Як склалася доля Людмили Сенчиної, яка кружляла голови найкращим чоловікам того часу

Людмилу Сенчину називали співачкою із кришталевим голосом. Артистка прокинулася відомою після виходу пісні «Попелюшка», якою вона зачарувала всіх. Мало хто знає, але спочатку Сенчина навідріз відмовлялася виконувати її.

Непросте дитинство майбутньої «Попелюшки»

Людмила Сенчина народилася у невеликому селі у 1950 році. Вона народилася на печі, а пологи її матері приймав ветеринар. Сім'я Людмили була звичайнісінькою — мама працювала вчителькою початкових класів, тато був культпрацівником, а пізніше став директором селищного будинку культури.

У дитинстві дівчинка часто хворіла , лікарі радили батькам готуватися до найгіршого. Проте Люда видерлася. Щодня мама водила дочку до школи, яка знаходилася за 3 км від будинку. Подолали вони цю відстань пішки. Людмила Сенчина згадувала: «Асфальту нема, і машини сніг не чистять. Поки ми йшли з нею, у мене валянки набивали снігом». Коли Люді було 10, їхня родина переїхала до міста. Там дівчинка почала брати участь у самодіяльності та ходила до музичного гуртка. Вона любила співати і любила, влаштувавшись на домашньому підвіконні, давати імпровізовані концерти на радість перехожим.

Вступ до музичного училища та кінодебюту

1966-го Людмила разом із  мамою вирушила до Ленінграда. Там дівчина вирішила спробувати свої сили на вступних іспитах у музичному училищі. Виявилося, що Сенчина запізнилася , адже на той час набір студентів був уже завершений. Мама з дочкою у розпачі бродили коридорами училища і несподівано їм назустріч вийшли двоє. Ними виявилися головний концертмейстер училища та головний педагог з вокалу. Завдяки благанням матері Сенчин вони погодилися прослухати дівчину. Її вокал справив на професіоналів незабутнє враження, тому вони вирішили зарахувати абітурієнтку, незважаючи на закриття набору.

Спочатку студентці доводилося дуже нелегко, але пробивний характер Сенчіна не дозволив їй покинути училище, так що вона його успішно закінчила. Ще під  час навчання Людмила співала у різних будинках культури під псевдонімом Людмила Ізотова, а трохи пізніше її взяли на роботу до Ленінградського концертного оркестру. У рік закінчення навчання відбувся її кінодебют: вона зіграла вчительку у фільмі «Чарівна сила».

Початок музичної кар'єри та перший шлюб

Відразу після закінчення училища Сенчин взяли в трупу Ленінградського театру музичної комедії, де вона виконувала провідні ролі в оперетах. Людмила жила в гуртожитку, а свою зарплату воліла витрачати на чоботи, пальто і навіть не помічала, що коштів вистачало лише на кефір і хліб. Приблизно в цей період вона познайомилася з В'ячеславом Тимошиним, який також працював у ленінградському театрі.

Тимошин розірвав шлюб із дружиною і зробив пропозицію Сенчин. Дівчина так нервувала перед весіллям, що вирішила вилити своє хвилювання у прибиранні кімнати. Вона так захопилася, що мало не запізнилася до РАГСу.

Перший чоловік Людмили Сенчиної - В'ячеслав Тимошин

1973 року у молодих народився син В'ячеслав, який сьогодні живе за кордоном і працює страховим агентом. Він став єдиною дитиною як для Людмили, так і для її чоловіка. Пізніше Сенчина журилася : «Це така була біда — як дитина зростала. Я виїжджала на гастролі на місяць-два і лишала Славу з ким потрапило. У нього ж світ формувався, а мами поряд немає. Мама приїде, потискає, поцілує, подарунки вручить і знову на гастролі. А куди подітися? У мене колектив. Його годувати треба».

Через деякий час їм  виділили квартиру, в якій, крім їхньої родини, проживали батьки чоловіка. Сенчина зізнавалася: «Не пам'ятаю, скільки ми прожили — син Слава вже ходив до школи, і мене «накотило». Раптом усвідомила, що більше не можу існувати на 59-метровому просторі з дитиною, чоловіком та її батьками». І вона пішла, забравши із собою сина. Подружжя прожило разом близько 10 років.

В'ячеслав Тимошин був старший за Сенчин на 21 рік, але ця різниця у віці анітрохи не завадила їм провести чудові роки спільного життя. В одному з останніх інтерв'ю Людмила Петрівна говорила, що шкодує про рішення розлучитися з Тимошиним. Також вона зізнавалася наступним: «Я звикла до того, що все життя в ролі паровоза. Слава не міг зайти до начальницького кабінету та вирішити питання. А потім, коли з'являлися інші чоловіки, вони мені в цьому сенсі не дуже потрібні були. Я вже багато вміла сама».

Співачка розповідала, що в середині 1970-х у неї почалися романтичні стосунки з Йосипом Кобзоном. Артист красиво доглядав кохану, проте не міг постійно бути з нею поруч через насичене гастрольне життя.

Сенчина говорила : «Здавалося, ніби ми з одного села, розуміли одне одного з півслова». Кобзон навіть пропонував співачці вийти за нього заміж, але, дізнавшись, що він їй змінив, Сенчина розірвала стосунки. Багато в чому цей зв'язок став однією з причин розпаду першого шлюбу. Пізніше Людмила Петрівна зізнавалася , що протягом усього життя вона мала багато закоханостей.

Підкорення музичного олімпу та відмова співати «Попелюшку»

Тим часом Сенчин давали виконувати пісні, від яких відмовлялися відомі артисти. Після композиції «Диво-коні» до Людмили прийшла справжня популярність. Ну а 1971 року на одному з концертів вона виконала пісню «Попелюшка», яка згодом стала її візитною карткою. Сенчина згадувала : «Всі аплодували як божевільні, мене кілька разів викликали на біс. Я приїхала на концерт співачкою, що подає надії, а поїхала зіркою». Що цікаво, спочатку Людмила навідріз відмовлялася виконувати цю «дитячу» пісеньку, але  піддалася на вмовляння керівника Ленінградського концертного оркестру, який наполягав, що ця її композиція.

Після чого Сенчину почали запрошувати на всілякі концерти, а її репертуар поповнився піснями: «Дякую вам, люди!», «Камінці», романсом «Цілу ніч соловей нам насвистував...». Також її можна було побачити у новорічних «Блакитних вогниках», «Пісні року», співачка навіть вела телепередачу «Артлото».

Також Людмила продовжила зніматись у кіно. 1978 року вийшов фільм «Озброєний і дуже небезпечний». Там вона разом з Леонідом Бронєвим продемонструвала справжню пристрасть, внаслідок якої дорогу в кіно їй ненадовго перекрили. На думку тодішніх чиновників «Попелюшка» Сенчина не мала зніматися в таких сценах.

«Дивний» шлюб зі Стасом Наміним

У 1980-х роках співачка познайомилася зі Стасом Наміним, лідером гурту «Квіти». На наступній випадковій зустрічі він  запропонував Людмилі влаштувати спільні гастролі, вона погодилася. У свій день народження Сенчина мала передати ноти власних пісень музикантам Стаса і після приїзду побачила таку картину: «Приїжджаю тринадцятого грудня вранці на Ленінградський вокзал, а на пероні — гурт „Квіти“ у повному складі. І все – з квітами!» Незважаючи на те, що шлюб із Наміним співачка називала «дуже дивним», Стас відкрив для своєї дружини «іншу музику, іншу літературу».

Їхній союз, можливо, тривав би і довше 10 років, якби не  патологічні ревнощі Стаса, які доводили до того, що він навіть забороняв Людмилі виступати. За  визнанням співачки, вона разів 10 уникала чоловіка, проте той її повертав. Не  відчувала Сенчина та теплоти Наміна до її сина, адже він навіть не намагався встановити з ним близькі та довірчі стосунки. Тоді вона вирішила розійтися зі співаком.

Міцна дружба з Ігорем Тальковим

1984 року Сенчина представила публіці Ігоря Талькова, який тоді ще не був такий відомий. Якось Людмила згадувала першу зустріч зі співаком: «Приходжу на першу репетицію з ним, а Ігор сидить у джинсах вальяжний, нога на ногу, ні з ким не розмовляє. Він на мене так подивився... просто облив зневагою». Проте Сенчина та Тальков міцно потоваришували. Вони могли всю ніч сидіти на кухні та вести душевні бесіди за чаєм. По вулиці часто ходили за руки, чим давали приводи для людських пересудів.

1984 року музиканти навіть випустили спільний альбом «Кохання і розлука». Потім Ігор і зовсім сказав співачці, що ревнує її до чоловіка, а вона ніби пропускала його слова повз вуха. Через деякий час Тальков трагічно загинув, Сенчина згадувала: "Не передати, що діялося у мене в душі".

Запис альбому зі світовою легендою та третій шлюб

Людмила Сенчина з третім чоловіком Володимиром Андрєєвим

1984 року Людмила Сенчина виконала пісню «Польові квіти», після якої її помітив легендарний французький композитор Мішель Легран. Він зв'язався зі співачкою і запропонував заспівати з ним дуетом. Через деякий час вийшов їхній спільний альбом із композиціями із «Шербурських парасольок».

Через 6 років після розлучення зі Стасом Наміним Людмила Петрівна вирішила одружитися з  продюсером Володимиром Андрєєвим. Він же був та її концертним директором. В одному з інтерв'ю Сенчина говорила про чоловіка так: «Він і МНС, і медсестра, і костюмер, і каченя. Якщо що, то й качку принесе». З ним співачка завжди почувала себе як за кам'яною стіною. У 2000-х артистка активно з'являлася у різноманітних концертах, музичних фестивалях та телепередачах. 2002-го їй дали звання Народної артистки.

Людмила Сенчина про свою зовнішність та аудиторію

Якось Людмила Петрівна зізнавалася : «Я вдвічі „звуджуюсь“, коли худну. І вдвічі „розширююсь“, коли повню, будучи в депресії. До того ж, артистові складно підтримувати вагу. Нічні перельоти, концерти, репетиції. Доводиться бутербродувати. Адже в чуже місто не попреш з собою курячу грудку припущену. Пам'ятаю, костюмерка йшла на базар і купувала все за моїм списком. Коли худну, раціон мій завжди однаковий: індичка, курка-філе. Смажену рибу не можна, надто жирна. Варену не хочеться. Хто стане їсти варену тріску? Покажіть мені цю людину».

У другій половині творчого життя Людмила Сенчина зізнавалася , що коли раніше перед виходом на сцену вона думала лише про свій зовнішній вигляд, то тепер жодної крапельки не комплексує з приводу власної зовнішності. Також вона зауважила, що тоді її публіка дуже помолодшала: «Я виходжу з концерту, сніг іде, а стоять хлопчаки, гарні дівчата з ними: „А ми вас слухали… А ми скачали вашу пісню…“ І мені це як орден. Тому що молоді люди – це наше завтра. І якщо їм так подобається те, як і що я співаю, то мені чим пишатися».

Останні роки артистки та її любов до всього живого

Людмила Сенчина приділяла великий час порятунку бездомних кішок та собак, яким давала притулок на своїй дачі. Її навіть прозвали «котячою-собачою матір'ю». Досить філософськи Людмила Петрівна належала до  поняття віку. Вона зізнавалася: «Я розумію: дуже багато втрачено часу задарма. І це викликає істерику, гадаєш: треба щось терміново робити! А потім покликаю собаку на прогулянку і поступово заспокоююсь, поки гуляємо. Все одно вже не повернути те, що не зроблено.

Останніми роками життя Людмили Петрівни її стан здоров'я погіршився. За 1,5 року перед своєю смертю співачка дізналася , що хвора на рак підшлункової залози, але про це знали лише найближчі їй люди. Вона до останнього радувала публіку своїми виступами та навіть планувала записати альбом: «Хочу альбом записати акапельний, без музики, лише душею. Здивувати ще хочеться. Навіть не знаю чим, але хочу».

На початку 2018-го співачка потрапила до лікарні, а 25 січня померла. Їй було 67 років. В одному зі своїх інтерв'ю Людмила Сенчина зізнавалася : «Я людина хуліганна, моторошно авантюрна. Але в мене є свої принципи, і я дотримуюсь якогось балансу, тобто я не переступлю межу. Хоча мене весь час на подвиги тягне. Ось таке у характері є. Але це рятує чудово. Якби я була якийсь лірик задумливий, то вже збожеволіла б давно. Ще мене знаєте, що рятує? Любов до життя. До всього живого. Я люблю кожне звірятко, кожне деревце, я все роздивлюся. Я все виправлю — якщо, наприклад, камінчик не так лежить. Я ніби господарка в цьому будинку. Я все це шалено люблю, і це мене рятує».