24 березня у Миколаївському обласному художньому музеї ім. В.В. Верещагіна відкрилася виставка живопису миколаївської художниці Інни Андражевської. В експозиції представлено 41 роботу – пейзажі, натюрморти та портрети.
Як зізналася авторка, кожні п’ять років вона організовує персональні виставки, щоб проаналізувати, що змінилося в її творчості за минулий період, провести своєрідний самоаналіз. І, звісно, показати плоди своєї праці глядачам – адже головна мета будь-якої виставки саме в цьому.
Втім, нинішню експозицію можна назвати особливою, адже художниця представляє на розсуд громадськості творчий звіт за цілих 20 років. Під кожною картиною, окрім назви, зазначено рік її створення – тож усі охочі можуть простежити, як змінювалися її роботи протягом цього часу.
Про свої досягнення за цей період мисткиня говорить досить скромно і навіть самокритично – вважає, що її картини «не дотягують» до її 50 років і «не виглядають достатньо мудрими». Втім, не виключено, що на її творчість впливає активна робота з дітьми – адже багато років Інна Павлівна викладає у Погорілівській дитячій школі мистецтв. Тож, можливо, йдеться не про «брак мудрості», а про певну «дитячість»: роботи позбавлені химерності, «важкості» та двозначності, що іноді притаманні митцям, які претендують на особливу серйозність. Усі образи зрозумілі й прості.
- Я ще не досягла достатнього рівня, щоб повністю й остаточно висловитися в композиції, - каже художниця. - На натюрмортах найлегше тренуватися. Пейзажі – це весь великий світ, у якому ми живемо. Портрети – людина завжди цікава...
Пейзажі, представлені в експозиції, мисткиня писала з натури. Нині вона працює над створенням пейзажів, народжених уявою. За її словами, це дає зовсім інше відчуття, і результат такої роботи також відрізняється.
У кожного митця, як відомо, свої джерела натхнення, що дарують заряд настрою та ідей для створення нового. Інну Андражевську надихає спілкування, а також творчість старих майстрів – таких, як Рембрандт і Сандро Боттічеллі, – з якими вона «спілкується» через їхні твори.
- Боттічеллі – це відчуття вічного світу, незмінного, спокійного, де немає пори року, емоцій, що збивають із пантелику, порушують внутрішній спокій. Рембрандт – навпаки: там усередині вирують пристрасті... Ці два художники для мене й нині доповнюють один одного та допомагають знаходити рівновагу в житті, - ділиться Інна Павлівна.
Колеги по творчому цеху висловлювалися про роботи Інни Андражевської з не меншим, а можливо й більшим захопленням, ніж сама авторка – про улюблених майстрів. Під час відкриття звучало, що її експозиція – це декорація всього нашого життя, а її роботи складно сплутати з чиїмись іншими.
Зі свого боку художниця щиро подякувала колегам і знайомим, які підтримують її в житті й творчості та без яких, за її словами, вона просто не змогла б вистояти.