3 історії про подружок, які намагалися «притягнути» до себе гроші, чоловіків та забуті речі

У дитинстві ми наївно вірили в мільйон усіляких безглуздостей. Наприклад, якщо випадково наступити другові на ногу, ви обов'язково посваритеся, проковтнуте кавунове насіння пустить коріння і проросте в шлунку, а оса не вжалить, якщо вимовити слова «сіль-вода». Здавалося б, з віком нас мало «відпустити», але дорослі, як з'ясувалося, мають свої прикмети.

Історія перша: Марина та банани

Одна моя подруга достеменно знала, що потрібно зробити, щоб гаманець буквально розпухнув від грошей. На туалетному столику у неї стояла фігурка жаби, якою потрібно було щодня терти об'ємний животик . Саме цим Маринкою і займалася. Але результат на її щире здивування був нульовим.

Чоловік уже втомився тишком підсміятися з неї і одного разу прямо запитав: «Може роботу поміняєш? Спершу хоча б попитай у знайомих, раптом хтось бухгалтера шукає і готовий добре платити». Пам'ятаю, Марина довго обурювалася і розповідала нам, з якою черствою і бездушною людиною вона зв'язалася по молодості та дурості.

Але потім моя дорога подруга вирішила докорінно змінити стратегію. Вона зрозуміла, що жаба «затиснула» їй багатство, і ця фігурка з блискучим від щоденного натирання пузиком полетіла на смітник. Маринка дізналася про черговий «спосіб на мільйон». Заходжу я якось до неї в гості, двері відчиняє чоловік і приречено киває у бік кухні. Обережно прочиняю двері, а там подружка полощить у тазі бананову шкірку.

Після розпитувань з'ясувалося, що Маринка прочитала на одному сайті про «чарівні» властивості шкірки. Як після цього мають прийти гроші, мені так дізнатися не вдалося. Можливо, подружка, яка не втомлювалася примовляти: «Я стираю шкірку, багато грошей отримаю», — просто налаштовувала себе на зміни на краще. А може їй справді було простіше повністю зняти з себе відповідальність за те, що відбувається.

Історія друга: Тетяна та червоні труси

Тиждень тому дзвонить мені двоюрідна сестра, з якою ми в дитинстві разом у пісочниці колупалися і досі підтримуємо дружні стосунки. Наприклад, перемиваємо кісточки спільним знайомим. Таня на диво розсудлива людина, але тут її логіка, мабуть, вирішила змотатися у відпустку. Причому надовго.

Так ось, з розмови з'ясовується, що сестриці на роботі вкотре нагадали, що її «годинники цокають» і вже настав час заміж. А ще не завадило б підправити фінансове становище. І тут же підказали, як цього досягти. Потрібно просто повісити вдома червоні труси на  люстру і правильно сформулювати свої бажання. Мовляв, щоразу, коли будеш проходити повз, думатимеш тільки про загадане і воно «притягнеться» у твоє життя.

Кажу: «Танюха, ти реально віриш, що червоні труселі на люстрі допоможуть вийти заміж? Давай заведемо тобі профіль на сайті знайомств». А вона відповідає: Схема робоча. Тут тільки головне, щоб гарна білизна була, мереживна. Старе не підійде, воно невдачі приваблює. А я хочу чоловіка багатого і будиночок біля моря».

За кілька днів цікавлюся, як там процес притягування чоловіка. Таня схлипує: «Уявляєш, не так усе зробила. Треба було труси на люстру ногою закидати. А я руками повісила. Я не витримала і сповзла під стіл. Незабаром там опинилася й сестра, яка усвідомила весь комізм ситуації. Що ми зробили далі? Завантажили програму для знайомств і цілий вечір гортали профілі потенційних кавалерів.

Історія третя: Катерина та втрачені речі

Ще одна моя нерозлучна подруга і колишня однокласниця дотримується кількох неписаних правил, яким її навчили бабуся з дідусем. Справа в тому, що батьки Каті весь час моталися по відрядженнях і  радісно підкидали доньку літнім родичам . Ну а ті й раділи старатися: років до п'яти дівчинка вже знала всі основні прикмети. Не передавала речі через поріг, боялася чорних кішок і дивилася у дзеркало, якщо випадково поверталася додому.

Від якихось із цих забобонів Катерина вже відмовилася. Але, як і раніше, примудряється лаятися з домовиком. Зазвичай подружка просить у нього повернути втрачені речі - ключі, гребінець, чайні ложечки та інші дрібниці. Вона намотує кола по квартирі, заглядає у всякі несподівані місця і примовляє: «Домовик, домовик, пограй і віддай!»

Це їй у дитинстві дідусь розповів про шкідливу домовицю, яка любить привласнювати чужі речі . Тому його треба добре попросити повернути їх, а якщо не віддасть — поставити на ніч мисочку з молоком на кухні. Молоко , до речі, Катя, що виросла, теж ставила, але потім зрозуміла, що ключі так і не знаходяться, зате кіт вранці вже не так несамовито кличе снідати і ходить з підозріло задоволеним виглядом.

Зараз подружка вже сама підсміюється над собою: «Ну не все ж таки ідеальні. У кожного свої таргани у голові». Щоправда, ключі шукати без своєї приказки так і не збирається. Мені чомусь здається, що це в неї така ностальгія про дитинство поряд із улюбленими дідусем із бабусею.

Бонус: як ставляться до забобонів наші читачі

• Мій знайомий вірить у «не можна передавати через поріг». Вперше я взагалі не зрозуміла, що йому треба: простягаю річ, а він стоїть і дивиться. І я дивлюся – не розумію, що відбувається. Вийшов, взяв передачу і зайшов назад, а про прикмету мені вже після загальна знайома пояснила. А коли я у нього спитала, навіщо так робити, він сказав, що просто так заведено. Навіть не зміг згадати, чим загрожує порушення правила. © Rlys/ADME
• У нас сіль на столі насипана в маленьку миску. Ми з хлопцем регулярно її розсипаємо і окрім невеликого розладу, що треба її тепер по столу збирати, інших емоцій не відчуваємо. І взагалі не можу згадати хоч одну прикмету, в яку я вірила б. Роняю і ложки і виделки і не чекаю нікого, можу пройти під сходами, кішка, що перебігає дорогу, теж не викликає паніки. © maklukolli / ADME
• Моя знайома торгувала і казала, що є якась містика: іноді торгівля йде добре, а іноді дивним чином ні. Є всякі прикмети, наприклад, «останній товар». Він ніяк не хоче продаватися, зависає, часто його збагрюють з гарною знижкою, щоб тільки позбутися. © ДжонДоу / ADME
• Іду в парку з коляскою, попереду крокує жінка. І тут перед нею на невеликій відстані дорогу перебігає кішка. Жінка починає йти дуже повільно і пропускає мене — жінку з дитиною. Ми йдемо далі і так, перетинаємо «страшне» місце раніше за цю даму. Я в прикмети не вірю, спостерігала за тим, що відбувається ніби збоку. Але все одно цікаво, на кого має впасти так зване «прокляття від чорної кішки, яка перебігла дорогу». На нас чи того, кому спочатку призначалося? © Віра Романенко / ADME
• Деревом іноді стукаю, в дзеркало дивлюся, якщо за чимось повернулася. Звідки я це взяла — гадки не маю. Перед дорогою на валізі сиджу: це як поставити крапку в метаннях, зітхнути, перейти до наступного етапу шляху. А ще з'ясувала, звідки зростає коріння у загадкових забобонів «не можна ставити сумку на підлогу». Вважається , що вона віддає туди свою «грошову енергію». Ось так. Тепер я сильно спантеличена і трошки сама боюся ходити по підлозі. © Lyssa / ADME