Як склалося життя Ірини Мірошниченко, за якою божеволіли мільйони чоловіків, а сама вона вважала себе «сірою мишкою»

Ірину Мірошниченко без перебільшення можна назвати однією з найкрасивіших акторок свого часу. Вона знялася у більш ніж 60 фільмах та серіалах, які включають культові «Я крокую по Москві», «Вам і не снилося», «Андрій Рубльов» та багато інших. Актриса тричі бала у шлюбі, кожен із яких закінчувався розлученням. Не вдалося їй стати мамою, про що вона згодом дуже шкодувала.

Непросте дитинство та болючі пошуки себе

Ірина Мірошниченко народилася 1942 року. Її мати була ведучою Москонцерту, але при цьому завжди мріяла стати актрисою і навіть закінчила акторські курси. Тож можна сказати, що саме вона й передала любов доньки до мистецтва.

Маленька Іра хотіла стати балериною, проходила проби у Великий театр, проте їй відмовили, оскільки з'ясувалося, що дівчинка має досить негнучкий хребет і слабке серце. Тож від цієї мрії Ірі довелося відмовитися. З 6 до 8 років Мірошниченко навчалася у школі при училищі імені Гнесиних грі на скрипці. Деякий час навчалася грати на акордеоні та осягала ази французької мови.

В одному з інтерв'ю актриса згадувала про тодішні побутові умови: «У нас була крихітна кімната о 9-й. Там стояли моє ліжко, піаніно, телевізор і величезне дзеркало, перед яким я завжди крутилася. Брат спав у коридорі. Батькам не було де поставити двоспальне ліжко».

Сім'я жила досить бідно , на обід у них був суп з картопляних очищень, але мама робила все можливе, щоб створити затишок. Вона ж постійно шила для доньки нові вбрання з обносків, Іра почувала себе справжньою королевою. Як казала сама актриса: «У мене було приголомшливе дитинство — бідне, але чисте, у коханні та доброті».

Рішення стати артисткою та перший шлюб

Мірошниченко твердо вирішила стати артисткою. Вона почала ходити до  театральної студії, де познайомилася із драматургом Михайлом Шатровим. Він був старший за неї на 10 років, але це не завадило їм у 1960 році оформити офіційний союз вже після кількох місяців побачень.

1961 року  Ірина з першої ж спроби вступила до школи-студії МХАТ, де іспит у дівчини приймав сам Володимир Висоцький. Навчаючись на  третьому курсі, вона дебютувала у кіно — у фільмі «Я крокую Москвою». За правилами вишу під час навчання студентам було заборонено зніматися в кіно, Мірошниченка мало не відрахували, проте вирішили обійтися доганою.

У 1965 році після закінчення університету Ірину прийняли в МХАТ. Вона мріяла грати в мюзиклах і навіть зголосилася на врученні дипломів, але її тут же поставили на місце, сказавши, що актрису-початківцю чекає тільки класичний репертуар. Мірошниченко вперше з'явилася на театральних підмостках у масовці вистави «Синій птах». Пізніше Ірині почали діставатися серйозніші ролі. До речі, все своє подальше життя актриса грала лише у МХТ, і їй ніколи не хотілося «змінити» цей театр.

Початок скаженої популярності

Справжню популярність актриса набула у кіно. Вона говорила так: «Не можу сказати, що я зрадила театру, ні, театр — моє найвірніше і постійне кохання. Але мене манила і можливість підкорити світ, ставши кінозіркою. І я справді об'їздила практично весь світ».

Її  наступною кінороботою після «Я крокую Москвою» став фільм Андрія Тарковського «Андрій Рубльов» (1966). Причому познайомилася Мірошниченко із режисером випадково. Якось, сидячи в кафе, Ірина помітила на собі пильний погляд якогось молодого чоловіка. Вона повернула свою руку з обручкою так, щоб спостерігачеві було його видно. Незнайомцем виявився Тарковський, який у цей час підшукував актрису на роль Марії Магдалини. Після спроб він зрозумів, що Ірина ідеально підходить на цю роль.

А вже  наступного року глядачі побачили Мірошниченка у стрічці «Їх знали лише в обличчя». Ця картина принесла дівчині справжній успіх. 1970 року вона продемонструвала весь свій акторський талант у  стрічці «Дядя Ваня» за п'єсою Антона Чехова. Режисером фільму став Андрій Кончаловський, з яким артистка випадково зустрілася на вулиці, а той запам'ятав її за грою у «Я крокую Москвою». Трохи згодом він запропонував їй  роль Олени Андріївни. Можна зауважити, що у «Дяді Вані» Мірошниченко виглядає ангелоподібно . Цього ефекту вдалося досягти завдяки особливо збудованому світлу, через яке волосся актриси ставало неприродно світлим, що створювало ефект сяйва.

Розлучення та невдалий другий шлюб

Тим часом артистка все ще була одружена з Михайлом Шатровим. Якось Мірошниченко завагітніла , але зрозуміла, що дитина може перешкодити її кар'єрі, і вирішила не народжувати. Чоловік її в цьому рішенні підтримав, тому що теж хотів, щоб вона відбулася насамперед у професії.

На зйомках «Це солодке слово – свобода» Ірина познайомилася з режисером Вітаутасом Жалакявічюсем. Незважаючи на те, що Мірошниченко була одружена, а Вітаутаса чекали вдома дружина і дочка, між ними одразу виникли почуття. Приїхавши зі зйомок, актриса одразу ж заявила Михайлу про те, що ухвалила рішення про розлучення, оскільки у неї з'явився інший. Він не смів переконувати дружину і просто покірно чекав, доки Ірина збере свої речі, бо знав, що якщо дружина щось вирішила, то вона вже не зверне з наміченого шляху.

За деякими даними, Жалакявічюс зробив пропозицію Мірошниченка, ще навіть не сказавши своїй законній дружині про те, що йде. Так, розбивши шлюби, вони скріпили свої стосунки у  1972  році. Перший час у їхньому спільному житті була повна ідилія, пізніше почалися скандали. Ірина жадала, щоб Вітаутас любив її безумовним коханням, як це робив попередній чоловік, який її просто любив. Однак режисер теж відчував себе зіркою і чекав на поклоніння і від дружини.

Через півроку спільного життя вони подали на розлучення. Пізніше актриса зізналася , що вважає свою зраду Михайлу та другий шлюб із Вітаутасом великою помилкою.

Третій шлюб та повторна відмова від материнства

1975 року Мірошниченко вийшла заміж за актора Ігоря Васильєва. Подружжя завжди знаходило спільні теми для розмов, вони були не лише чоловіком та дружиною, а й друзями. Пара так гармонійно виглядала разом, що її називали ідеальною. Ігор та Ірина могли б стати батьками , але, завагітнівши, Мірошниченко знову відклала материнство, про що через багато років дуже шкодувала.

Через 5 років шлюбу подружжя розлучилося . Причиною розлучення було те, що Ігор шалено хотів стати татом, а Ірина постійно відмовлялася від цієї ідеї. У результаті їй довелося відпустити чоловіка. Однак вони залишилися добрими друзями та продовжували спілкування.

Життя на волосині та початок музичної кар'єри

Ірина Мірошниченко продовжувала активно зніматися, однак у 1980 році сталася страшна подія, яка перевернула все життя актриси з ніг на голову. Мірошниченко потрапила в серйозну аварію, внаслідок якої у неї діагностували струс мозку та пошкодження хребта. Після цього було повільне відновлення. Актриса згадувала: «Тільки оклигалася, хоча голова продовжувала боліти, шия залишалася в корсеті, почала зніматися в картині „Вам і не снилося“».

Під час зйомок найпершої сцени, коли актриса мала пройти в купальнику пляжем, а погода тоді стояла не дуже тепла, вона застудила спину і наступного ранку вже не могла встати з ліжка. Ірині зробили укол, той спровокував у неї найсильнішу алергію, ситуація посилилася. Мірошниченко проходила відновлення у Будапешті, там же, ледь вставши на ноги, почала зніматися у картині «Кришталеве королівство».

На зйомках актриса закохалася у угорського скрипаля Альберта Кочіша. Але після повернення до Москви вона так більше його й не бачила. Зустріч з ним багато що змінила у житті Ірини. Адже саме тоді вона вирішила розпочати свою співочу кар'єру. Мірошниченко заспівала у дуеті з Левом Лещенком, а трохи пізніше виступила із сольною програмою. Своє захоплення вона ніколи не закидала, адже протягом усього життя актриса брала участь у збірних концертах, а також випустила кілька музичних альбомів.

До речі, Ірина Мірошниченко воліла збирати образи для своїх героїнь самостійно, тож послугами костюмерів актриса не користувалася. Саме вона придумала, щоб її героїня у «Вам і не снилося…» носила головні убори.

Це було викликано простою необхідністю, оскільки Мірошниченко просто не встигла пофарбувати відросле коріння волосся через те, що з'явилася на знімальному майданчику відразу ж після виписки з лікарні. З того часу артистка полюбила з'являтися у капелюшках як у повсякденному житті, так і в кадрі.

Призупинення кінокар'єри

1990 року Мірошниченко зіграла у культовому фільмі того часу «Зимова вишня-2», а через 5 років знялася в третій частині. У наступному десятилітті її також активно запрошували зніматися, але актриса дедалі рідше погоджувалася. Так, з'явившись у серіалі «Капітанські діти» у 2006 році, вона лише через 5 років засвітилася у новому проекті – документальному фільмі Сергія Майорова «Бабине літо». Тоді ж випустила свою книгу "Розкажу...".

2017 року на своє 75-річчя вона підготувала для своїх шанувальників концерт. Про вік актриса тоді розмірковувала так: «Якщо розглядати ювілей як творчий крок, не творчий підсумок, а навпаки — трамплін, тоді й ставишся до дня народження інакше. Це привід для того, щоби щось створити, поспілкуватися з глядачами, щось відкрити. Тут зовсім по-іншому починаєш ставитись до свого дня народження. Нехай це буде день народження нової ідеї, нового проекту. День народження якогось нового кроку у твоєму житті. Мабуть, я зараз належу до цього дня саме так».

Ірина Петрівна була гарячою противницею пластичних операцій. Вона неодноразово заявляла про те, що не хоче приховувати природний процес старіння, та й не хотіла б втрачати свою індивідуальність.

2022 року на честь 80-річного ювілею Ірини Мірошниченко її колеги з МХТ приготували для іменинниці сюрприз — вечір «Життя прекрасне». Тоді ж Ірину Петрівну запрошували у телепередачі, де вона сяяла щастям та нескінченно посміхалася. Однак незабаром актрису почало підводити здоров'я, і ​​3 серпня 2023 року Ірина Петрівна покинула нас.

До кінця своїх днів актриса вела активний спосіб життя та багато спілкувалася з молоддю. Надвір, хай навіть у сусідній супермаркет, завжди виходила при повному параді — з макіяжем і укладанням. Однак Ірина Петрівна досить критично ставилася до своєї зовнішності та  говорила так: «Багато жінок фарбували „під Мірошниченком“. Не розуміючи, що сама я не люблю себе і вважаю всередині сірою мишкою».