Першу частину інтерв'ю Віталія Кіма можна прочитати ТУТ
- Рік тому в інтерв'ю ви говорили про те, що головна проблема Миколаївської області, окрім війни, - це зайнятість населення, вірніше, її відсутність. Чи змінилася ця ситуація через рік, чи це, як і раніше, головна проблема регіону? Яка ситуація із зайнятістю?
- Ситуація не надто відрізняється від середньої по Україні. Відмінність у тому, що поки що не працюють наші великі підприємства, ми втрачаємо найважливішу ланку — фахівців. Наприклад, наш порт на простої вже майже три роки. Здавалося б, для співробітників створено комфортні умови – вони сидять вдома та отримують 70% зарплати. Але ж ні. Вони не можуть так сидіти — наші спеціалісти перейшли до портів Одеси, Ізмаїла, бо там повну зарплату платять, плюс премії, плюс безпосередньо робота: фахівець не може сидіти вдома, він втрачає кваліфікацію.
- Тобто запрацюють наші миколаївські порти – тут же виникне проблема кадрів?
- Так. Якщо говорити про порти, то, крім кадрів, ми втрачаємо ще й ринки, напрацьовану логістику, контракти. Нам доведеться ще «перетягувати» контракти назад, щоб «розігнати» ті сорок мільйонів тонн вантажоперевалки в портах, які ми мали. Це буде нашою метою. І відсутність професійних кадрів у досягненні цих цілей буде ключовою проблемою. Ще одна проблема у сфері зайнятості, з якою ми зіткнемося. Повернуться з армії десятки тисяч наших хлопців та дівчат, яким потрібно буде працевлаштуватися. Плюс ті, хто ховався від мобілізації, теж скажуть: все, воєнний стан закінчився, і підуть оформлятися на роботу. Тобто, одночасно з'явиться багато людей, яким потрібно забезпечити робочі місця. Один із варіантів — швидка перекваліфікація, навчання. Ми вже рік працюємо з іноземними партнерами, просимо дати нам SOFT-програми, щоб перенавчати наших військових, дати їм нові професії. Вони погоджуються, але поки що квоти у них — 5-10 осіб. Тому цей процес починає розганятися, але поки що такими маленькими цифрами. А мені треба, щоби це були десятки тисяч.
- А чи є бачення, кого саме треба готувати?
- Звісно. Всіх.
- Але ж у різних кількостях?
- Ми намагаємося говорити з бізнесом, щоб з'ясувати, що їм потрібно: які професії, в якій кількості. Хочемо спробувати впровадити таку систему, як в Європі. Наприклад, там в Ікас Бранні, у Данії, є коледж, який відкрили, бо бізнес сказав: нам потрібні швачки, працевлаштуємо. Загалом за таким же принципом ми працюємо та підтримуємо регіональне замовлення в «аграрці», бо бізнес нам сказав: ми всіх працевлаштуємо. Дітей навчають тепер безкоштовно, вони потихеньку йдуть працювати у полі.
– Але ж якісно навчити фахівця – це теж непросто…
- Так, але ми працюємо і в цьому напрямку теж. Наприклад, зараз відбувається відтік викладачів, професорів з Миколаєва. Вони їдуть працювати до Львова, Києва, за ними у пошуках якісних знань їдуть і студенти. Звичайно, ми не можемо перетягнути до нас КНУ ім. Т.Г. Шевченка, але свою нішу, ті виші та навчальні заклади, що у нас є, ми розвиваємо за допомогою закордонних партнерів. Наприклад, НУК (Національний університет кораблебудування — прим. ред.) у нас співпрацює з датським університетом Ольбурга, вони вже викладачами обмінюються, я їх «попереприв'язував». Курси на 2-3 місяці вузькоспрямованої професії. Це запит від бізнесу, це напрямок, який фінансується закордонними партнерами. Це те, чим ми зараз займаємося, тому що розуміємо, що безробіття буде проблемою.
– Ви згадали, що Миколаївська область зараз залишилась без портів. Поки вони не працюють, в якому напрямку економіка регіону рухатиметься?
- А ми вже майже три роки живемо без портів, у якому напрямку ми рухаємось? Ми живемо сільським господарством, торгівлею, трохи промисловістю. У нас у 22-му році було падіння економічних показників через відплив підприємств — тоді тисяча підприємств виїхала. Зараз, до речі, вже знову відкрилися понад 500 – і тих, що повернулися, і нових. Так ось, про показники економіки регіону. Ми вже маємо зростання у 2024 році порівняно з довоєнним 2021-м роком. У 2022 році був провал, у 23-му стало краще, а в 2024-му році пішло зростання, яке вже перекрило показники 2021 року. Загальний клімат бізнесу на Миколаївщині дозволяє розвиватися підприємствам. До нас переїжджає бізнес – при тому, що ми прифронтовий регіон! Наприклад, переїхав «Монобанк». Ряд керівників підприємств нам дзвонять, кажуть: ми переїдемо до вас, бо бізнес-клімат у вас кращий, податкова не «довбає», із силовиками зрозумілі відносини, в законодавчому руслі. А головне правило: плати податки, не порушуй закон – і тебе ніхто не чіпатиме. У нас погано лише всяким там «скрутникам», «оптимізаторам», які хочуть працювати і взагалі не сплачувати податки. Але так не можна, не можна платити нуль податків. Я теж був у бізнесі. Я пам’ятаю, як боляче віддавати ПДФО з кожного працівника. Я пам’ятаю, що таке трудові угоди з відновлюваною датою. Я теж працював «на землі» і знаю, як це робиться. Проблема у тому, що кожен сприймає зароблені ним сто гривень як такі, що це я заробив, вони мої, а віддаю податки державі тому, що я хороший. У багатьох саме така психологія ведення бізнесу. А як казав той же Гороховський (співвласник «Монобанку» - прим. ред.): потрібно мірятися не машинами та яхтами, а сумою сплачених податків. Щоб не було так: я менше віддам державі, зате куплю собі нову машину
- Досягнення минулого року – повернення до Миколаївської області заводу «Агроф'южн», пивзавод «Янтар». Нещодавно з'явилася інформація, що планує повернутися Баштанський сирзавод.
- Дуже багато сільськогосподарських підприємств повернулося, «PepsiCo» повернулося, працюють.
- Що відбувається з Миколаївським глиноземним заводом? Адже там зберігаються шламові відходи, які треба за всіма правилами обробляти, дотримуючись технології.
- Зараз підприємством розпоряджається Фонд держмайна України. Там з 2022 року залишилася тільки охорона, і ті, хто переорював шламові поля - 300-400 осіб.
Що ж до майбутнього підприємства, то вже опрацьовано і продовжують опрацьовуватися купа варіантів. Представники навіть до Африки на сировинну базу їздили, шукали контракти, щоби запустити завод — це не моя робота, але вона робилася. Все впирається в логістику – має бути відкрите море. Ми прораховували вартість транспортування сировини та відвантаження продукції залізницею — не складається. Потрібно море, щоб покласти математику на стіл інвестору. Я вважаю, що підприємство має працювати. Найзаповітніша мрія, звісно, — побудувати завод з виробництва алюмінію в нас, в Україні. Основна проблема – великий відсоток витрат при виробництві на електроенергію. Тобто завод можна ставити лише біля великої ГЕС або АЕС. Але це довгостроковий варіант — завод швидко не збудуєш. Другий план — це укласти договори, щоб продавати продукцію МГЗ не в бік Азії, в Росію, а в бік Європи чи Америки. Це серйозний ринок, там екологічні норми, високі вимоги щодо якості сировини. Цей план можна реалізувати швидше. Очевидно, треба його запускати, як робочий, домовлятися і паралельно думати, як побудувати алюмінієвий завод. Я – за завод. Є навіть ділянка, де це фізично та технологічно можливо. Але це завдання Фонду держмайна. Все, що потрібно від нас, ми виконуємо – надаємо дані, аналізуємо, підказуємо. Але рішення щодо заводу – це рівень держави.
- Чи існує небезпека, що після стількох років простою все обладнання або його частина стане непридатним? Завод не працює, обладнання, напевно, не обслуговується, а то й розтягується помаленьку.
- Небезпека була така на початку, що завод розікрадуть: і наші, і чужі. Ми цього не допустили. Виставляли охорону, машини, і навіть кілька разів припиняли спроби вивезення майна. Ми спіймали мародерів, ця інформація розійшлася по потрібних колах, і всі зрозуміли, що за підприємством наглядають. Тобто ми наше завдання виконали — завод не розкрадений, цілий, із якоюсь мінімальною кількістю персоналу.
- Ви згадали про поїздку до Німеччини. У Києві також нещодавно проводився форум, присвячений Миколаєву. Але, судячи з реакції людей у соцмережах, такі заходи часто сприймаються негативно: «чергова балаканина, позерство, кому це потрібно». Ви можете чітко пояснити, щоб було зрозуміло пересічному громадянину: навіщо потрібні такі поїздки та заходи? Що вони дають?
– У нас вийшло, знаходячись тут, у Миколаєві, залучити допомоги для області з-за кордону під відновлення критичної інфраструктури, соціальних об'єктів на суму понад 300 мільйонів євро. Коли про це дізнаються в інших областях, в них очі лізуть на лоба і вони запитують, а як ви це зробили? Ось це і є результат. Те, що я сиджу тут, і партнери приїжджають до мене – це виняток із правил. Треба їздити та кланятися, і говорити «дякую», і пропонувати, як співпрацювати далі. Особистий контакт багато вирішує. Це моя перша така масштабна поїздка, вільного часу у мене там була буквально година. Я зустрічався із представниками великих торгово-промислових палат. У Данії з членами асоціації інженерів, вони там дуже впливові. Щоб презентувати область, показати, що ми маємо. Ця контактна база призведе до активізації бізнесу навіть без мене. Це потрібно робити. І треба їхати далі – до Америки, Франції. Я шукаю у нас напрямки, цікаві для європейського бізнесу. Щоб вони заробляли гроші тут, а ми отримували податки та робочі місця. Я їм усім кажу, що якщо не почнете проекти зараз у нас у регіоні, то потім запізнитесь, бо у нас багато перспектив і можливостей. І багато проектів справді розпочалися зараз, не чекаючи закінчення війни.
Переговори із західними інвесторами
- Питання без якого не обходиться жодне інтерв'ю останні 2,5 роки – стан водопостачання у Миколаєві. Дуже багато заяв із цього приводу, від різних осіб та чиновників, часто суперечливих. Всі знають, що буде будівництво нового водопроводу. А далі — повна плутанин, починаючи від суми, яка потрібна — їх називають різні, до термінів завершення робіт та джерел фінансування. Наприклад, виступає прем'єр Денис Шмигаль, каже: все буде, гроші є, тощо. Слідом коментує мер Миколаєва: грошей ніхто не дав, місто тягне самотужки, все погано. Тут вже дерева рубають під прокладку труб, а тут раптом інформація, що кошти треба в банку брати в кредит. Ви можете просто по поличках розкласти та пояснити, яка ситуація на сьогодні?
- Можу. Я настільки в темі, що можу розповісти дуже докладно, починаючи від дірок у трубі під Херсоном та закінчуючи даними, на якій ділянці якого діаметра труби прокладатимуть. На всі запитання маю відповіді, і вони логічні. Спробую частинами. Коли у 2022 році розбили водовід, переключили міський водозабір спочатку на Південний Буг, потім, скажімо так, на інше місце. Далі. Виділили гроші на відновлення старих мереж в середині міста — це проект, який не має відношення до прокладання нового водопроводу. Мережі в місті зносилися, було багато втрат, без цього ніхто не хотів вкладати гроші в будівництво нового водопроводу до міста. Іноземні партнери вимагали: ви втрати 40% приберіть спочатку.
- Насправді водопровідні комунікації у Миколаєві і до війни були не дуже...
- Так. А від солоної води вони кращими не стали. І цей проект із заміни внутрішньоміських мереж, триває. Ми уклали 12 договорів з підрядниками на прокладання труб. Щоправда, шість із них зараз розриваємо, бо одесити нарахували надто багато за свої послуги. Далі. Воду для міста треба десь брати. Виділили з держубюджету гроші на відновлення водозабірної станції у Херсоні. Але це все не просто так за день вирішилося: багато зустрічей, дзвінків, переговорів. Але гроші зрештою дали. У мене які плани були? Тишком-нишком, під обстрілами, відновити водозабірну станцію в Херсоні і потихеньку качати воду з Дніпра, як і раніше. Але тут підривають Каховську ГЕС, і водозабірна станція на Дніпрі повністю руйнується – без можливості відновлення. Я розумію, що перспектив немає, тому телефоную знову до Кабміну і кажу: забирайте гроші, бо ми не можемо реалізувати цей проект. Наразі є вже новий варіант – прокладати водопровід із Південного Бугу, з району Нової Одеси. На цей проект у державному бюджеті на 2025 рік закладено 8 мільярдів гривень. Вони вже є! Приймав рішення особисто президент, він сказав дати Миколаєву воду терміново, хоча його вмовляли шукати точки дотику з іноземними партнерами з цього питання, взяти кредит у закордонному банку, що розтягнуло б процес на 3-5 років. Але президент сказав знайти гроші в бюджеті, і не просто знайти, а почати будувати за планом «проектуй-будуй», оперативно. Вже днями пройде одна з фінальних нарад щодо водопостачання Миколаєва. Але важливим є те, що тендери вже проведено, договори підписано, гроші в бюджеті заплановані. Ніхто не зупинявся, не припиняв роботу, все робиться, все дуже ясно і зрозуміло. Просто це болюча тема, і на ній усі спекулюють.
- Тож загалом, не все зникло, все крутиться?
- Все крутиться, і є проект, який динамічний і змінюється постійно. На бігу зараз розглядаємо варіанти.
- Жовтневе водосховище – рік тому говорили, що є плани щодо його відновлення. Яка ситуація?
– Зараз є проект, але в бюджеті на 2025 рік там «нуль». Але ми шукаємо варіанти заощадити, цілком можливо, що з 8 мільярдів вийдемо на 5. За економії цих грошей ми ще зможемо й очисні споруди збудувати. І тоді вода буде такою, як ми звикли. Тому що ми можемо подати воду, але вона не буде такою, як раніше, без очисних споруд. Адже Каховська ГЕС, по суті, виконувала функції і відстоювання води , і її аерації під час скидання з греблі.
- Але всіх цікавить питання: коли?
- Проект там швидкий, геодезію вже зроблено. У постанові, якою виділено гроші, написано: до 6 липня 2025 року. Може, терміни перенесуть на місяць-другий, може, у січні почнуть копати. У будь-якому випадку все закінчиться у 2025 році. Зроблено найважливіше — записано у рядку бюджету 8 мільярдів. Президент сказав зробити швидко. Тепер фінансування фізично є у бюджеті, з розписом, є терміни, є підрядник, і є той, хто конкретно за це відповідає — Мінінфраструктури. І це головне. Скажу чесно, коли це все сталося, я відкрив пляшку віскі, і вперше у житті подумки сам себе похвалив. Тепер будуйте, прокладйте! Це вже не моя робота будувати, моя робота лоббі для Миколаєва. І я зробив свою роботу.
- Проблеми з електропостачанням. З найсвіжішого та наболілого: після чергового обстрілу Миколаїв залишився без світла майже на дві доби...
- Ми полагодили за термін менше доби…
- А чому тоді електрики так довго не було?
- Світло почали вмикати споживачам увечері, в годину пік, мабуть, не розрахувавши навантаження. Дали світло у Миколаєві – і всі відразу почали активно використовувати електроенергію. В результаті від надмірного навантаження сталася аварія на лініях, і все почалося спочатку. Якби світло дали вночі, то було б усе нормально, а так хотіли людям якнайшвидше дати світло — от і вийшло, як вийшло. В результаті ще майже добу ремонтували, відновлювали. Після цього дзвоню до Києва і прошу, щоб допомогли у справедливих лімітах. Ми генеруємо енергію, і при цьому не можемо отримати її у більшій кількості? А все тому, що ще підключено одне підприємство з іншого регіону, не говоритиму яке! У результаті була команда: відключити підприємство та віддати потужності на Миколаїв. І у нас став нормальний графік, я вибив, щоби дві години жителі були без світла, не 4, і не 6 поспіль, як у Києві. Тому казати, що нам погано — не треба. Краще мовчати, а то зріжуть ліміти. Ось тільки як це донести людям?
- Коли Миколаїв та область залишилися без світла майже на дві доби, дуже багато негативу було в соцмережах не лише тому, що не було світла – людям бракувало інформації. А та, яка була, не завжди відповідала дійсності. І ось ще цікавий момент — комунікували з жителями тільки Ви. А от, наприклад, мера обласного центру взагалі було не помітно, керівники громад теж мовчали, і навіть у «обленерго» якось усі зникли. Але й усі шишки зрештою теж посипалися на Вас. Чому так вийшло?
– Ніхто не хотів брати на себе негатив. Коли це все сталося, порив намагалися знайти навіть уночі. Але це, як ви знаєте, дуже важко. Відклали початок робіт на 7 ранку, до 9-ї знайшли. Сказали, що до 11:00 відновлять і далі там історія розвивалася буквально погодинно, мало не щохвилини. Це треба було б якийсь прямий ефір, стрім запускати. Дивно було б, онлайн телебачення влаштовувати. Люди просто вирішили, що якщо я сказав, то це має бути просто зараз, негайно. А в даному випадку йшлося про план, на той момент ще тривали ремонтні роботи. Якщо аварія, і немає світла, то люди повинні просто чекати, доки фахівці закінчать роботу, повірте, ніхто не сидить, склавши руки, усі працюють, і працюють тяжко.
- Ще питання щодо електрики. Ви сказали, що в Миколаївській області не бракує генерації, і що ми відключаємося як усі регіони «по-джентльменськи». Користувачі в тих же соцмережах відразу вирішили, що це означає наступне: у нас є технічна можливість, просто якийсь окремий електропровід на область, і ми можемо не відключатися. А злий Кім із солідарності з усіма іншими регіонами сказав відключати погодинно. Можете пояснити?
– Ми єдина система, і є напруга у мережі по всій країні. Якщо вона підтримується, то ми зі світлом. Якщо вона падає, нам треба відключати скрізь. Це складний технічний механізм, інакше може розвалитися вся система.
- Цього року хоча б частково у школах відновився навчальний процес офлайн – після коронавірусу та повномасштабного вторгнення деякі діти у 4-му класі вперше побачили шкільну дошку. Але, як завжди, все одно є ті, хто вважає, що відкривати школи було небезпечно – раптом «прилетить». Пройшла вже половина навчального року. Чи є якісь конкретні факти, дані чи просто ваші враження — правильне було рішення відкрити школи?
- Це у батьків треба запитати. Рішення було ухвалено, бо люди казали: відкрийте нам школи. Я відкрив. Тому питати треба не в мене, а в них. Я справді вважав, що це величезна відповідальність, насамперед, керівників шкіл. А тим, кому не подобається, чи хтось сидить за кордоном, чи вважає по-іншому — це його проблеми. Нехай він сперечається з тими, хто просив відкрити школи, їх більше. І це рішення батьків — ми дали можливість, а там кожен вирішує сам.
– Ви депутат Миколаївської міськради. Як ви оцінюєте роботу цього органу протягом року?
- Злагоджена (посміхається).
- Так, смішно. Жодного засідання офлайн, хоча обласна рада таки збиралася. Голосування відбувається одноголосно, не зрозуміло, хто як голосує, і єдине, що турбує депутатів — це відсутність рамочки для голосування на екрані при технічних збоях.
- Так.
Сесійна зала Миколаївської міськради. 2022 рік
- Тоді запитання як депутату міськради щодо витрачання бюджету міста. Реконструкція кілець, на яких викладають пішохідні доріжки із сірої плитки – 200-300 тисяч кожне, облаштування турбокілець – 150 тисяч, клумба на Соборній за мільйон гривень. І це лише те, що згадується за останні кілька місяців. Наскільки це «на часі»?
- Усім відомо, що узгодити у домовому чаті паркування для велосипедів набагато складніше, ніж вибити 8 мільярдів на водогін. Мірити потрібно бюджет не у 300 тисячах гривень та у клумбах, а у відсотках. Кожна організація, яка працює, має мати мінімальний бюджет і робити щось.
- Питання не в тому, щоб не витрачати ці кошти, виділені, наприклад, на благоустрій. Питання, куди їх витрачати. Наприклад, коли почали викладати плиткою доріжки на Тернівському кільці, то нам дзвонили читачі із запитанням, чому не викласти доріжки у тих житлових кварталах, де вони справді потрібні?
- Можу посперечатися: де б і що б не робили, які клумби чи доріжки не викладали у потрібних місцях, знайдуться люди, які скажуть: що це ви зробили, ви що, дебіли? Зробіть мені негайно клумбу на Тернівському кільці! Не можна брати точкову думку окремої групи людей, в основному суб'єктивну і натягувати на всю систему... Аналізувати потрібно всю виконану роботу, наприклад, Департаментом ЖКГ за рік. Якщо там буде 95% ефективних рішень, то ці 5% - це похибка, і це нормально. І довести систему до досконалості, враховуючи так би мовити «правильність» кожної клумби, неможливо. А у нас питання ефективності всієї роботи чомусь розглядається саме через клумбу. Якби питання було поставлене так: на ЖКГ було витрачено 200 мільйонів, було виконано низку робіт, але 20 мільйонів було витрачено, наприклад, на заміну прапорців, умовно, то я б сказав, що це дуристика. Але якщо, наприклад, йдеться про те, що виділяється певна сума з бюджету на статтю «прибирання парків», а там «ховаються» гроші на елементарне підмітання вулиць та наведення порядку, то я погоджуся з такими витратами.
– Запитання від читачів до вас, як до депутата міськради. Коли не було світла, у Миколаєві працювало вуличне освітлення. Чи не можна цю електрику віддавати до житлових будинків замість вулиць?
- Системи електричні скрізь різні. Є будинки, які відключають менше, є де більше, тому що в одному випадку до цієї мережі підключена і критична інфраструктура, наприклад. Вимкнути вуличне освітлення — не проблема, але це зовсім не означає, що буде більше світла, наприклад, у сусідньому будинку. Можливо, буде більше світла у критичної інфраструктури. Можна відрегулювати і додатково включити, наприклад, два будинки. Але за бажання і тут можна знайти привід для скандалу: а чому саме ці два будинки включили? І зовсім не факт, що включать світло в будинку тієї людини, яка поскаржилася. Скаржник погоджується з такою концепцією: дивіться, ми відключаємо вуличне освітлення, але твій сусід отримає електрику? Думаю, він напише швидше, щоб сусіду відключили, а на вулиці залишили.
- Нинішнього року Вами було ухвалено рішення про перейменування величезної кількості топонімів по всій області згідно з вимогами законів про декомунізацію, деколонізацію. У Миколаєві весь цей процес відбувався дуже довго: збиралися, обговорювали, сперечалися, голосували. У результаті прийшов Кім і все перейменував. Чому так сталося?
– Місцеве самоврядування не змогло взяти на себе відповідальність і затягувало вирішення цього питання у відведені законом терміни. До певного часу потрібно було перейменувати, і якщо місто не впоралося з цим завданням, функція перейменування переходить до мене — так у Законі прописано. Місцеве самоврядування вирішило не брати на себе цю відповідальність, щоб їх не лаяли, бо їх обирають. Я перед ухваленням рішення зібрав усіх активних учасників обговорень нових назв вулиць, ми з ними обговорили варіанти, вони задоволені. Залишилося приблизно 10% скривджених, які намагалися просунути свої «хотілки». Неможливо перейменувати вулиці, як і, повторюся, влаштувати паркування для велосипедів у будинковому чаті, щоб абсолютно всі були задоволені. Я підтримую місцеве самоврядування та проти того, щоб його «душити». Але загравання з людьми у місцевих органів влади мають місце — не хочуть вони бути поганими.
- Миколаїв – одне з небагатьох міст, де міська влада прийняла рішення не встановлювати цього року новорічну ялинку. Ви підтримуєте це рішення?
- Так. Люди все одно святкуватимуть — є міська ялинка чи ні.
- Але, наприклад, у тому ж Харкові, який практично щодня під обстрілами, створили справжню новорічну казку, багато ілюмінацій, фотозон...
- Вірю. У Харкова грошей більше.
- Тобто, це не питання безпеки, а питання фінансів?
- Так. Є багато завдань, які треба вирішувати.
- Так не треба нову купувати, адже можна було стару поставити, пил з неї стерти - і поставити.
- Це не моє запитання, я туди не втручався. Я за обласні гроші ялинку в місті не ставитиму. Місто могло б поставити. Але я вважаю, що це необов'язково. Свята – це складний період у військових, які теж хочуть на Новий рік та Різдво додому, під ялинку, посидіти у теплі та поїсти олів'є. Відчуття свята немає, мені що вона є, що ні. Минулого року ситуація вирішувалася інакше: бізнес запропонував поставити ялинки, питань немає - ставте. Цього року немає охочих – немає ялинки.
- Як самі святкуватимете Новий рік?
- Святкуватимемо Різдво, Новий рік зустрінемо. Але точно це має бути вдома.
Віталій Кім з дружиною та сином
- В кінці, якщо можна, бліц-опитування, де ви швидко вибираєте один із варіантів відповіді.
– Давайте.
- Жити у Миколаєві чи у Києві?
– У Миколаєві.
- Відпочинок – це ліс чи море?
– Море.
- М'ясо чи риба?
- М'ясо.
- Подарунки приємніше отримувати чи дарувати?
- Дивлячись які.
- У відпустку взимку на лижах чи влітку під пальми?
- Влітку під пальми та взимку на лижах.
- Вранці каву чи чай?
– Чай.
- Гірка правда чи солодка брехня?
- Гірка правда.
- Новий рік – сімейне свято чи галаслива вечірка?
– Сімейне свято.
- Легше в бізнесі чи політиці?
- Це складно... Напевно, таки у бізнесі.
- Віталій Кім - це везунчик чи трудівник?
- Це везунчик-трудівник. Успіх посміхається сміливим. Якщо ти не працюєш, тобі й успіх не посміхається.
Що ж, залишається тільки подякувати Вам за інтерв'ю. І привітати з наступаючим Новим роком.