Чотири роки повномасштабного вторгнення в Україну обернулися для Росії безпрецедентними втратами. Згідно з спільним дослідженням Бі-бі-сі, «Медіазони» та групи волонтерів, кількість підтверджених загиблих перевищила позначку в 200 000 осіб. Але лякає не лише суха цифра, а динаміка: всупереч розмовам про мир, маховик війни розкручується все сильніше, перемелюючи вчорашніх цивільних.
Останні дані про втрати російської армії в Україні наводить Бі-Бі-Сі
Рекорд, який не планували
2025-й офіційно став найкровопролитнішим етапом війни. Незважаючи на дипломатичні маневри на міжнародній арені, інтенсивність боїв на землі лише зростала. За попередніми оцінками, заснованими на аналізі некрологів та реєстрів спадкових справ, кількість загиблих у 2025 році може перевищити 90 000 осіб. Це на 40% більше, ніж роком раніше.
Причина такого стрибка криється у зміні тактики. Російське командування дедалі частіше цурається складних маневрів на користь «хвильових атак» штурмових груп, підтримуваних масованим вогнем артилерії.
Портрет «нового героя»: 43 роки, плоскостопість, три дні на фронті
Якщо на початку війни кістяк втрат складали кадрові військові та десантники, то сьогодні 57% загиблих — це люди, які не мали стосунку до армії до 2022 року. Основним «витратним матеріалом» стали добровольці.
Історія 46-річного Олексія Сітнікова з Волгограда стала хрестоматійною для цього етапу війни. Чоловік із частковою ампутацією ступнів, який міг ходити лише на п'ятах, був визнаний придатним, пройшов формальне «навчання» та загинув на бойовому завданні через три дні після прибуття до Донецької області.
«Ми самі все шоковані! Він місяць був у навчанні... А 17 січня вже відправили на бойове завдання», — пишуть близькі загиблого
Тенденції «добровольчої» мобілізації:
Вік: Середній вік загиблого виріс до 43 років.
Підготовка: Навчання часто скорочено до 5–14 днів, зводячись до стройової підготовки та пари виїздів на полігон.
Здоров'я: Хронічні захворювання перестали бути перешкодою для відправлення в штурмові загони.
Економіка безвиході
Дослідження підтверджує глибокий соціальний розлом. Війна стала «податком на бідність». Статистика показує пряму кореляцію: що нижчий рівень життя і коротша його тривалість у регіоні, то вище рівень смертності на фронті.
Найбільші втрати зазнають Тива та Бурятія. У цих республіках кількість загиблих на війні чоловіків у 27-33 рази вища, ніж у Москві. Столиця залишається найбезпечнішим регіоном: тут зафіксовано всього 5 загиблих на 10 тисяч чоловічого населення.
Олександр Коляндр із Центру аналізу європейської політики зазначає, що приплив людей до армії зберігатиметься, доки уповільнюється економіка:
«Людьми рухає вже не так патріотизм, як відсутність перспектив і відчуття, що втрачати все одно нічого»
Невидимі смерті та дефіцит офіцерів
Кремлівська стратегія «соціальної дистанції» тривалий час дозволяла суспільству у мегаполісах не помічати масштабів трагедії. Спочатку на фронті гинули жителі окупованих територій (ЛДНР), потім ув'язнені з колоній. Наразі черга дійшла до мешканців сіл і малих міст (менше 100 тис. населення), де проживає менше половини росіян, але звідки родом 67% усіх загиблих.
Паралельно армія зіткнулася із кадровим голодом в офіцерському середовищі. Втрачено майже 7000 офіцерів, більшість з яких молодша ланка. Військові училища не встигають готувати нові кадри – для підготовки офіцера потрібно щонайменше чотири роки. Щоб закрити дірки, Міноборони масово надає офіцерські звання рядовим «штурмовикам», які пройшли короткострокові курси. У цьому є свої переваги: такі командири мають реальний бойовий досвід. Однак, є й великий мінус: вони не знають іншої тактики, окрім лобових атак, що замикає хибне коло величезних втрат.
Зміна генеральської долі
Цікава метаморфоза сталася з найвищим командуванням. Якщо у 2022–2023 роках генерали гинули безпосередньо на передовій, то наприкінці 2024-го та 2025 року місцем їхньої загибелі все частіше стає тил.
З грудня 2024 року трьох російських генералів було вбито в Москві або Підмосков'ї. Замах на генерал-лейтенанта ГРУ Володимира Алексєєва також стався поза зоною бойових дій. Він отримав тяжкі поранення, але залишився живим. Усього за час вторгнення підтверджено загибель 13 генералів.
Підсумок четвертого року війни очевидний: російська військова машина перейшла на режим «самопоїдання», компенсуючи відсутність технологічної переваги та тактичної гнучкості життя вікових добровольців з депресивних регіонів.