції під стінами МВС його «як у радянські часи» намагалися запроторити до психлікарні. Доводиться терпіти репресії й членам його партії – до них почастішали візити правоохоронців, їх постійно у чомусь підозрюють. «Фронтівець» Тарас Кремінь нарікав на те, що ми й досі не винесли багатьох уроків з історії: головна магістраль і досі носить ім’я Леніна, як і головна площа, де «воссідають сьогодні наші нинішні царі». А голова обласної організації ПРП Станіслав Мартиросов закликав робити все можливе, аби не було приводів встановлювати нові дошки.
Після виступів усі охочі поклали квіти.