Новости-N
Google

Новостной порталНовости мира

Как живет семья, которая воспитывает 24 ребенка. ФОТО



Триповерховий дім у сосновому лісі мало чим нагадує похмурий образ дитбудинку. На те, що тут живе багато дітей, натякає хіба великий спортивний хенд-мейд майданчик у дворі. Усе з дерева – навіть паркан змайстровано з вертикальних колод, повідомляє УКРОП з посиланням на pravda.com.ua

Ця природна автентика контрастує з новими котеджами довкола. Біля входу стоїть білий джип.

Сходами з дому спускається насуплений хлопчик років десяти, засоромлено вітається і йде у справах – йому доручили сходити по хліб. Це один із десяти дітей, якими опікуються Володимир і Тетяна Батурські, вихователі дитбудинку сімейного типу.

23

Ще чотирнадцятеро вже дорослі й живуть окремо, час від часу навідуючись в гості, вже зі своїми дітьми. Наймолодшому онуку днями виповнилося два місяці – родина розростається з кожним днем.

У нас тут зараз діти від дев’яти до 56, – жартує господар дому, натякаючи на себе.

Володимир – високий сивочолий чоловік у блакитній сорочці та джинсах. З порогу він кличе дружину. Натомість збігається півродини. На закручених дерев’яних сходах рядочком стоять троє малих – вони весело кидають «добрий день». Ще один, кучерявий блондин, визирає згори й, змовницьки висолопивши язика, тікає нагору.

24

Там у коридорі стоїть велика шафа з книгами в товстих обкладинках, з десяток книжкових серій старих видань. Тут же стоїть велотренажер. Можна займатися і паралельно читати.

 

25

Насправді найстаршій дитині тут не 56, а двадцять.

Це Таня – кучерява дівчина в навушниках. Смажить на кухні млинці та перекидається фразами з молодшою на кілька років Альоною, яка сьогодні відповідальна за борщ.

26

Серед усіх дітей Таня живе тут найдовше – дванадцять років. Вона вже закінчила університет і наступного літа «піде». Так вихователі кажуть про тих, хто починає самостійне життя.

Попри сімейну атмосферу, дім у сосновому лісі – дитбудинок. Для кожної дитини передбачена фінансова допомога в розмірі 3 тисячі гривень, а зарплату вихователям нараховують у залежності від кількості дітей.

ЧИТАЙТЕ: Столовая посуда с животными от Ивонн Эллен.ФОТО

Ми втрьох сидимо у вітальні – тут є комин, акуратно складені дрова, старовинні залізні чайники, штук п’ять Біблій у шкіряних обкладинках – їх виготовив сам господар. Посеред кімнати – масивний дерев’яний стіл. На шафі стоять керамічні тарілки і статуетки – це теж роботи Володимира.

27

Дружина сидить поруч із ним і переважно мовчить. Спікер у родині – чоловік. Він сам про це попереджає й просить не перебивати. Посилається на Біблію, де сказано, що чоловік – голова. Багато розповідає про віру й свій шлях до Христа.

Розмови про віру тут звичні – сім’я належить до християнської церкви п’ятидесятників. Володимир переважно говорить від першої особи. Пояснює, що коли каже «Я», має на увазі себе, дружину й дітей.

У подружжя троє рідних доньок, хоча дітей у їхньому домі завжди було більше, навіть задовго до створення дитбудинку. Пізньої осені 1998 року в двері їхньої київської квартири подзвонило п’ятеро незнайомих безпритульників. Була субота, вечір.

– Відкриваємо двері, а там п’ятеро дітей. Напівроздягнуті, брудні. Той рік для всіх був важкий – у холодильниках пусто, але на столі гарно. Кожну суботу я старався стіл накрити якось особливо, свічечку запалити. Діти просять милостиню, але те, що на столі – це все, що ми маємо. Казати, що нічого нема? Але ж на столі ніби є. Ми так переглянулися з Танею. Встали, вони сіли. Повні голови вошей, – Володимир показує в повітрі, ніби куйовдить волосся.

Цей момент чоловік називає визначальним – те, що бачили тільки на вулицях, прийшло прямо додому. Відтоді що вихідні, від осені до весни, родина приймала гостей. Коли прийшло літо, діти зникли. З’явилися знову, коли похолоднішало. Вночі.

– Ми спимо, дзвінок у двері, я дивлюсь, а там купа голів, вся сходова клітка забита. Відкриваю двері – і впізнаю одного з тих, колишніх. Розказують, що вони були в підвалі, їм набридло, не знають, як і що робити далі. Очевидно, вони ділилися один з одним, хто до кого ходить, де краще дають. І так до нас почало ще більше дітей ходити.

28

Тетяна періодично вибігає – то її кличуть на кухню, то щось спитати. На вихідних уся родина вдома, тож роботи вдосталь. У дівчат на кухні все вариться-смажиться. Тут чітко налагоджена система чергувань. Відповідальні за їжу змінюються щотижня: студент і школяр, щоб один готував сніданок, а інший вечерю.

Обід у будні – справа господині.

– Ну, нагодували, ну, вдягли, – пригадує далі Володимир. – Але вони й раніше щось їли й у чомусь ходили. Ну, краще з’їли та краще вдяглись. Що далі? Я зрозумів: краще одному дати щось більше, ніж усім потрошку й нічого.

Після того, розповідає, доля перетнула з тими, хто хотів віддати будинок в Ірпені людям, які горітимуть справою. Не обійшлось і без поради пастора. Остаточне рішення створити дитбудинок прийняли, коли «пізнали, що є Бог».

Так у 2001 році з’явився дитячий будинок сімейного типу і перші троє вихованців. Усі були підлітками.

– Це діти, які зовсім нікому не треба. Якщо менша дитина, то ще якось беруть. А якщо їй вже років вісім, то бояться. А у мене тільки такі й були. Я їх не боявся. Так ми й жили – я ще бомжів своїх підтягнув київських, – жартує чоловік. – Коротше, крім офіційних, нелегальні теж були.

Одній з рідних доньок тоді вже було чотирнадцять. Вона ходила всюди з батьком, була знайома з безпритульниками, навідувалася до них у підвали, переймалася історіями. Старша казала: «Робіть, що хочете, це ваші проблеми», молодша народилася вже тут, тому «її не питали».

29

Діти в будинках сімейного типу, як цей, з’являються за різних обставин.

Ними опікується служба в справах дітей, яка є в кожному районі, розповідає Володимир. Вона слідкує за дітьми з неблагополучних родин. Якщо ситуація зовсім виходить з-під контролю, або діти втрачають батьків, то їх забирають у притулок. Там тримають до 90 днів – а в цей час шукають, куди прилаштувати.

Якщо не вдається знайти місце, то випускають на кілька днів на вулицю – і знову забирають на три місяці в притулок.

Так можуть минати роки, пояснює Батурський. З цих притулків і пропонують дітей для поселення в будинки сімейного типу. Але не завжди.

– Перших дітей нам дали не з притулку, – каже Тетяна. – Їх вилучили в батьків, і все.

38

– Валіка привезли, коли йому було дев’ять, – згадують першого. До того часу він жив з дідом. – Він дуже свободолюбивий – його буквально зняли з дерева. І тут раптом треба дотримуватися якихось правил поведінки, дисципліни, в школу ходити. Тепер йому 24, так? – перепитує у дружини. – Улюблений наш хлопчик. Приїде, завжди обніме.

Ще один опинився тут за моторошних обставин. Його маму вбив співмешканець дванадцятьма ножовими ударами в горло. Хлопчик залишився сам.

– Він зараз в женихах моєї рідної дочки. Знав би, що так буде, не взяв би ніколи, – сміється господар.

– Що ти таке кажеш, перестань, – кидає у відповідь дружина. – Ми завжди кажемо дітям: яких хочете мати чоловіка чи дружину, там і ходіть. От ми в університеті познайомились. А наші діти росли разом – от і знайшли один одного тут.

З другого поверху лунає музика – грає радіо. Хоча спершу здається, що це акустична гітара. Сім’я Батурських музична – подружжя часто влаштовує імпровізовані концерти. Тоді зі стіни знімають гітару, а з підвалу забирають синтезатор. Там також є барабанна установка, швейні машинки, гончарне коло і ще купа всього, що може знадобитися для творчості.

30

32

Проте з нинішнього «набору» дітей ніхто не займається музикою. І гончарством. Володимир говорить про це трохи розчаровано, але хизується, що діти закінчують університети, коледжі, технікуми й знаходять себе.

Вища освіта – не для всіх, і це нормально. Вибір професії – відповідальність самих дітей, вихователі дають їм для цього повну свободу. Тому в будні всі займаються своїми справами: сидять на уроках, їздять у Київ на пари.

Заняття, яке спільне для всіх дітей і не обговорюється – кожного четверга у вітальні з великим столом читають Святе Письмо, а щонеділі ходять до церкви. Її видно з вікна вітальні.

Підлітки ходять на молодіжні служіння – спілкуються в колі однолітків, займаються спортом, обговорюють Біблію. Раніше, щоправда, їздили в іншу – у Київ на Лівий берег. Тепер туди дітей не відпускають, хоча старші час від часу просяться, бо там лишилися друзі.

Володимир категоричний: поки діти живуть у цьому домі, житимуть за його правилами. До того ж, розпорошувати родину між різними церквами було би неправильно. Дисципліна.

Кімната хлопців на другому поверсі. Вони живуть учотирьох у просторій кімнаті. Під стелею підвішені дерев’яні драбини, щоб хлопці займалися спортом прямо там. Діставатися своїх ліжок можна не підлогою, а стелею. Ліжка стоять на високих дерев’яних основах, ніби будинки на воді – справа рук і фантазії Володимира.

33

Хлопці просяться надвір: весняна погода, вже +13. Їх відпускають, але тільки під наглядом старших дітей.

На все потрібен дозвіл голови сімейства – навіть аби відправити хлопця за сметаною у сусідній магазин, Тетяна звертається до чоловіка.

34

35

На суворій дисципліні все тримається. Це всіх влаштовує.

Нині глядіти молодших довірили Аліні. Їй вісімнадцять років. Шість з них вона живе в цьому будинку. Раніше була разом із сестрою, але та вже виросла й переїхала.

36

Тут, розповідає, стараються не розлучати з братами-сестрами. Наймолодші, Антон і Вова, теж опинились тут разом – нині грають у футбол неподалік. Ще один малий, Богдан, вмовляє Аліну покатати на гойдалці – прикріпленій автомобільній шині на мотузках. Дівчина спершу відмовляється, але той благально дивиться в очі. Вона здається. Богдан намагається в польоті вчепитися за гілку згори. Врешті падає, Аліна злякано скрикує.

Вмовляння погойдати більше не діють. Тепер хлопчик бавиться сам – він вивернув шину зовнішнім боком і заліз усередину.

До того, як потрапити сюди, Аліна не була в притулку. Вона знала родину Батурських, ходила з ними в одну церкву. А потім у неї померла мама і їй запропонували або переїхати до незнайомої родини за Києвом, або почекати кілька місяців і оселитися тут. Вона вибрала другий варіант. Ці кілька місяців чекання провела в лікарні.

Типу знайшли якийсь гайморит, хоча в мене нічого не боліло. Інакше б відправили в інтернат, а звідти важче забрати. По мене приїхала тьотя Таня і дядя Вова. Я спочатку сиділа злякана, нікого не знала, боялася навіть з кімнати виходити. А потім звикла, – розповідає дівчина.

Нині вона вчиться в коледжі при Національному авіаційному університеті й хоче вступати на економіста. Її кличуть у дім – очевидно, скоро зготується обід, і треба щось допомогти.

Ніхто, крім рідних доньок, не називає Батурських мамою і татом. Усі діти опинилися тут у свідомому віці і знають своїх справжніх батьків. До останніх тут ставляться з повагою, якими б вони не були.

Коли малеча ще надворі, дзвонить телефон – просять «дядю Вову». Тетяна знизує плечима – незвично дорослий голос. На іншому кінці батько одного з хлопчиків – він з’являється, коли сильно п’яний. Розповідає, що все у нього добре: дівчат має, їсти має. Просить поговорити з сином.

– Вони на вулиці, передзвони за годину, – каже Володимир у телефон. – Тобі треба прийти, побачитись, а що це таке – по телефону? Дитина ж думає, що ти його хочеш забрати. Що він, твою іграшку чекає? Так що давай, виходь з цього свого стану. Я понімаю – дєвочки, то-сьо, але у тебе ж син є. Давай, давай.

За годину той не передзвонює. Володимир каже, що можна чекати наступного дзвінка за півроку чи рік. Про цей дзвінок він дитині не казатиме, щоб не травмувати.

37

Чоловік бере гітару, грає «Shape of my heart» Стінга і йде на кухню. Там у прочинене вікно світить сонце, на підвіконні росте зелень, на стінах багато дерев’яних полиць із керамікою, в духовці допікаються млинці з м’ясом, борщ вже доварився, а Аліна спекла пиріг з тертого тіста.

Зверху виліпила серце.

Поделиться:
 


В связи с обострением общественно-политической ситуации в Украине администрация сайта призывает читателей быть взвешенными и сдержанными при комментировании новостей.

Все комментарии, в которых содержатся признаки разжигания межнациональной розни, призывы к антиконституционным действиям, а также нецензурная лексика, будут немедленно удаляться.


Вы также можете обсуждать наши новости и статьи как в комментариях на сайте, так и в наших группах вFacebook,«ВКонтакте»,Google+ иTwitter.Мы надеемся на скорейшую нормализацию ситуации и мирный исход любых конфликтов.


Показать комментарии