30 травня Миколаїв відвідав Владімір Камінер – берлінський письменник, автор німецьких бестселерів. У Центральній бібліотеці ім. Кропивницького він провів публічне читання своїх оповідань і творчу зустріч із читачами.
Попри те, що автор розпочав свій шлях до відомості в Німеччині, сам він має російське коріння – народився 1967 року в Москві. З 1990 року мешкає в Берліні, свої твори пише німецькою мовою. Основна тема його творчості – міжкультурні контакти, «радянське минуле», стереотипи сприйняття, що виникають у процесі глобалізації.
Журнал Der Spiegel назвав його «найулюбленішим росіянином серед усіх німців». За одним із його творів – «Російське диско» (Russendisco) – у Німеччині 2012 року було знято фільм.
Одним з організаторів зустрічі виступив Чорноморський державний університет ім. Петра Могили. Директор інституту філології цього навчального закладу Олександр Пронкевич відгукнувся про Камінера як про людину, яка потрапила в інше мовне та культурне середовище, але настільки вжилася в нього, що почала по-іншому, ніби з боку, дивитися і на своїх колишніх співвітчизників – жителів пострадянських держав. Саме тому він і його твори можуть бути для нас цікавими.
А заступниця директора Центральної бібліотеки ім. Кропивницького Любов Варюхіна вважає, що цю зустріч можна назвати унікальною – літературна вітальня бібліотеки існує вже 20 років, але зустрічі з особистостями такого рівня відбуваються тут нечасто.
- Я думаю, що і для університету, і для бібліотеки, і для всього культурного життя нашого міста така зустріч із письменником із Німеччини стане яскравою, пам’ятною подією, - сказала вона.
Окрім самого читання (усна німецька мова, що супроводжувалася російськими «субтитрами»), автор поспілкувався з присутніми і на інші теми. Він зазначив, що з такими «читаннями» вже 15 років подорожує, переважно країнами Європи. Водночас наші краї йому знайомі – у дитинстві він їздив із батьками до Одеси до бабусі.
- Мій дідусь – із Миколаєва. Я його ніколи не бачив – він загинув на війні, - сказав В. Камінер. - Тож частина моєї родинної історії тут. Я не міг змарнувати такої можливості. Хоча, звісно, трохи дивно приїздити в Україну, до Миколаєва, в ролі німецького письменника. З іншого боку – буде що згадати.
На запитання, як давно він відчув себе в ролі письменника, Володимир Камінер відповів як людина відкрита й прагматична:
- Для мене це не роль – це професія. Я свідомо її обрав.
При цьому він зізнався, що ніколи не писав російською – мовою створення творів для нього відразу стала німецька, тож «не було потреби перекваліфіковуватися». Він почав писати для німецької публіки, будучи зацікавленим у тому, щоб його твори доходили до ширших верств населення.
- А широкі верстви населення в Німеччині розуміють переважно німецьку. Хоча багато хто робить вигляд, що розуміє, скажімо, англійську. Прикидаються, одним словом. Тож питання, якою мовою мені писати, ніколи не стояло.
Письменникові поставили запитання, чи задоволений він перекладами своїх творів іншими мовами. Камінер відповів, що його книжки вийшли багатьма мовами, але оцінювати якість цих перекладів він не береться – просто тому, що не знає цих мов.
- Я можу оцінювати ці переклади лише за кількістю запрошень до тієї чи іншої країни. Чим частіше запрошують, тим більше читають, - переконаний письменник.
Німець вважає, що «переклад – дуже складна річ». І навіть добре знаючи російську, він не може бути впевненим, що впорався б із перекладом сам. Але бажання написати якийсь зі своїх наступних творів російською мовою в автора немає, і причину цього небажання він пояснює цілком переконливо:
- Я живу в Німеччині. Моя актуальна реальність – це Євросоюз. Там ніхто російської не розуміє…
- Для мене мова – це спосіб комунікації, а не предмет мистецтва. Це лише засіб бути зрозумілим – розповісти історію зрозумілою для людей мовою. Там, де я живу, такою зрозумілою мовою є німецька. Можна, звісно, написати й російською – це була б така кумедна хохма. Можна почати писати японською. Просто це прямий шлях до ізоляції. Завжди треба користуватися тією мовою, якою говорить більшість, – так мені здається. Якщо справді хочеш щось пояснити, - сказав Володимир Камінер.
Письменник зізнався, що не любить німецький кінематограф, але екранізацією свого твору, як з’ясувалося, задоволений – «могло бути й гірше».
І, нарешті, у письменника запитали, чому він вирішив виїхати до Німеччини.
- Ми жили в закритому, ізольованому просторі – в Радянському Союзі, - сказав він. - Ми нічого не знали про цей світ. Ми вигадали якийсь світ – неймовірної краси. Жоден реальний світ – тепер я, звісно, це розумію – не може конкурувати з тією мрією. Тому коли 1990 року несподівано з’явилася можливість – ідеологічні кордони розчинилися і з’явилася можливість побачити світ на власні очі, – я не хотів відмовлятися від такої нагоди...