Сьогодні в Миколаєві, у Галереї на Спаській, 45, відкрилася персональна фотовиставка 24-річного одеського фотохудожника Юрія Миронюка під загадковою назвою «Смак ночі».
Перше, що впадає в око під час перегляду експозиції, – відсутність на світлинах людей, певна відстороненість. Сам автор пояснює це так:
- Просто люди, вочевидь, надихають мене менше, ніж міський урбаністичний пейзаж. Людей немає, але є сліди їхньої невидимої присутності. Навіть присутності, що була давно – рік тому, десять років тому. Це і викинуті на берег моря судна, і покинуті автомобілі…
У цьому й полягає друга особливість світлин Юрія – присутність у кадрі чогось дуже старого, забутого, що дає змогу подивитися на речі трохи інакше…
І що найцікавіше – Юрій працює з плівковою фотографією, що в наш вік стрімкого розвитку цифрових технологій саме по собі є справжнім ретро. Це відчуття ще більше посилюється тим, що автор надихається старою фотографією першої половини ХХ століття («я фанатію від класиків і все, що роблю, намагаюся робити з оглядкою на них») та створює власну систему з установкою на позачасовість і позапросторовість, коли незрозуміло ані де, ані коли були зроблені ці знімки. Фотограф зізнається, що «Нікону», який є його основним фотоапаратом, уже 45 років!
- Так само, як старі автомобілі, старі кораблі, мене приваблюють і старі фотокамери. Мені не приносить задоволення знімати камерою з пластмаси – мені потрібно щось залізне…
Юрій розповідає, що захоплення фотографією почалося з прогулянок. Разом із другом він лазив покинутими місцями (заводи, автомобілі), і цей друг – професійний одеський фотограф Сергій Куршпетов – сказав Юрію, що в нього добре відчуття композиції. І все закрутилося…
Втім, було б неправдою сказати, що фотомистецтво до цього було для Юрія чимось далеким і недосяжним. Його батьки – фотографи. Мама вела фотогурток. Тож Юрій із раннього дитинства бігав поміж фотоувеличувачів, зростав у цьому середовищі, бачачи й «вбираючи» в себе всю цю «кухню», яка згодом стала його великим захопленням. Можливо, саме тому в Юрія сформувалася тяга саме до «старих» методів зйомки.
- Найулюбленіші фотографії – це ті, яких я ще не зняв. Якщо я дивлюся на фотографію, яку зробив, і вона мені подобається – значить, це, напевно, хороша фотографія. Але більше западає в серце те, що не зняв, те, що хочеш зняти, або те, що не вдалося зняти. Це найстрашніше: задум був чудовий – а нічого не вийшло. А з плівкою тут ще своя «історія» – дні два, поки плівка не проявиться і ти не побачиш світлини, ти живеш у здогадах: а що ж я там назнімав? Це ще один привід знімати на плівку, бо відчуття все ж таки приємне. А так (під час зйомки на цифровий фотоапарат, – авт.) одразу подивився на екранчик – і все вже бачиш. І це нецікаво. Ти ж кілька днів ходиш під цим враженням. Якщо нічого не вийшло – береш ще кілька котушок у кишеню і йдеш знову знімати. Деякі кадри з цієї виставки я знімав чотири рази – виїжджав у покинуті кінотеатри і знімав, знімав, знімав… Чотири ночі…
За плечима Юрія – три персональні виставки. І, до речі, нинішня миколаївська – «Смак ночі» – є першим досвідом експонування поза межами Одеси. Відповідаючи на запитання, чому для проведення першої виставки «поза рідними стінами» було обрано саме Миколаїв, Юрій сказав, що тут живуть друзі, а сам Миколаїв, на його думку, – «загалом місто хороших людей»…
Відчути «Смак ночі» Юрія Миронюка всі поціновувачі прекрасного й таємничого зможуть до 22 травня.